Цими днями 30 років тому відбувалася подія, яка без сумніву заклала підвалини нашої незалежності.
Як ви думаєте, без чого не було б 24 серпня?
Гласність – так, Народний рух – так, перебудова – так.
Як ви думаєте, що може нести посил боротьби за свободу? Жовто-блакитний прапор, вишиванка, рука біля серця чи здатність сказати героям слава у відповідь на вітання «Слава Україні».
Кого насамперед винищували більшовики – інтелігенцію, культурних діячів і селян. Інтелігенцію – за те що вміли думати, культурних діячів – за те, що ці думки могли транслювати, селян – за спротив червоним окупантам і за те, що вони були носіями коду нації. Колискові, забавлянки, замовляння, календарно-обрядова творчість – ось що заважало більшовикам.
Тому Голодомор, тому репресії селян за надуманими приводами, розстріли. Пісню – розстріляти, співака знищити. Так загинули кобзарі, які зібралися 1934-го року у Харкові на буцімто кобзарський конгрес – їх усіх розстріляли біля станції Козацька Лопань.
Проте більшовикам не вдалося повністю знищити українську пісню. І ми це зараз бачимо, адже повстанські пісні,як от «Лента за лентою» чи «Зродились ми великої години» надзвичайно актуальні зараз і популярні. Бо ж хоч між сьогоднішніми подіями і подіями української революції сто років, співаємо ми про одне і те ж. І на жаль, як і сто років тому нам доводиться відстоювати свою незалежність.
І саме пісня тридцять років тому заклала підвалини виходу України із совка. Фестиваль «Червона рута» 30 років тому ці вересневі дні став символічним – на пам’ять про убитого кагебістами українського композитора Володимира Івасюка. Саме на «Червоній руті» Тарас Петриненко заспівав гімн. «Червона рута» – це вишиванки і жовто-блакитні кольори. Молоденька Марічка Бурмака протестує проти міліціонерів, за те, що вони забирають дівчат, загорнутих у жовто-блакитний прапор до відділків. Перша «Червона рута» – це Андрій Миколайчук із своєю «Піду втоплюся». Колись думалося, що Миколайчук дурник, а зараз розумієш – перший представник андеґраунду в Україні.
Тож сучасна українська музика теж святкує ювілей, якщо рахувати від «Червоної рути».
90-ті роки – це її розквіт української музики. Тоді зародилося стільки гуртів і з’явилося стільки співаків, які робили якісний український музичний продукт. Увімкніть записи тієї ж Ірини Білик і ви зрозумієте: якби не її клин у бік російської попси, вона була б крутою роковою співачкою. Або згадайте пісні гурту «Фантом-2». Вони лунали із кожного чайника.
Півтора десятка років українська музика була під впливом російської сцени. Ні, навіть не так – російська музика не давала розвиватися українській. А будь-який артист чи гурт вважали за честь заспівати чи затанцювати на якомусь «Голубому огоньку» чи взяти участь у російській премії. Зараз часто можна почути таку фразу «завдяки війні». Хіба можна бути вдячним війні? Парадокс, але саме після початку російсько-української війни прийшло прозріння про нашу несвободу, газову голку, переписування історії, узурпацію нашої культури продуктами російського культпрому – музикою, фільмами, книгами.
Але нарешті вперше за 30 років ми маємо свої фільми, книги і пісні. Українська пісня знову переживає свої 90-ті. Зараз з’явилося чимало гуртів, які хочеться слухати. А є гурти, які несуть національну ідею. Відгукуються на події сьогодення. Якщо ви хоч раз чули композицію гурту «Антитіла» «У книжках», ви певне не могли стримати сліз – бо це пісня про наше сьогодення, про діток, які не дочекалися тат із російсько-української війни.
А ще сучасні співаки і співачки нової України вже не просто співаки, а символи української культури. Хто був на виступі гурту «Kozak System» під час фестивалю «Підкова козацької слави» зрозуміє. І не лише тому, що під їхні пісні можна класно відірватися. Важлива ще й громадянська позиція. І лакмусовий папірець зараз – це не стільки пісень заспіває співак українською. Критерій – чи поїде на запорєбріковські гроші.
