Ще недавно він збирав повні зали глядачів, а зараз дає концерти у соцмережах просто за кермом власного авто. Сценічні костюми змінив на однострій, а замість запланованого гастрольного туру Україною – возить гуманітарну допомогу переселенцям. Це історія про співака Сергія Мироненка, який, коли почалася війна, з Києва повернувся на малу батьківщину – у село Хитці Краснолуцької громади, став волонтером та захисником. Журналісти Гадяч.City поспілкувалися з Сергієм про зруйновані плани та нові життєві пріоритети.
Який концертний тур? Почалася війна!
— У кожного з нас перед війною були плани. У мене поїхати у концертний тур Україною, — говорить співак.
Вже більше 20 років Сергій Мироненко живе і працює в столиці. Талановитий хлопець з маленького села на Гадяччині за два десятки років на сцені завоював прихильників по всій Україні. Його відео в дуеті з Іриною Білик на композицію «Отпусти» вже набрало більше мільйона переглядів на YouTube. Саме 24 лютого співаки мали продовжити свій концертний тур країною.
Фото: Фото із особистого архіву Сергія Мироненка
– Зранку 24 лютого ми з Іриною Білик мали виступати в Миколаєві, наступного дня – в Херсоні, далі – в Запоріжжі. У Полтаві 8 березня мав бути мій сольний концерт, а 9-10 березня я повинен був співати у Харкові. Концертна діяльність була розписана до кінця літа. Але в одну мить все зруйнувалося. На перший план вийшли зовсім інші потреби, — зазначає Сергій Мироненко.
Ранок того дня для Сергія почався зі зборів на гастролі. Сценічні костюми вже були напрасовані, під будинком чекала автівка. Виїзд о сьомій, ще чверть години, щоб дістатися до місця зустрічі. На дивні звуки, що чулися знадвору Сергій не зважав. Бо сюди, майже на околицю міста, можливо, долітають звуки салютів. Це ж Київ, тут увесь час хтось щось святкує.
Ранкові збори перервав дзвінок директора співака.
– Розпочався такий діалог, – пригадує Сергій.
Коли вже почало світати, я побачив, що відбувається в місті.
А там був хаос, на дорогах корки, черги на заправках та до обмінників.
– Того дня, 24 лютого, мені телефонували багато знайомих. Говорили, щоб я збирав речі і виїжджав до Європи. Звідти б давав концерти на підтримку ЗСУ. Але я вирішив, що залишуся в Києві. Й наступного дня ми з братом записалися в тероборону, – розповідає Сергій. – Мене фани запитували: хто ти – військовослужбовець, тероборонівець чи волонтер? Ну, слухайте, я був і залишаюся співаком. Я вмію тримати мікрофон і знаю, як поводитися зі зброєю. І у цей нелегкий час хтось вибирає тримати в руках мікрофон, а хтось зброю. Це мій вибір.
У теробороні Сергієві довелося не лише стояти на варті спокою киян, а й займатися транспортуванням поранених з Бучі.
Там, де немає вибухів
У Хитці Сергій вирішив приїхати, коли у Києві становище стало контрольованим, а його групу товаришів по зброї перевели в інші місця. Проте найголовнішим «аргументом» для повернення до батьківського дому став «приліт» від ворога.
– Біля мого будинку стався вибух. Дзвеніло скло у вікнах. І тоді я вирішив, вже час їхати в село, – говорить Сергій. – Привіз сюди рідних. А тут так тихо. Пташки співають. Вибухів не чути…
Проте тихим сільським життям Сергій Мироненко тішився не довго:
– Я такий, що не можу всидіти на місці. Мені потрібно весь час щось робити. Не довго чекаючи, зустрівся зі своїм товаришем Віктором Романенком, головою Краснолуцької громади. Ми знаємо одне одного давно. Якось за кавою розговорились про переселенців. Так, я дізнався, що у громаді дуже багато людей, які змушені були покинути свої домівки через війну. Й запропонував свою допомогу. Тож ми об’єдналися: громада збирала запити від людей, що кому привезти, а я доставляв необхідне з Львівщини і Тернопільщини. Возив усе: крупи, гігієнічні засоби, товари тривалого зберігання і навіть хліб. Коли у тебе є можливість – ти маєш допомагати.
Так, Сергій Мироненко став іще й волонтером. А для фанів влаштовує концерти за кермом своєї автівки. Такі його «виступи в дорозі» збирають тисячі лайків і переглядів .
– Не очікував, що буде така реакція. Мене запитують, коли концерт. Колись буде, але не зараз. У мене була така думка провести у Гадячі благодійний концерт, а всі виручені кошти переслати на ЗСУ. Але ми подумали: а що буде якщо повітряна тривога, куди мають ховатися люди? А якщо, не дай боже, дійсно щось станеться. Тому ми відкинули цю ідею, – говорить Сергій.
Найближчим часом він планує повернутися в Київ і знову стати до лав тероборони.
***
Війна змінила життя кожного і нас самих, а ще розставила все по своїх місцях. Своєрідний «катарсис» відбувся у житті Сергія.
– Війна показала хто є хто, – міркує він. – Дехто з моїх знайомих, хто виїхав, дуже дивувався, чому не поїхав я. А чому я маю їхати зі своєї землі? Я ніколи не зраджував своїй батьківщині. У мене було чимало пропозицій з 2014 року їхати співати в “расєю”. Але я не дав жодного концерту в росії. Вони хотіли нас підкорити, але в перший день же ми показали, що нас так просто не візьмеш. А якщо хтось ще так й досі думає – вперед за російським кораблем. Слава Україні!
