Писати привітання із новим роком, коли завтра у Києві жалобний день не підіймається рука (вчора був у Дніпрі). Тому цього року у нас сумний і Святий вечір, і сумна Щедра кутя й новий рік. У нас уже другий рік сумний і Святий вечір, і сумна Щедра кутя й новий рік. У нас уже... У наступному році у лютому вже буде десята річниця із початку російсько-української війни. У нас вже підростають діти, які не знали ні дня без війни.
Пам’ятаю, коли почалося повномасштабне вторгнення мені стало страшно двічі: коли я побачила пурпурову заграву над третьою школою і вдруге — коли подумала: "Ну нарешті!". Нарешті всі маски зірвані, ніхто не грається буде вторгнення чи ні, нарешті світ побачить, хто такі росіяни.
Нумо згадайте, який у вас був тоді моральний стан — так була паніка, страх, невизначеність. Але який був порив духу, які ми були об'єднані спільною ідеєю знищити свого ворога.
Сьогодні прочитала у Романа Андрусіва таку тезу (як підсумки року):
1. Ми переоцінили Захід.
2. Недооцінили путіна.
3. Забули, що нас об’єднує.
Щодо першого може бути спірним, адже ми дуже залежні від допомоги Заходу.
Щодо другого — ми недооцінили всю росію. Згадайте, як було на початку повномасштабного вторгнення — спочатку думали, що це максимум на тиждень. Потім місяць. Пів року. Рік. Що повномасштабне вторгнення стане кульмінацією тоді ще восьмирічної війни. А далі перемога й мир.
Але ми помилилися. І влада, і народ. Ми помилилися, коли думали, що до росіян можна достукатися. Пам’ятаєте, коли на початку повномасштабного вторгнення телефонували й писали родичам у росію, щоб вони виходили й скидали владу, протестували проти війни. Кому що вони відповідали? Мені особисто — якщо мене щось не влаштовує, то я можу виїхати до Польщі.
Ми маємо зрозуміти, що це екзистенційна війна. Вона може тривати десятиріччями. Це війна рабства проти свободи, війна тоталітарних режимів проти демократії. росіяни роками запускали щупальця у політичний, економічний та культурний простір України. Вони скуповували наші заводи, ЗМІ, політиків, зірок, книжковий ринок. Вони залазили у голови наших дітей своїми мультфільмами, у наші — фільмами. Підкуповували західних політиків. З цього кодла буде дуже складно виплутатися.
Чому я це пишу? Тому що ми забули, що нас об’єднало тоді, на початку повномасштабного вторгнення. Ми були об’єднані у єдиному — перемогти росіян. Хочеться, щоб у 2024 році ми цього не забували. Бо буде складніше. Наші вороги вміють грати у довгу. А ми можемо шукати ворогів серед своїх (звісно, виключаємо зі своїх відвертих колаборантів і навідників, русофілів і людей, яким все одно при кому жити — при Україні чи росіянах. Коли вони приходять, їм байдуже чи ви підтримували їх) і це нас послаблює. росіяни це розуміють і користаються цим. Як скористалися сто років тому. Тому будьмо терпимими одне до одного у новому році. Допомагайте одне одному. Бо буде важко.
Адже, на жаль, росія нікуди не подінеться із карти світу. На жаль, її економіка працює, на, жаль, вона не розпадеться. На жаль, війна не йде на її території (Білгород, то звісно, приємно, але мало), на жаль, ніхто не проведе виховну роботу із 140-мільйонним населенням росіян як свого часу це зробили із нацистами після Другої світової війни.
Допомагайте військовим і волонтерам. Ні, держава не може усім забезпечити — наші сили не рівні. Банально тому, що росіян більше й відповідно більше ресурсів. Тому що росіяни готувалися 30 років до війни, а ми — ні. Тому ми саме ті люди, які мають виправляти помилки минулих років.
При нагоді хочемо подякувати від нашої маленької редакції за те, що були цей 2023 рік із Гадяч.City. Нам теж було важко й опускалися руки. Особливо, коли писали новини про загиблих.
Нам було важко підбирати слова до своїх новин і матеріалів, коли ти чуєш, що росіяни завдали чергового обстрілу, ракетної атаки, розстріляли військовополонених чи вбили цивільних.
Нам було радісно, коли волонтери закривали збори, бо люди бачили у нас оголошення про ці збори.
Тримаймося, рідні наші люди, ми ще маємо перемогти у цій війні.
