Двох вулиць із їхніми іменами вже немає на карті Гадяча. Мова йде про Євгена Нероновича та Івана Папаніна. Один зрадив Україну, інший — убивав українців.
Ні, націоналіст, ні більшовик
Поряд із Гадячем є містечко Нероновичі. Тут у Спасо-Преображенській церкві хрестили Миколу Гоголя, який через роки прославив це містечко у своєму творі:
«Що боже, ти мій господи! чого нема на тому ярмарку! колеса, скло, дьоготь, тютюн, ремінь, цибуля, крамарі всякі… так що хоч би в кишені було рублів із тридцять, то й тоді б не закупив усього ярмарку».
Так, це уривок із гоголівського «Сорочинського ярмарку». До чого ж тут Нероновичі? А все до того, що із 1925 року по 1931 рік містечко Великі Сорочинці називалося Нероновичами — на честь убитого тут гайдамаками УНР зрадника України Євгена Нероновича.
Фото: Полтавська бібліотечка система
Хоча і для більшовиків Євген Неронович також був зрадником.
Так хто ж такий цей Євген Неронович, на честь котрого назвали населений пункт і вулиці у Києві та Гадячі.
Євген Неронович народився поблизу Пирятина. Спочатку його кар’єра йшла у руслі незалежності України — він навчався у Полтавській чоловічій гімназії та у Петербурзькому політехнічному інституті. У 1913 році Неронович очолював редакцію часопису «Український студент». У 1917-198 роках він входив до Української Центральної та Малої ради. Очолював ліву фракцію УСДРП, яка виступала за створення незалежної української радянської держави.
Але в лютому 1918 року Неронович переходить на сторону більшовиків і навіть стає делегатом від радянської України на переговорах у Бресті — це переговори між Центральними державами (політичний блок часів Першої світової війни, який складвся із Болгарського царства, Австро-Угорщини, Османської та Німецької імперій), УНР та більшовицькою росією.
У березні 1918 року Неронович стає народним секретарем військових справ більшовицького уряду в Україні. Утім, через кілька днів Неронович, невдоволений політикою більшовиків, вийшов зі складу уряду та поїхав на рідну Полтавщину. Там він був заарештований центрально-радівськими гайдамаками та розстріляний без суду та слідства.
У 1922 році до влади у більшовийькій росії прийшов тиран сталін, за чийого правління почав формуватися список почесних мучеників. Прізвище Нероновича також потрапило до цього списку. Більшовики любили переназивати населені пункти іменами своїх посіпак. Так у 1925 роц і з’явилося містечко Нероновичі на місці Великих Сорочинців. Але ненадового. У 1931 році
Нероновича … як це не смішно, декомунізували — Сорочинцям повернули історичну назву, у Києві у 1937 році вулицю Нероновича перейменували на Воровського. Найдовше протрималася вулиця Нероновича у Гадячі — до 1969 року. І замість вулиці Нероновича стала вулиця Степаненка — першого секретаря Гадяцького підпільного райкому партії Степаненка.
Кривавий полярник
Жила-була Розалія Землячка — російська революціонерка і організаторка червоного терору у Криму у 1920-1921 роках. Під її проводоводом загинули від 100 до 120 тисяч кримчан — представників духовенства, інтелігенції, дворянства. Помічником у неї був Іван Папанін — малограмотний син портового матроса який дослужився до коменданта Кримської ЧК та керівник розстрільної команди.
Але на коменданті Кримської ЧК його кар’єра лише пішла угору. За сталінських часів Іван Папанін став легендою, адже із нього зліпили образ уславленого полярника. Йому двічі давали звання героя радянського союзу, а крім того, він став доктором географічних наук без відповідної освіти і навіть наукових праць.
Іван Папанін
Комуністична пропаганда прославляла Папаніна як керівника першої в світі наукової станції на дрейфуючих кригах «Северный полюс – 1». В 1937 році в район північного полюса літаки доправили чотирьох науковців. А Папанін просто наглядав за їхньою роботою. Якого цінного наукового потенціалу для цієї експедиції Папанін не становив. Доки крижина дрейфувала, вона зменшилася у сотні разів з 15 км² до 200 м². Операцію з порятунку експедиції на якийсь час стала головною новиною в ссср. Врятовані папанінці отримали разом із самим Папаніним звання героїв радянського союзу, ступені докторів географічних наук, і ще багато матеріальних винагород від сталінської диктатури. А про Папаніна радянська пропаганда почала знімати фільми, штампувати на марках, ставити пам’ятники та називати вулиці. Але десталінізація дісталася і до Папаніна. І у Гадячі у 1961 році вулицю Папанінців перейменували на Енгельса.
