Після «плюсівського» серіалу «Унеділю рано », що аж нічого немає спільного попри гучну назву ні з твором Кобилянської, ні тим паче із Марусею Чурай Ліни Костенко, серіал «Спіймати Кайдаша» за мотивами повісті Івана Нечуй-Левицького сприймався із острахом. Тобто як це героїв класичної п’єси помістити у сучасні реалії? Що це нафталінові імена – Мотря, Лаврін, Мелашка, Омелько. Їх що не можна було назвати по-нормальному?
Зараз же у мережі, принаймні українській, принаймні гадяцькій, принаймні автора цих слів тема сучасних Кайдашів відсунула на другий план навіть тему коронавірусу і скандал із керівником Офісу Президента Андрієм Єрмаком і вже колишнім радником Президента Гео Леросом.
Тож імена Мотря, Лаврін, Мелашка, Омелько ну зовсім не ріжуть вухо сучасного українця. Навіть не думаєш, що імена героїв якісь старомодні.
Всі зараз намагаються розшифрувати секрет успіху серіалу «Спіймати Кайдаша». Але його… немає. Тому що на екрані перед тобою справжнє українське село. Справжні свині, собака на цепку, чуні у яких ходять до корови і свиней, затягані куртки, які колись були на вихід, старенькі шафи, умивальник, пічка, яку треба топити дровами, «ковьор» на стіні (смішно читати деяких блогерів, які кепкують із цих коврів, але по селах цей пережиток ще й досі живе в інтерв’єрах хат), справжній наш суржик, справжній «Дым сигарет с ментолом», бо ти й сам колись під цей мєдляк танцював у сільському клубі.
А ще справжні сімейні стосунки. Не рафіновані, а такі як вони є: із сварками, бійками, образами. Тут немає головних героїв – кожен із них має свою лінію. І навіть здається, що класична повість… навіть програє кадрам на екрані. Наприклад, у повісті старий Кайдаш безсистемний пияк. На його «користь» лише те, що батько Омелька теж любив випити. Але у серіалі нам розкривається істинна причина Омелькового заглядання у чарку – він ще й досі не може забути того, що Маруся Кайдашиха зраджувала його із головою колгоспу. Повістевий варіант Омелька навіть не викликає якихось позитивних емоцій, а у серіалі ти співпереживаєш чоловікові, який все життя працював на землі заради дітей.
«Спіймати Кайдаша» показує нам наші проблеми. «А мене ніхто не вчив, щоб я про себе турбувалася», – говорить Маруся. І це правда, ніхто ніколи не вчив жити сільських жінок жити для себе. Бо діти, городи, свині, корови – у цьому проходить життя сільської жінки. І у ньому немає місця для себе самої. Як немає місця виправданню жінки, у тому що вона не може народити дитину. Мотрю стигматизують за те, що вона не народжує дітей. І вважають у цьому винною саме її. Це класичний «прийом» суспільного у родинного осуду у селі й родині. Він і до нині ще й досі залишається по селах.
А за лінією Мелашки можна побачити, як тяжко може бути психологічно жінці у сім’ї. Мелашка втекла. І хтось лізе у петлю. Або роками з’їдає свою душу і серце.
Тож так, це на перший погляд серіал-комедія. Серії до восьмої ви дійсно будете сміятися. А на останній плакати. Тому що «Спіймати Кайдаша» – це наша недалека історія, яку ми пам’ятаємо. І протистояння Карпа і Лавріна нам показане не лише через призму сімейних стосунків, а й через різні ідеології. Карпо – прихильник «старої», регіонівської влади, Лаврін – учасник Майдану. Карпо сумує за тими часами, коли він агітуючи міг не напружуючись заробляти гроші, Лаврін іде добровольцем на фронт. І як же так «ловко» Наталка Ворожбит обрамлює серіал: у першій серії Лаврін приходить із армії, а в останній іде воювати за Україну.
Ще один козир цього серіалу – це актори. Чи гуглив би ти хто така Любов Колісніченко, яка блискуче зіграла бабу Маньку. Ні.
Словом, «Спіймати Кайдаша» це те, що має подивитися кожен українець. Щоб зрозуміти, що наше кіно може розкривати типажі, характери і проблеми. Що наше кіно близьке нам.
Аби лиш це був не останній проєкт, який нам показали.
