Коли на Гадяччину приходить трагічна новина про загибель земляка, ми, журналісти Гадяч.Сity, починаємо збирати відомості про людину – де народився, навчався, яка була професія. А побачили сумну тенденцію – більшість загиблих – це хлопці-випускники Гадяцького вищого професійного аграрного училища. Але як виявилося, це не перша війна цього закладу, а кожна смерть студента для викладачів болить як за свою дитину.
«Миколаївна, це правда?»
Коли росіяни почали війну на сході України Андрієві Оленіну із села Русанівка, що у сусідній Липоводолинській громаді Сумщини та Сергієві Чирці із Бірок Зіньківської громади було по 13 років. За вісім років вони обоє загинуть вже під час повномасштабного вторгнення росіян – Андрій на початку травня 2022 року, Сергій – на початку серпня. Цих двох незнайомих людей поєднало між собою Гадяцьке вище професійне аграрне училище. Вони обоє були його студентами, лише тільки із тією поправкою, що Сергій навчався у професійному аграрному ліцеї, що зараз входить до структури Гадяцького ВПАУ.
– Я пам’ятаю Андрія Оленіна, говорить заступниця директора із виховної роботи Гадяцького ВПАУ Наталія Саута, – моя була 35-та група, а він навчався на паралелі, у 36-й. Жив у нас у гуртожитку. Пам'ятаю, коли прийшла новина, що він загинув у мене був гарячий телефон він того, що всі питали: «Миколаївна, це правда?». Правда.
Пані Наталя розповідає, що зараз дуже тяжко переживати війну, бо на фронті зараз її студенти та серце болить як за своїх дітей, адже спілкування підтримують і після випуску, як із випускниками, так і їхніми батьками.
— Є у мене один хлопчина, він був серед тих хто у перший день повномасштабного вторгнення відбивав атаку росіян на Харків. Отримав поранення, підлікувався і знову на фронт, — розповідає Наталія Саута.
Сумну статистику ведуть в училищі від 2014 року — 12 гадячан, які загинули із 2014 по 2019 роки, одинадцять були випускниками Гадяцького ВПАУ.
Першим полеглим у російсько-українській війні став Микола Прудій із Великих Будищ, Володимир Крупський загинув на початку січня 2019 року. Микола Прудій лише за рік до початку війни здобув професію тракториста-машиніста.
Юрій Кириєнко, Анатолій Лифар та Віктор Ілляшенко загинули в Іловайському котлі — УРАЛ, яким їхали Кириєнко із Лифарем потрапив у засідку в районі Новокатеринівки, Віктор Ілляшенко загинув біля села Побєда. Руслан Пономаренко брав участь у битві за Дебальцеве, а гадячанин Ігор Жадько загинув під час несення служби біля міста Костянтинівки. Десятьох загиблих посмертно нагородили орденом «За мужність» III ступеня — Олександра Лукаша, Миколу Прудія, Юрія Кириєнка, Анатолія Лифаря, Руслана Пономаренка, Олександр Корнійка, Сергія Ільченка, Олега Перепелятника, Віктора Ілляшенка, Олександра Пономаренка.
Загинув за хліб
На початку травня Гадяччину сколихнула звістка про жителя Оснягів Олега Гайдабуру — він працював у полі поблизу селища Новий Мерчик, що на Харківщині, коли його трактор розстріляли ракетою із російського літака. Олег отримав травми не сумісні із життям і після тижня боротьби за життя його серце не витримало. Він теж навчався у Гадяцькому ВПАУ. Олег проходив військову службу, але під час повномасштабного вторгнення мав не менш важливу місію — його поле бою було на фронті урожаю.
— Навіть перший загиблий під час повномасштабного вторгнення — Богдан Парака — дотичний до нашого закладу. Це внук нашого колишнього працівника, — говорить Наталя Саута.
24 лютого відкрило знову трагічну статистику у Гадяцькому ВПАУ: вже семеро випускників закладу загинули за Україну – Владислав Шелегеда, Роман Ляш, Віталій Потапенко, Олександр Кологривий й вже згадані Андрій Оленін та Сергій Чирка. Тож за вісім років заклад втратив майже два десятки своїх студентів, пам’ять яких бережуть у закладі.
Дві війни — один заклад
При вході до Гадяцького ВПАУ відвідувачів зустрічає меморіальна дошка, присвячена чотирьом захисникам – Ігорю Жадьку, Олександру Пономаренку, Миколі Прудієві та Анатолію Лифару.
— Ми хочемо встановити меморіальні дошки для усіх загиблих, — говорить Віталій Бондаренко, заступник директора Гадяцького ВПАУ. — У нас у закладі шанують пам’ять і загиблих у російсько-українській війні, і в афганській.
Так звана афганська війна тривала десять років – із 1989 по 1989 роки. Ця війна приклад того, як імперська росія використовувала поневолені народи для забезпечення своїх амбіцій. Так же як вона зараз використовує малі народи – бурятів, тувинців, дагів тощо (що аж ніяк не виправдовує їхню жорстокість), так в афганській війні використовувала й українських хлопців.
— Наш заклад існує із 1954 року, то навіть наших працівників посилали до Чехословаччини, Лівану та Афганістану, — говорить Віталій Бондаренко. — А із восьми загиблих під час афганської війни семеро були випускниками Гадяцького ВПАУ, яке на той час носило назву СПТУ-47.
Це Олександр Кравченко, Костянтин Приходько, Сергій Білоха, Володимир Мисюра, Сергій Швидкий, Сергій Козаченко та Олександр Колісник.
Їх усіх зобразила українська художниця родом із Гадяччини Віра Кулеба-Баринова. Картину із зображенням загиблих «афганців» мисткиня написала у 1990 році, коли дізналася скільки земляків загинуло на війні.
— Пані Віра навіть щороку приїздила до Гадяча на пам’ятну дату 15 лютого, коли з Афганістану був виведений останній контингент радянських військ, — говорить Віталій Бондаренко.
Крім того, у навчальному закладі створили музейну кімнату. Вона мала б вшановувати лише полеглих на афганській війні. Натомість стала місцем згадок про загиблих випускників не лише в афганській, а й російсько-українській війні.
Гроші на фронт збирають уночі
Крізь відчинене вікно долинає звук пострілу – у Гадяцькій громаді проводять військові навчання.
— Перший раз було незвично, сирени немає, а вистріли чути, — говорить викладачка економіки училища Наталія Кириченко. — Зараз вже нормально сприймаю. У нас тут часто чути, як наші тренуються.
Наталія організовує виховні патріотичні заходи для студентів. До повномасштабного вторгнення доводилося возити студентів на різні змагання у рамках вивчення предмета «Захист Вітчизни». З початком повномасштабного вторгнення заходи та змагання зупинилися, натомість у життя її випускників прийшла справжня війна.
— У мене був студент, який у 2014 році переселився із Донбасу на Гадяччину, а коли почалося повномасштабне вторгнення став на захист Вітчизни, — говорить жінка. — Я спілкуюся зі своїми випускниками, буває навіть, що групою збираємо гроші на амуніцію нашим захисникам. Найчастіше, збір у нас розпочинається уночі — кидаємо запити по різних чатах і як приємно, коли збір закривається швидко.
Пані Наталія — берегиня музейної кімнати та безпосередньо керівниця її створення. Відкривали музейну кімнату у 2014 році для вшанування афганців, а виявилося, що тут згадуватимуть не лише тих, хто загинув на імперській війні радянського союзу, а й хлопців, які віддали життя за вільну Україну. Поряд із фотографіями загиблих 30 років тому гадячан, вже фото героїв російсько-української війни. А ще пані Наталія сама монтує фільми про російсько-українську війну, які використовує у виховній роботі із підлітками та має невеликий Ютуб-канал, де ці відео викладає.
Фото із відкриття музейної кімнати у 2014 році. За кілька днів розпочнеться анексія Криму, за два місяці — вторгнення росіян на Донбас.
— Саша Корнійко був нашим студентом. Колись бачила його маму, вона розповідала, що до останнього не знала, що він пішов воювати. Дізналися в останній момент, коли Саші треба вже було їхати на фронт, — розповідає Наталія Кириченко.
У музейній кімнаті є невелика експозиція — експонати афганської війни, уламки від снарядів, які передали у музей у 2014 роках. І вже зовсім новий експонат — військовий віддав свій сухпай зразка 2022 року для експозиції музейної кімнати.
"Подарунки" від росіян.
Маленька експозиція може багато сказати — афганська війна не завершилася 15 лютого. Не завершилася тому, що понад 30 років тому росія не відповіла за смерті хлопців, яких використовувала у далекій чужій країні. Зараз українці, народжені вже за незалежності, мстяться за забрані у цій війні життя українських хлопців 30 років тому. І не лише за ці смерті. За всю нашу історію, просякнуту кров’ю. Такою має бути справедливість. Шкода, що за цю вендету доводиться розплачуватися новими смертями.
