Коротко і страшно – це не лише про твори Василя Стефаника. А і про непримітне оповідання Михайла Булгакова, яке ставить крапки над і у баталіях про його творчість в українському контексті, присутність у школі та актуальність музею і пам’ятника.
Захисники Булгакова зациклилися на двох творах цього російського письменника – "Білій гвардії" та "Майстрі і Маргариті". Можливо, якби не повномасштабне вторгнення ми й далі захоплювалися Булгаковим і не зчитували, ким саме був для України цей «свєточ російської літератури». Цілком нормально, коли українці дивляться на свою історію і культуру під іншим кутом зору. Але не обов'язково сідати і шукати українофобство у «Білій гвардії». У Булгакова є оповідання, написане у часовому просторі паралельно із "Білою гвардією".
Тільки зараз "Білу гвардію" почали розуміти як українофобський твір. Але ще донедавна його показували, як чи не головний твір, який розповідає нам нашу історію початку ХХ століття. Прикро, що лише через сто років, під час нового циклу війни росії проти України ми починаємо розуміти ті чи інші твори російських письменників. Не закликаю читати «Білу гвардію», щоб зрозуміти наскільки українофобом був булгаков, краще цей час витратити на перегляд українського ютубу про російську пропаганду чи історію України.
Але пів години раджу приділити оповіданню… "Я убил". Так все просто – заголовок від першої особи. Тому для інтриги почну із ремарки наприкінці оповідання:
"Когда Е. С. Булгакова в письме брату писателя — Николаю Афанасьевичу Булгакову пожаловалась на то, что вокруг ее супруга распространяется много слухов и легенд, наподобие того, что он «служил в белой армии», «Николка» ответил ей в высшей степени дипломатично и умно: «Вы глубоко правы: клевету и наветы на Михаила Афанасьевича Булгакова нужно всюду энергично опровергать. Он, то есть Михаил, был истинно русский интеллигент, человек по всей своей сути мягкий и чуткий, но никак не милитарист! Ни в каких боях он никогда не участвовал и, наверное, никогда и никого не ранил и не убил".
Так что в рассказе "Я убил", надо полагать, есть некоторый художественный вымысел или в нем описан случай, о котором Булгаков слышал от других лиц. Но случай этот тесно переплелся с событиями, которые уже непосредственно относились к автору рассказа. Мы имеем в виду теснейшую связь этого сочинения с рассказом «В ночь на 3-е число», автобиографичность которого никто не отрицал. Важно же подчеркнуть, что в рассказе «Я убил» есть несомненная частичка золотой россыпи, которая относится к роману «Белая гвардия».
Це оповідання побачило світу 1926 році. Рукопису не залишилося, лише публікація у журналі. Воно входило до циклу булгакова "Записки юного врача". Але що цікаво, чомусь "Записки юного врача" є автобіграфічними. А ось "Я убил" не автобіграфічне. Совпадєніє?
Про що оповідання "Я убил"
Центральний персонаж – лікар Явшин. Одразу помічаєш, що булгаков милується своїм персонажем: "Темноволосый, он в то же время обладал очень белой кожей, и это его красило и как-то выделяло из ряда лиц. Выбрит он был очень гладко, одевался очень аккуратно, чрезвычайно любил ходить в театр и о театре если рассказывал, то с большим вкусом и знанием. Смелый, удачливый и, главное, успевающий читать, несмотря на постоянные посещения "Валькирии" и "Севильского цирульника".
Пальці його білі, любить ходити у театр, має відчуття стилю – лише у нього із усіх присутніх у кімнаті лікарів черевики із гострими носами (до речі, булгаков і сам був франтом, любив одягатися і у Києві навіть при "петлюрівцях ходив у кіно). Рухи його плавні, а слово гостре. Навіть автор думає про себе, що лікар обрав не ту професію. Йому краще стати… письменником.
У кімнаті лікарі говорять, чи може людина, яка дала клятву Гіппократа свідомо убити людину. Виявляється, може.
Далі у оповіданні починає говорити лікар Явшин. Булгаков переносить читача у лютий 1919 року. За словами булгакова, петлюрівці чинять на вулицях міста убивства, тому кияни чекають більшовиків. І лікар Явшин також чекає приходу більшовиків у Київ. Але його викликають працювати у санітарне управління. Тому Явшин вирішує тікати. Він складає невелику валізку. До лікарського начиння він кладе браунінг. Проте Явшину не вдається втекти – за ним приходять, щоб відквартирувати у перший кінний полк. Явшин має стати там лікаря. Його приводять до полковника Лещенка.
А тепер згадаємо, як описував Явшина булгаков, і яким постав у оповіданні полковник Лещенко: мова у нього неправильна, суміш українських і російських слів, "раскосые глаза смотрели с лица недобро, болезненно, странно, словно прыгали в них черные мячики. Лицо его было усеяно рябинами, а черные подстриженные усы дергались нервно".
Явшина привозять у штаб, де він лікує обмороження у петлюрівців. Він увесь час чує якість зойки.
Як пояснюють йому, це катують комуністів і "жидів".
Але ось Явшина викликають до самого Лещенка. Полковник поранений канцелярським ножем у груди. Він наказує Явшину робити йому перев’язку. У цей час у кімнату заходить жінка – дружина «закатованого». Вона із докором говорить Явшину, що він він робить перев’язки «ворогам»:
— Ай, ай, — продолжала она, и глаза ее пылали, — ай, ай. Какой вы подлец... Вы в университете обучались и с этой рванью... На их стороне и перевязочки делаете?! Он человека по лицу лупит и лупит. Пока с ума не свел... А вы ему перевязочку делаете?..
Лещенко віддає наказ дати жінці 25 шомполів. І як пише булгаков, для Явшина це стає останньою краплею. Він убиває полковника із браунінга, який лежав у нього в кишені. До речі, майстерно описує, ніби був присутній при вбивсті:
"Одну из пуль я, по-видимому, вогнал ему в рот, потому что помню, что он качался на табурете и кровь у него бежала изо рта, потом сразу выросли потеки на груди и животе, потом его глаза угасли и стали молочными из черных, затем он рухнул на пол. Стреляя, я, помнится, боялся ошибиться в счете и выпустил седьмую, последнюю".
Явшин дорівнює булгаков
Від розправи "петлюрівців" Явшину вдалося втекти, заховавшись у цегляну нішу, а на ранок у Києві вже були більшовики. Мрія лікаря здійснилася. І і Явшина, і булгакова, адже за якимось невідомим збігом обставин (це сарказм) лікар булгаков також служив у армії УНР. Та і сам Явшин явно біографічний персонаж, адже ось як він говорить про Україну:
"Ах, какие звезды на Украине. Вот семь лет почти живу в Москве, а все-таки тянет меня на родину. Сердце щемит, хочется иногда мучительно в поезд... и туда. Опять увидеть обрывы, занесенные снегом. Днепр... Нет красивее города на свете, чем Киев».
Підтвердження, що Явшин це альтер-еґо булгакова можна знайти у спогадах першої дружини письменника Тетяни Лаппи, коли він прийшов від синьожупанників під час окупації Києва більшовиками:
"В час ночи — звонок. Мы с Варей побежали, открываем: стоит весь бледный… Он прибежал совершенно невменяемый, весь дрожал. Рассказывал: его уводили со всеми из города, прошли мост, там дальше столбы или колонны… Он отстал, кинулся за столб — и его не заметили… После этого заболел, не мог вставать. Приходил часто доктор, Иван Павлович Воскресенский. Была температура высокая. Наверно, это было что-то нервное. Но его не ранили, это точно".
"Я убил" – це приклад російського шовінізму – від порівняння Явшина і Лещенка до брехні – не могли кияни, які пережили нашестя орди муравйова у 1918 році чекати приходу більшовиків.
І як би не відбілювали зараз булгакова, потрібно усвідомити, що ми у школі вивчали твори людини, яка убила іншу людину і не понесла за це покарання.Чомусь же у США не вивчають поезію психопата і вбивці Чарльза Менсона. А в Україні і далі можна тягати у шкільну програму твори людини, яка порушила одну із божих заповідей – не убий. Хоча якщо подивитися, що росіяни, чинять на окупованих територіях України, складається враження, що цей народ, представником якого і є булгаков, взагалі не знає, що таке ці 10 заповідей.
Ну і вишенька на тортику – ще один епізод із оповідання. Коли Явшин виходить разом із "петлюрівцями", він одягає шинель із пов’язкою Червоного Хреста.
І правда, за сто років нічого не змінилося. Але українці змінюють світ. І у ньому не має бути булгакова у школах і російської культури у світі.
