Його прізвище відоме кожному жителю Гадяча, навіть якщо останній не особливо цікавився художньою творчістю. Він залишив за собою вагомий слід у мистецькому житті нашого міста. Пропоную відслідкувати життєвий і творчий шлях Михайла Позивайла, як данину його пам’яті.
Михайло Федосійович не був уродженцем Гадяча. Він народився у селі Гусиному Градизького району Полтавської області у 1922 році у селянській родині.
Коли хлопцеві виповнилося вісім років, пішов до школи. Але навіть неповну середню освіту у Гусиному не здобув, бо у голодному 1933-му померла мати, а батько одружився вдруге. Навчання довелося полишити.
До 1939 року Михайло виховувався у патронаті при колгоспі «Червоний Лан» сільської ради. У цьому ж році закінчив 7 класів і його, як повнолітнього, виписали із закладу. Батько на той час переїхав до Черкас і хлопець вирушає до нього. Закінчує 8 класів середньої школи і влаштовується на роботу художником в артіль «Промхімік». Здібності до малювання, очевидно, були у юнака з дитинства.
Коли почалася війна і загальна мобілізація, Михайло вступив до лав Червоної армії. І з липня 1941 до березня 1942 навчався у Талліннському військово-піхотному училищі. Після закінчення навчання у званні лейтенанта його направляють командиром мінвзводу в 9 ЗСБ. З цієї посади почався важкий воєнний шлях молодого бійця. Як він потім напише у автобіографії пройшов «від Єльця до Глухова».
Церква у Малих Будищах.
Михайло Федосійович брав участь у тяжких боях на Центральному, 1-му і 2-му Українських фронтах. У 1943-му йому присвоїли звання старшого лейтенанта.
У серпні 1943-го у районі Курська Михайло Позивайло отримав тяжке поранення у ліву руку від осколка міни. Лікувався в багатьох госпіталях, але комісія визнала чоловіка непридатним до військової служби. Хто знає, можливо, саме це зняття з обліку врятувало художнику життя.
За відсутністю можливості воювати Михайло Федосійович вирішує продовжити освіту. До іспитів готується у шпиталі і вступає до Харківського державного художнього училища.
За участь у Другій світовій війні Михайла Федосійовича нагородили орденом Червоної зірки і медаллю За перемогу над Німеччиною.
Війна забирає у Михайла Позивайла всю родину, крім сестри. Жінка не могла допомагати братові, тому матеріальна скрута змушує його тимчасово залишити навчання. Два роки він працює на турбогенераторному і велосипедному заводах міста Харкова художником-оформлювачем. Заробляє і в музеї імені Революції. Саме завдяки заощадженим коштам у 1946 році відновлює навчання.
У 1949 році Михайло Федосійович одружується з Поліною Саєнко. Через рік у родини народжується син Микола.
З 1951 по 1953 роки молодий спеціаліст пробує себе на педагогічній ниві. Спочатку вчителем малювання і креслення в Оболонській середній школі, а з серпня 1953-го працює у Гадяцькому педагогічному училищі (нині коледж культури і мистецтв ім.І.П.Котляревського).
Спочатку викладає малювання і каліграфію. З 1955 року аж до виходу на заслужений відпочинок у 1977 році – плакатну справу і наочну агітацію.
Роботи Михайла Позивайла експонувалися на численних обласних і районний виставках, а також на виставках присвячених дев’яносто- і 100-річчю від дня народження Лесі Українки, 150-річчю від дня народження Т.Шевченка і М.Драгоманова.
У Гадячі у 1990 і 1991 роках відбулися його персональні художні виставки.
Помер Михайло Позивайло у 1999 році.
По собі художник лишив не один десяток полотен, етюдів і ескізів, чимало графічних робіт та ілюстрацій для книг і газет. До речі, «Гадяцький вісник», що колись мав назву «Будівник комунізму», послуговувався логотипом, виконаним позаштатним художником-кореспондентом Михайлом Позивайлом. Ним було створено чимало графічних портретів і малюнків для газети.
Перша сторінка районної газети "Гадяцький вісник"
Найціннішими для нас, гадячан, є роботи пов’язані з історією міста і району. Як палкий патріот Михайло Федосійович надихався тематикою рідного краю. За пейзажами «Верби над водою», 1980 р., «Передмістя Гадяча», 1963 р., «Гадяцькі пляжі», 1960 р., «Лебеді на Пслі», 1993 р., «Вельбівська затока», 1985 р., «Березовий гай» 1984 р. «Зима на Заярі», 1987 р., «Старе русло Псла», 1989 р. та іншими можна вивчати вигляд міста та його околиць у минулому.
Серед картин живописця чільне місце посідає цикл, пов’язаний із родиною Драгоманових. Так, у 1960-х з-під пензля виходять «Леся Українка і Сергій Мержинський» та «Леся Українка і Сергій Мержинський в Зеленому гаї», засновані на історичних фактах.
Онука Михайла Позивайла біля його картини у Гадяцькому істрико-краєзнавчому музеї.
Із зазначеної вище тематики, особливо плідним для художника виявився початок 1990-років. Про це можемо судити за картинами «Будинок Олени Пчілки у Зеленому гаї», «Подвір’я Драгоманових у Гадячі», «Біля Успенського Собору в Гадячі Леся Українка і Климент Квітка слухають кобзаря» та графічною роботою «Олена Пчілка», написаних у 1990-му. А в 1991 році М.Позивайло працює над полотнами «Вид з Драгоманівської гірки» та «Лине пісня над Пслом», де змальовує прогулянку річкою Миколи Лисенка з його мандрівним хором хлопчиків на човнах, які приїздили на запросини Лариси Петрівни Косач. У цьому ж році з-під пера графікою виходять «Леся Українка» і «Михайло Драгоманов».
Михайло Драгоманов
У тих же 90-х у місті з’явився літературний музей родини Драгоманових. Михайло Федосійович приніс до музею справжню реліквію – вишивку, зроблену руками самої Лесі Українки. Цей фрагмент – комір чоловічої сорочки разом з двома манжетами – передала Михайлу Позивайлу Олександра Ситницька. Олександра Леонтіївна гадячанка з роду Деркачів, служила у Косачів протягом багатьох років. Їй вишивку подарувала Ізидора, Лесина сестра.
Зі слів тієї ж Олександри Ситницької Михайло Федосійович написав ескіз – план Лесиного гаю (акварель, гуаш, туш).
План Лесиного гаю.
Ці два експонати займають чільне місце у експозиції Гадяцького історико-краєзнавчого музею, створеного у 2012 році.
Варто додати, що у 1960 році художник написав портрет Олександри Ситницької. Ймовірно, що саме у цей період вони і познайомилися.
Окрім зазначених вище, у експозиційних залах закладу розміщені й інші роботи художника. Одна із найулюбленіших картин відвідувачів кімнати «Берегині Драгоманівського роду» це «Леся Українка і Ольга Кобилянська біля річки Псел», олія, 1971 р.
У цій же кімнаті гості музею можуть побачити картину, на якій зображено старе приміщення Гадяцької бібліотеки (акварель, 1957 р). Михайло Федосійович увіковічнив на полотні і Миколаївську церкву в селі Малі Будища, збудовану за кошти Драгоманових. Церква, як і портрет Михайла Драгоманова, написана у 1991 році. Обидві ці картини знаходяться у кімнаті Михайла Петровича.
Гадяцька бібліотека.
Багато полотен Михайла Позивайла зберігаються у приватних колекціях в Україні і за її межами, кілька художніх робіт у залі приміщення «Полтава-банку» та школах Гадяча.
Хочеться обійтися без гучних закликів, але не можу не висловити прохання: не згубіть спадщини митця через необережність чи незнання, не закидайте дрібним мотлохом у комірці, не дайте сонцю вибілити кольори до невпізнання. Якщо відчуваєте, що картина у вашому інтер’єрі віджила своє, передайте її до музею, де вона займе відведене саме їй місце і потішить не одну тисячу відвідувачів.
Михайлу Позивайлу судилося довге і плідне творче життя. Не зважаючи на воєнні лихоліття, тяжке дитинство і втрачену лівицю він не озлобився, не зачерствів серцем, не згубив здатність бачити прекрасне.
То що ж творить людину: сприятливі обставини чи випробування? Як відбувається становлення особистості: завдяки чи попри? Чи зупиняють поклик серця перепони? Мабуть, кожен має власну відповідь на ці питання. І найкраще розібратися в них без зайвої філософії, опираючись на приклади, якими з нами щедро ділиться життя.
