Не було такого святкування Дня Незалежності, який би не закінчився скандалом. Не стало винятком і цьогорічне. Якщо минулого року сміялися із «тарілки» на голові репери Аліни Паш, то якщо брати до уваги зайця із підтанцьовки Вєрки Сердючки із державним прапором на фоні зображення Віталія Марківа, тарілка Паш виглядала так уже й трешово.
Хоча не можна сказати, що ідея із піснями незалежності надто погана. Навіть класна. Адже незалежність вимірюється не лише у економічному чи територіальному еквіваленті, а передовсім культурному. Щоб переконатися у цьому досить загадати історію не лише України, а й світу: загарбники, які приходять на підкорені землі, викорінюють національні мови і насаджують свою віру, знищують культурні надбання і книги, щоб стерти ідентифікацію народу.
Тому класно, що The Hard Kiss, ONUKA, Тарас Тополя, навіть Олег Винник і Павло Зібров, Олександр Пономарьов як найнайперші першопрохідці української естради разом із Іриною Білик і Наталкою Могилевською, Ніна Митрофанівна як пісня-душа і Руслана-переможниця Євробачення. І навіть Вєрка Сердючка. Як би у її бік не плювалися, але все таки вона явище в українській культурі. І п’ять балів Андрію Данилкові за те, що він перший і останній в українському шоу-бізі запустив night-шоу. Після Сердючки «Джиммі Феллонів» у нас не народилося. Те, що форма подачі Вєрки Сердчюки підкачала, то вже вина організаторів. А організатори, як виявилося, трохи не зрозуміли, що роблять попурі із пісень НЕЗАЛЕЖНОСТІ.
WTF? У країні, яка вже сім років воює із Росією, на День Незалежності, звучать пісні російською. Так, «Бєлиє абої, черная пасуда», це та що «Вахтерам», «Пад луной», «Кієвлянка, кієвляначка», «Ніно, с кєм ти пйош віно», «На стілє» і прости Господи «Шльопкі» — це українська культура, але їм не місце на святкуванні Дня Незалежності. Мова окупанта не повинна звучати на найбільшому національному святі країни, землі якої Росія віджала і окупувала. Навіть якщо «Кружит» популярніше за «Плине кача». До речі, саме її не вистачало у цьому попурі. А це ж наша історія і Незалежність. А де попри свій примітивізм «Разом нас багато, нас не подолати». Якщо вже пісні Незалежності, де Фантом 2, який звучав із кожного «утюга», Андрій Миколайчук, ? Хіба не немає чим замінити російськомовну попсу? Наприклад, піснями реперки Альони Сарваненко. Бо бач, в українській культурі є таке поняття як жіночий реп. Так, це вам не Карді Бі, це Альона. Або де «Knock, Knock» Brunettes Shoot Blondes, яка має за 5 років 15 мільйонів переглядів. Або композицією «Різні, рівні» як утвердження того, що Україна за роки незалежності стала толерантною не лише до людей іншої орієнтації, а й віросповідання, політичних поглядів.
Тому дуалізм, повний дуалізм у відчуттях: з одного боку, слава Богу, що українська пісня і українські виконавці зуміли вижити у тотальному зросійщенстві нашого шоубізу. З іншого…
Одягніть, будь ласка, Тіну Кароль, приберіть від Олі Полякової підтанцьовку, це свято Незалежності, а не корпоратив. І є ще третє відчуття. Як Тарас Тополя зі своєю громадянською позицією міг затесатися у одну компанію із Потапом, який знімав штани на московській сцені. Ми можемо пропускати повз вуха такі витівки зірок, але вони гостро сприймаються, коли мова йде про Незалежність.
***
Ну врешті. Як хтось влучно підмітив: цей День Незалежності показав, що у нас дійсно дві країни. І на ріпіті із сучасних у нас стоять зовсім інші пісні. Крім, звісно, Антитіл.
