Якось ми їхали із донькою селом. Це був звичайний весняний день від нового українського літочислення — восьмий рік від анексії Криму та окупації частини Донецької і Луганської областей та сто якийсь день від повномасштабного вторгнення росіян. Ми крутили педалі і слухали — у селі якраз проходив благодійний концерт на підтримку Збройних сил України.
І я почула форму — із динаміків лунала пісня про Танюшу. А потім мій мозок домалював і зміст — замість Танюші я вставляла Катюшу і там, де були українські фрази, просилися російські. Атож, це був перекладений на українську неофіційний гімн «великої вітчизняної війни».
Крім Танюші, є ще одна трешова пісня — переклад смуглянки. Трешовості їй додає відео на цю пісню: тут змішалося все і радянські гімнастьорки (навіть якщо зняти червоні зірочки із пілоток, все одно можна здогадатися, якої армії ця форма), і жовто-блакитні губи солістки, і радянська пілотка, і козацький чуб.
Я вже й забула за ці дві пісні, які співає один і той же гурт. Якби не… тік-ток. У цій соцмережі українці почали викладати переспіви на українську російських пісень, як відповідь на те, що росіян переспівують наші пісні. Ну тобто не переспівують, а крадуть — вже навіть споганили «Пливе кача», яка стала символом української боротьби і скорботи за нашими побратимами.
Але чи правильно на зло переспівувати російські пісні?
Ні. Відчуйте різницю: коли росіяни переспівують українські пісні, вони їх крадуть. Тобто користуються ними, вкладають свою пропаганду і зміст («Пливе кача» росіяни навіть заспівали українською, а відео на неї зняли на руїнах Азовсталі; у переспіві є фраза, що там хоронять демонів, маючи на увазі азовців).
Коли ж українці переспівують російські пісні, вони лише їх легітимізують, навіть якщо це зроблено для «приколу». А це не дзеркальна відповідь. Це подальше життя російського музичного «надбання» в українському суспільстві. Не завжди якісного. Скільки не вставляй замість «батяня комбат» Степан Бандера, форма залишається та сама. Скільки не співай замість "учат в школе" вбивай русню, згадується перше вересня і піонерські червоні краватки.
Тому не смішно. Адже першою людина завжди зчитує форму, а вже потім зміст. Та і чи зчитає?
По-друге, є переклади пісень не «для приколу». І з’явилися вони вже під час повномасштабного вторгнення. Це свідомі, дослівні переклади популярних російських пісень. Навіщо? Нууу, до війни вони були популярними на різноманітних українських святах. Дітки під них так прикольно танцювали на дитячих святах.
Росіяни вбили майже 500 жителів у Бучі та знищили Маріуполь? Ок, ми не будемо співати російською, бо це мова окупанта. Ми лише перекладемо ці пісні на українську. І хай дітки танцюють далі — вже на благодійних концертах для ЗСУ.
Наша війна — це не лише вибити росіян із території України. Наша війна — це ж про те, що геть від москви. Але москву дуже важко прогнати із нашого культурного простору, якщо наші культурні діячі й далі легітимізуватимуть російські пісні.
