Маленькими крочками Україна зі швидкістю гіперлупу наближається до реваншу тих політичних сил, про які ми б мали забути ще у 2014-му.
Особливо віяння реваншу були відчутні на останній сесії районної ради.
Далі без прізвищ, хоч це і порушує журналістські стандарти. Адже депутати районної ради дуже ображаються, якщо навіть переказувати їхні висловлювання.
Отож від чого скручувалися журналістські вуха у залі засідань?
Депутати дуже довго обговорювали рішення про внесення змін та доповнень до Програми поводження із твердими побутовими відходами. Їх прийняли – виділили 450 тисяч гривень на облаштування місця прийому вторинної сировини. А от наприклад, депутат А вважає, що недоцільно виділяти кошти, якщо люди не будуть платити за вивіз сміття. І навіщо платити за вивіз сміття, якщо всі бідні, якщо батьки-діди вивозили сміття у найближчий лісок. То може, тому у нас така катастрофічна екологічна ситуація, що ми і далі, по старинці, продовжуємо гидити навколишньому середовищу. Прикро тоді, якщо такі думки висловлює народний обранець. Його ж вибирали як розумнішого, далекогляднішого.
Йдемо далі. Той же депутат А висловив геніальну фразу у світлі виступу депутата Б. Приготуйтеся…
– Пам’ятники прибирати можна (в значенні облаштовувати – прим. автора). В’ятровича вже немає, – сказав депутат А.
Нагадаємо, що пан В’ятрович був директором Українського інституту національної пам’яті і саме завдяки його зусиллям були відкриті архіви КГБ і ми знаємо про злочини комуністичного режиму.
Чому з’явивилася ця фраза?
Виявляється, депутат Б напередодні Дня партизанської слави побував на хуторі Веселому – там, де нацисти розстріляли партизанський загін. Депутат був нажаханий станом пам’ятника. Щиро поділяємо із ним цей жах, за пам’ятниками потрібно дивитися. Навіть якщо це пам’ятники німецьким солдатам.
Але були дивними наративи, якими депутат супроводжував свій виступ:
– Святкуємо у Куті підписання договору (гадяцького), день народження того Христового.
Тут доцільна репліка про те, що Леонтій Христовий свого часу підняв по Лютеньському, Миргородському та Зіньківському районах повстання проти більшовиків. Виходить, що і Христовий був партизаном і його потрібно шанувати 22 вересня. А як же вояки УПА? Вони теж були партизанами. Але 22 вересня – це чомусь саме день совєцьких партизанів. Указ про відзначення цього свята підписав ще у 2001 році Кучма. З того часу минуло 18 років. І вже знаємо, сподіваюся, що знаємо про те, що до минулого особливо, радянського, потрібно ставитися прискіпливо. От наприклад, як із історією партизанки Зої Космодем’янської. Її ім’я не підлягає декомунізації, але разом із нацистами вона палила будинки мирних селян. Є над чим подумати. І декомунізувати ще одну дату – День партизанської слави.
Йдемо далі. Продовження цитати депутат Б:
– Хай які ті регіони були (це вперше за стільки сесій згадали Партію регіонів. Між іншим якщо поритися на порталі ЮКонтрол депутат Б був одним із засновинків районного осередку Партії регіонів – прим. автора), але учні школи прибирали пам’ятники.
Діти взагалі не повинні прибирати ні класи, ні територій, ні тим більше пам’ятники, бо це компетенція сільської ради стежити за порядком на своїй території.
Далі депутат порівнював ставлення до пам’ятників в Україні і ставлення до пам’ятників у КНДР. Так, тій що зараз погрожує світові ядерною війною. Де населення живе як худоба і боготворить верховного головнокомандувача.
І так прикро стало, що ми навіть цього не помічаючи мчимося до реваншу – совкового мислення, устрою, ідеалів. Ми мчимося знову до рабства і колонії, що зветься Україна.
