Ірина Ігнатенко – харківська художниця, яка змушена була покинути своє рідне місто. Попри війну продовжує творити. Підтримує зв'язок зі своїми учнями, надихає та дарує спокій. Журналісти Гадяч.City поспілкувалися з мисткинею, аби трохи більше дізнатися про ту, яка щодня творить прекрасне, та розповісти своїм читачам.
– Я народилася та виросла в Харкові, все життя тут, й в думках не було, щоб кудись переїхати. Харків – надихає. Але жорстока війна змусила мене покинути місто, рідний дім. І тепер я лише мрію про мир в Україні.
— 22 лютого я ще була на роботі. Проводила урок з дітьми, малювали на дошці калину. Вийшло дуже гарно. 23 – оголосили воєнний стан, і я залишилася вдома та продовжила викладати онлайн. Терпіла, звісно, довго, але задля безпеки своїх рідних, вирішила переїхати.
Допомогли волонтери. Багато хто виїхав у Полтаву, а я поселилася у Вельбівці.
Великобудищанська громада тепло нас прийняла, провела екскурсію. Дуже сподобався Гадяч. Гадяччина дуже гарна та мальовнича, — говорить мисткиня.
За освітою Ірина Ігнатенко хімік. Закінчила Харківський політехнічний інститут за спеціальністю інженер-технолог.
— Але працювати за фахом довго не могла. Мене вабила творчість. І я відкрила власну міні-художню школу, навчала всіх охочих. Згодом мене запросили до Палацу дитячої та юнацької творчості «ІСТОК», де я почала вести дитячий гурток з живопису, — розповідає Ірина. — У Харкові, у Палаці творчості, були виставки моїх робіт, дитячі виставки.
Тут, у Вельбівці, вимушені переселенці отримали від вельбівчан допомогу і підтримку. А нещодавно у селі Ірина Ігнатенко провела благодійний урок із живопису.
– В наш час немає можливості придбати фарби, полотно. Тому вирішили почати з олівців. Під час благодійного уроку зібрали кошти на для наших захисників. В планах, говорить Ірина, проводити не один такий благодійний урок.
З учнями ділюся позитивними емоціями. На картинах зображуємо образи краси. Коли малюєш щось світле та позитивне, душа розпрямляється, згадуються щасливі моменти.
Коли почалася повномасштабна війна, Ірина почала займатися вихованцями в режимі онлайн.
– Спочатку було багато учнів, оскільки був інтернет, а потім він почав зникати через обстріли, і залишилися ті учні, у яких в укриттях був зв'язок. Темами уроків були лише позитивні, старалася, щоб діти перемикалися та відволікалися від того, що відбувається в Україні. І ми малювали птахів, природу, і це допомагало. Адже діти не спали ночами, стрес був великий. І коли ми спілкувалися онлайн, малювали, розмовляли, страх зникав, діти ставали спокійнішими та могли спати ночами.
— Навіть зараз я продовжую викладати онлайн та підтримувати зв'язок зі своїми учнями, які залишилися в Харкові та не змогли переїхати, або переїхали в інші міста України, — говорить мисткиня.
Останні чотири роки Ірина Ігнатенко працює із маленькими дітьми. І легко з ними знаходить спільну мову. Адже потрібно бути майстром своєї справи та просто любити дітей.
На запитання, які плани на майбутнє, мисткиня відповідає просто: "В мене в планах жити, як там далі буде – подивимося".
