Качана каша — автентична страва двох регіонів Полтавщини — Зіньківщини й Диканьщини. На Зіньківщині качана каша асоціюється з Опішнею — тут цю страву ще й досі подають на весілля чи інші урочисті події. Проте у Гадячі також є своя качана каша — її виготовляє гадячанка Тетяна Криворчук.
Стародавня каша під медитативну музику
За фахом Тетяна вчителька молодших класів, зараз має свою справу — готує дітей до 1 класу і займається з учнями молодших класів. А коли за останнім маленьким клієнтом зачиняються двері, Тетяна сідає за справу, звичну їй із дитинства – качає кашу.
Інгредієнти для качаної каші є вдома у будь-якої господині вдома: пшоно, яйця, борошно. Але цього насправді замало, адже качана каша досить «балувана» страва – щоб приготувати саму крупу, потрібно не менше трьох годин — саме стільки качають крупинки борошна у збитому яйці та борошні, щоб отримати крупинки потрібного розміру — як ікринки. Крім того, є ще один, і мабуть, найголовніший компонент качаної каші:
— О, боже, я б оце скільки не витримав, скільки сидиш ти, не кожному дано викачати кашу. Це мій чоловік так говорить. Так дійсно, це ж треба любити цю справу! Я коли качаю, думаю лише про хороше, включаю якусь собі медитативну музику та уявляю, як моя енергія хороших думок із кінчиків пальців перетікає до цих крупинок, — говорить Тетяна.
На запитання чому вона вирішила виготовляти таку незвичну для гадячан страву, Тетяна відповідає, що для когось вона може й не звична, а для неї це страва дитинства. А окрім того, це пам’ять про її батьківщину:
— Я родом із Диканьки, тому качана каша для мене не дивина. Адже вважається, що саме Диканька, Опішня – це батьківщина качаної каші. Ми її їли в дитинстві та бабуся мене навчала її робити. Пам’ятаю, було мені шість років, а ми уже із сестрою терли кашу. І дійсно, качати кашу не кожен зможе. Наприклад, у мене є клієнтка, вона теж вміє качати. Але у неї немає стільки часу – три години, розповідає Тетяна.
Качана каша — страва із давнини
Качана каша — це удосконалений варіант затірки — давньої страви, яка була поширена практично на усій території України. Затірку готували у великих дерев’яних ночвах – ложкою чи рукою розтирали борошно із водою, аж поки не утворювалися маленькі кульки. Достеменно невідомо, хто і коли на Диканьщині чи Зіньківщині вирішив вкачувати у борошно і яйце крупинки пшона, але технологія виробництва була аналогічною до виготовлення затірки та чи ненайголовнішим «девайсом» при виготовленні була саме посудина — вона мала бути великою.
— У моєї бабусі була величезна миска. У мене так само. Адже чим більша миска, тим легше викачувати кашу і крупинки стануть округлішими, — говорить Тетяна. — Стандарт — вони мають бути як ікринки. Звісно, можна викачати й більші, але то вже буде не качана каша, а галушки.
Перед качанням Тетяна двічі ошпарює пшоно окропом, перебирає, щоб не потрапило сміття. На сто грамів крупи потрібно шість яєць. Яйця Тетяна використовує лише домашні.
— Із магазинних буде на така каша. Крім того, яйця потрібно збивати виделкою, як робили наші бабусі. Ні, блендером, ні міксером – такий варіант не підходить. Ефект не той, говорить Тетяна.
У миску Тетяна висипає пшоно і по чайній ложці вливає збиті яйця та підсипає борошно. Так робить, доки ці інгредієнти не закінчаться. Точної ваги борошна вона не називає, адже скільки його піде залежить від властивостей борошна — може бути більше кілограма, а іноді менше.
Дівчина наголошує, що викачати кашу потрібно у той же самий день коли почали її виготовляти.
Після того як каша готова її підсушують на рушникові. Можна зберігати у морозилці, але ідеально готувати одразу після того, як викачали.
Головна родзинка качаної каші — її потрібно готувати на м’ясному бульйоні. Приготована на воді матиме зовсім інший смак. Готують кашу близько 40 хвилин на маленькому вогні і смакувати одразу після приготування.
Тетяна розповідає, що вдома качану кашу їсть лише вона:
— У морозилці лежить десь із кілограм. То для мене. Чоловік не любить. Ну каша той каша. Я думаю, що це звичка із дитинства. А для мене ще й традиція.
Зараз українці перебувають на тому етапі перебудови своєї свідомості, коли ми намагаємося відірватися від росії. Наші «скальпелі», які відрізають зв’язки з окупантом — це наша справжня історія, звичаї, а також кулінарія. Недарма росіяни чіплялися за борщ, аж поки ЮНЕСКО не внесло цю страву до нематеріальної спадщини. Зараз найкращий час, щоб росіянам утирати носа — і затіркою, і лемішкою, і качаною кашею. А хто хоче посмакувати гадяцькою диканськаою кашею, її можна замовити у Тетяни Криворчук за номером +38-095-662-33-71.
