Наш Гадяч є батьківщиною багатьох видатних людей. Сьгодні ми пригадуємо, хто із відомих людей прославив наше місто.
Леонід Задніпровський
Це ім’я ми знайшли випадково. Ніхто ніколи не згадував імені Леоніда Задніпровського серед відомих гадячан.
Він народився у 1904 році і мав при народженні мав прізвище Кононенко. У Вікіпедії дуже скупі дані про життя Леоніда Кононенка-Задніпровського.
Відомо (наскільки можна вірити ресурсам), що у 1934-1951 роках минулого століття він грав на сцені Дніпропетровського українському театрі імені Шевченка. Рік працював у Київському українському драматичному театрі.
Із 1952 по 1966 років грає у Одеському українському театрі імені Василька.
У 1943 році Леонід Задніпровський був один із 35 діячів культури, які отримали звання заслуженого артиста Української РСР, а у 1952 році став лауреатом Сталінської премії.
На сцені перевтілювався у Михайла Гурмана із "Украденого щастя", Петра із "Наталки Полтавки", Дон Жуана із "Камінного господаря" Лесі Українки, Гриця із п’єси Михайла Старицького "Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці". Помер Леонід Задніпровський у 1971 році у Одесі.
Леонід Задніпровський поклав початок династії акторів. Його син Микола Кононенко-Задніпровський також став актором. Грав у Національному драматичному театрі імені Франка. Він заслужений артист України (1990 рік).
А от онука Леоніда Задніпровського ви точно бачили на екранах телевізорів. Володимир Задніпровський-Кононенко також заслужений артист України. Працював у Театрі російської драми імені Лесі Українки, зараз грає у театрі на Лівому березі.
Володимир Задніпровський зіграв роль батька Роми у серіалі «Леся+Рома»
та шинкаря у "Пекельній хоругві".
Олена Пчілка
Народилася у родині небагато дворянина Петра Драгоманова і поміщицької доньки Єлизавети Цяцької.
Олена Пчілка займалася етнографією, перекладала твори Гоголя, Пушкіна, Лєрмонтова. Вона авторка збірок поезій «Думки-мережанки», оповідань "Товаришки", "Світло добра і любови", "Півтора оселедця".
Була редакторкою газети Гадячского земства та часопису "Рідний край".
Після більшовицького перевороту працювала як дитяча письменниця. Засновниця такого жанру драматургії, як дитячий театр. Одна із п’єс називається «Казка Зеленого Гаю». Більшість дитячих п’єс були поставлені на аматорських сценах Гадяча і Могилів-Подільська. За життя Олени Пчілки вони не друкувалися. Вперше вони побачили світ у видавництві "Веселка" у 2016 році.
Видавництво "Веселка" у 1991 році заснувало літературно-мистецьку премію імені Олени Пчілки.
Її отримують митці за вклад у розвиток дитячої літератури і мистецтва. Із 2012 року церемонія нагородження відбувається у Гадячі.
У місті мало залишилось артефактів пов’язаних із Оленою Пчілкою, ще й досі збереглося місце роботи – редакція "Газети Гадячского земства" ще й досі є у Гадячі і зараз там знаходиться редакція газети "Гадяцький вісник" та інтернет-порталу Гадяч.City. У Гадячі є вулиця Олени Пчілки. А вулиця, на якій стоїть зараз редакція тепер називається іменем Михайла Драгоманова.
Леся Українка
Хоча Леся Українка народилася у Новоград-Волинському, її ім’я нерозривно пов’язане із Гадячем.
У Гадяч до своєї бабусі Єлизавети Драгоманової Леся писала свої перші листи. У Зеленому Гаю, який тоді ще не входив у межі Гадяча, Косачі спеціально для Лесі побудували дачу. Сюди у Зелений Гай до Драгоманових приїздив Сергій Мержинський, у якого була буцімто закохана Леся Українка. Деякі гадячани вважають, що «Лісова пісня» – це результат натхнення Зеленим Гаєм. Але сама Леся зізнавалась, що драму-феєрію вона написала під враженнями від озера Немиче, що на Волині. А от у Гадячі вона написала поезію поезію «Думи і мрії», або як її ще знають "Порвалася нескінченна розмова" після гостювання Мержинського у Косачів у Зеленому Гаю.
Леся Українка називала Гадяч найукраїнішою Україною і запрошувала на гостину на Полтавщину іншу не менш харизматичну письменницю Ольгу Кобилянську.
До речі, у Гадячі є і вулиця Лесі Українки (було б дивно, якби не було), і вулиця Ольги Кобилянської.
Михайло Драгоманов
Усі знають, що Михайло Драгоманов народився у Гадячі, але як він відзначився у історії скажуть хіба вчителі історії та кілька небайдужих гадячан.
Можливо, тому що власне після того як він поїхав на навчання у Київ а потім жив у еміграції, зв’язок із Гадячем втратився.
Михайло Драгоманов був приват-доцентом кафедри загальної історії історико-філологічного факультету Київського університету святого Володимира. А його ім’я та ім’я Павла Чубинського у Емському указі значилися, як особливо небезпечні агітатори.
Слово «децентралізація» у контексті реформи вперше прозвучало у ефірі українців не із вуст Петра Порошенка. Михайло Драгоманов за десятки років до 2015 року, коли почалася реформа місцевого самоврядування, стверджував, що держава може відбутися за умов децентралізації. Правда, в умовах федералізації Росії. Пробачимо це Михайлу Петровичу, тому що його погляди навіть через призму років дуже перегукуються із сучасними.
Панас Мирний
Головний конспіролог і бородань української літератури. Грушевського не рахуємо, він був першим президентом.
Так, це завдяки Панасу Рудченку ми думали, чому ж ті воли ревуть, як ясла повні і їхали бричкою від Полтави до Гадячого і о боже! дізналися таке слово, як повія. Треба віддати належне Панасу Яковичу, винести у заголовок на той час це слово ще й яка сміливість. Мабуть, таким відвертим наступним письменником стане Володимир Винниченко.
Панас Мирний народився у Миргороді, але навчався у Гадяцькому повітовому училищі. Будинок Рудченків, який і зараз знаходиться на вулиці Садовій, стояв за якихось триста метрів від будинку Драгоманових. І коли сходилися Драгоманови і Рудченки, концентрація майбутніх громадських діячів у районі Замкової гори зростала. Іван Рудченко, він же письменник Іван Білик, товаришував із Михайлом Драгомановим і був таким собі Томом Сойєром. А Панас, як згадувала Олена Пчілка, був тихеньким і любив заглиблюватися у себе.
Крім того, що Панас Рудченко навчався у повітовому училищі у Гадячі, він деякий час працював у Гадяцькому повітовому суді.
Іван Брюховецький, гетьман Лівобережної України у 1663-1668 роках
Розчарування у народних обранцях – це український національний спорт. Хоча у випадку Івана Брюховецького це й не дивно, адже він сам викидав такі фортелі, що мабуть, якби у нього й були піарники, вони б не зуміли вправити ситуацію. То підпише Московські статті у 1665 році, то попалить у Гадячі «відьом», в тім числі й дружину місцевого полковника Семена Остренка (посилання на минулорічний матеріал)
Тому що буцімто через них його дружина втратила дитину.
А коли Іван Брюховецький побачив, що Москва не той партнер, із яким потрібно товаришувати (хоча більше у спину дихала козацька старшина), вирішив шукати підтримку у османів і підняв антимосковське повстання. Московити, правда, злякалися і вивели свої гарнізони. З І тут би їх потрібно було дотиснути, але ж де два гетьмани… там кримінал.
Справа в тому, що Іван Брюховецький заручився підтримкою гетьмана Правобережної України Петра Дорошенка. Після об’єднання Дорошенко мав зректися булави на користь Брюховецького, а Правобережна Україна і Лівобережна мали б об’єднатися. Але Петро Дорошенко булави не зрікся, натомість підіслав до Брюховецького убивць. Ймовірно, Дорошенко не йняв віри Брюховецькому через його демагогію і популізм, яким славився гетьман. Дійсно, а раптом він помириться із Московією, а за Брюховецьким уже буде не лише Лівобережна Україна, а й Правобережна. Дивно, але ніякого покарання за убивство Дорошенко не поніс. І трохи гетьманував далі. Хоча убивство Брюховецького не додало йому бонусів у очах лівобережного козацтва. Дорошенко в подальшому виправдовувався, що душогубство… сталося випадково. І навіть організував пишні похорони Брюховецького у Гадячі у Богоявленській церкві.
Брюховецький не походив із Гадяча і був одіозною постаттю в українській історії, все ж завдяки ньому тепер Гадяч має статус гетьманської столиці. Резиденцією гетьмана Гадяч був 5 років – із 1663 по 1668 роки. Але від того часу не залишилося нічого. Навіть про те, що Брюховецький пилив у Гадячі відьом стало відомо лише нещодавно.
Григорій Грабянка
До 1680 року взагалі нічого не відомо про Григорія Грабянку. Можливо, його рід має польське походження. І гадячанином він був ймовірно – ймовірно був, а може й не був.
Вперше його ім’я згадується, коли Грабянка навчався у Києво-Могилянській академії.
Приклад Григорія Грабянки це приклад «правильного» кар’єрного зростання – від рядового козака Гадяцького полку до полковника.
У 1723 році у складі делегації козацької старшини на чолі із наказним гетьманом Павлом Полуботком Григорій Грабянка подавав на розгляд російському уряду Коломацькі чолобитні, у яких вимагали скасування виборів гетьмана та малоросійської колегії.
Але всю делегацію ув’язнили і сиділа вона у темниці аж 5 років, до смерті у 1728 році Петра Першого. Після звільнення Грабянка повертається до Гадяцького полку.
На держаній службі Григорій Грабянка перебував до своєї смерті у 1738 році: він загинув у бою під час російсько-турецької війни.
Але більше Григорій Грабянка відомий, як козацький літописець. «Действия презельной и от начала поляков кровавой небывалой брани Богдана Хмельницкого… с поляками… Року 1710» можна навіть прочитати ось тут. Грабянка пише історію України від давніх часів до 1709 року. Це колосальна наукова робота, адже Грабянка оперує щоденниками, розповідями сучасників, польські хроніки, «Синопсис» тощо.
Іван Білик
Іван Білик (зліва) разом зі своїм братом Панасом Мирним
А цього громадського діяча незаслужено пропускають у контексті зв’язку із Гадячем. Адже Іван Білик, він же Іван Рученко, старший брат Панаса Мирного, не лише грався із молодими Драгомановими у панаса (це вже авторська фантазія), а й проникався їхніми ідеями. Можна вважати, що саме у Гадячі сформувався світогляд Білика під впливом родини Драгоманових. Із ними йому більше подобалося спілкуватися, ніж ходити на роботу із батьком у казначейство.
Починав Іван Рудченко добре: видав збірку «Народные южнорусские сказки» у двох томах, збірки «Чумацкие народные песни», опублікував етнографічні розвідки «О чумаках и чумачестве», «Чумаки в народных песнях» та «Этнографические работы в Западном крае в 1866 году». Перекладав українською Байрона і Тургєнева, зарекомендував себе як літературний критик.
При цьому він працював чиновником і доволі добре, адже став достатньо відомим податківцем і навіть членом ради Міністерства фінансів Російської імперії. Очевидно, просуваючись по кар’єрній драбині, Іван Білик переїхав до Петербурга, впіймав зірку і зрештою відрікся від своїх українофільських ідеалів юності. Коли до нього звернувся один земляк з рекомендацією від Олександра Кониського, Рудченко холодно й зверхньо відповів: «Скажите Конисскому и прочим украинофилам, что мой пост не позволяет мне иметь с ними ничего общего». І навіть наприкінці життя у листі до Панаса Мирного бідкався, що революція 1905 розвалить імперію.
Теж неоднозначна, але гадяцька постать.
Олена Світлицька
Звісно, крім відомих гадячан минулого, є й наші сучасники.
Приклад Олени Світлицької потрібно розповідати школярам для мотивації, адже її шлях від простої дівчинки, яка ходила у гадяцьку четверту школу (тепер ліцей), а тепер знімається у кіно.
— Потрібно схуднути або потовстіти для ролі, я це зроблю. Поголити голову взагалі не проблема, – говорить у своїй візитівці Олена
2020-й рік став плідним для Олени – за її участі вийшло аж 6 серіалів. У минулому році, коли почався карантин, Олена почала записувати «карантинні» відео із українськими акторами і викладати на свій ютуб-канал. Наше улюблене – із Тонею Хижняк, яка зіграла Мотрю у «Кайдашевій сім’ї».
Як це буде інтерв’юеркою Олені Світлицькій досвіду не позичати, адже свого часу була ведучою програми I love Kiev. У кріслі напроти неї сиділи Юлія Саніна, Сергій Бабкін, Олег Скрипка та інші зірки українського шоу-бізу.
Крім того, Олена ще й знана блогерка. На її фотоблог у Інстаграм підписані понад 20 тисяч користувачів, а за Тік Током слідкують понад 70 тисяч підписників. Чому б і ні, адже на двох із чоловіком Олена викладає смішні скетчі про сімейне життя.
Євген Гуцол
Йому тис руку сам Сергій Бубка, коли вручав посвідчення майстра спорту України.
Четверту школу можна по праву вважати кузнею відомих гадячан (без образ від інших навчальних закладів нашого міста), адже саме сюди ходив Євген Гуцол.
Те, що саме… ноги принесуть йому славу хлопець навіть не задумувався. Перемагав собі у телевізійній грі «Найрозумніший», отримав у школі золоту медаль, правда мав одну четвірку – із фізкультури, вступив до Сумської банківської академії.
Міг би й працювати за фахом – у галузі економічної кібернетики. Якби не фізкультура. У Сумській банківській академії діє один із найкращих легкоатлетичних манежів в Україні. Сюди першокурсник Гуцол прийшов здавати нормативи по фізкультурі. До того він бігав у школі, але без ентузіазму.
За роки своєї спортивної кар’єри Євген «набігав» не лише на майстра спорту. Він став учасником української легкоатлетичної збірної.
На других Європейських іграх у Мінську Євген брав участь у новому виді програми — динамічній новій легкій атлетиці (DNA). У гонці переслідування разом з Олексієм Поздняковим, Ольгою Ляховою, і Яною Качур виборов золото. За результатами фіналу динамічної нової легкої атлетики (DNA) здобув друге золото за турнір.
