Український народ завжди відрізнявся своєю гостинністю, яка проявлялася у щедрому частуванні, відвертих розмовах, доброзичливості та щирій затишній атмосфері. Завжди відкрито зустрічали гостей: з радістю, повагою і любов’ю, ще й гостинців давали в дорогу. Дітей змалку вчили звертатися до старших та батьків на «ви» та «віддавати чолом» (цілувати руку) родичам та знайомим.
Гостям завжди були раді і вважалося, що гість приносив у дім добробут і щастя. Хлібом та сіллю зустрічали того, хто приходив з добром.
«Йти на гостину», — так казали наші пращури.
Гості завжди приходили за запрошенням і господарі завчасно готувалися. Прибирали оселю, стелили святкову скатертину, діставали красивий посуд, готували смачні страви.
Обідній стіл символізував єдність та родинну злагоду. Навіть якщо в хаті не було багато смачної їжі, гостя завжди намагалися гарно пригостити, а якщо вже було запізно, залишали переночувати.
Фото: Фото створене за допомогою штучного інтелекту
Гостю пропонувалося все найкраще, що було в домі. Також запрошували відзначати найважливіші події в житті родини: весілля, храмові свята, Різдво, Трійцю, Великдень.. Обов’язково всі сходилися на похорони і поминки.
Кожна господиня вважала справою честі нагодувати і напоїти гостей, щоб вони лишилися задоволеними. Припрошували словами: «Чим багаті, тим і раді, звиняйте!».
На стіл виставляли все, що мали в коморі, а якщо привід був святковим – то стіл просто ломився від різноманітних страв: борщ, вареники, пампушки, галушки, ковбаси, холодні закуски, птиця, молочні блюда, медові напої, чарка доброго вина чи горілки.
Гості ніколи не починали їсти, поки господарі не просили: «Бог благословить, а хазяїн велить – корміться», « Їжте, гості дорогі».
На столі завжди мали лежати кусень хліба та щіпка солі. Вважалося, той хто скуштує кусень хліба із сіллю, дістане господнє благословіння, і ніколи не посміє скривдити того, хто частує, та вважався своїм, оскільки прилучається до духів цього дому, скуштувавши трапези або обігрівшись біля вогнища.
Фото: canva.com
Запрошуючи до столу, господар промовляв: "Просимо скоштувати нашого хліба, солі». Перший окраєць хліба завжди з’їдав господар, демонструючи його безпечність (так само було і з іншими стравами). Гостей садовили на найзручніші місця, а найдорожчих – на почесне місце – покуть.
Етичною нормою для гостя було покуштувати кожної страви. Якщо гість не мав часу пригощатися за столом, його садовили на лаву біля печі. Він так чи інакше мусив присісти, оскільки у пролежному разі «старостам не сидіти у цій хаті».
Запрошені відповідно мали вихваляти господарів, висловлювати добрі побажання, виголошували тости:
- «А батькові твоєму щоб жито родило!»;
- «Бодай на вас добра година та грошей торбина, а до того ж дітвори сотні півтори!»;
- «Щоб ви міряли гроші мискою, а дітей колискою!»;
- «Бувай здорова, як риба, гожа, як вода, весела, як весна, робоча, як бджола, багата, як земля!»;
- «Дай вам, Бог, жити, мед-вино пити, хліб жувати і добра наживати!»;
- «Коноплі під стелю, а льон по коліна, щоб у ваших хрещеників голова не боліла»;
- «Накажи вас, Боже, хлібом та сіллю!».
Гостей зазвичай садовили на покуті. Фото: Фейсбук-сторінка етнографічної збірки "Древо"
До кожного з гостей господиня мала підійти з припросинами, інакше вони лишалися невдоволеними. З’ївши кілька ложок страви, гості знову чекали «принуки». Гостина, на якій мало запрошували до їжі, вважалася поганою. Про це свідчать деякі прислів’я:
- «Вміли подавати, та не вміли припрошувати»,
- «Давали їсти й пити, лише принуки не було»,
- «Вітали, а за здоров’я не спитали».
- При цьому недоїдати чи недопивати в гостях було дурним тоном і образою для приймаючого дому.
- Поважали гостей, які любили добре поїсти, і зневажали тих, котрі їли мало:
- «Як хто їсть, так і робить»,
- «Такий з нього їдець, як горобець».
За столом не годилося голосно розмовляти та сваритися. Великим гріхом уважалося покласти на стіл шапку, ключі, та головне – сісти на стіл. По столу не можна було стукотіти ложкою, гримати кулаками та встромляти в нього ніж.
Після пригощання та частування гостей запрошували переночувати, і навіть пропонували гостювати, скільки забажають. Образою для господаря було бажання гостей переночувати у якомусь іншому місці.
Після трапези гості виголошували подяку: "Спасибі за хліб, за сіль, за кашу й за милість вашу!". – "Ні за що! Богу дякуйте! Спасибі й вам за ласку", і запрошували на відповідний візит: «Приходьте вже й ви до нас».
Прощання після гостин теж мало певний ритуал. Гостя проводжали з добрими словами, бажаючи йому легкої дороги та щасливого повернення. Існував звичай проводжати гостя хоча б до воріт або навіть на кілька кроків за двір, щоб показати щиру повагу. Залишаючи дім, гість не виносив сам свої речі. Це робив господар.
За традицією господарі часто давали гостям дарунки на згадку. Це могли бути домашні пироги, хліб, млинці, також вишиті рушники, що мали оберігати від злих сил.
Сьогодні українці й далі щиро й радо зустрічають гостей, діляться з ними теплом своїх сердець. Українська гостинність славиться у всьому світі. Важливо, щоб традиції гостинності наших пращурів передавалися із покоління в покоління та не забувалися і зберігалися надалі.
Ірина Чемерис,
завідувачка історико-природничого відділу Гадяцького історико-краєзнавчого музею.
