Цьогоріч, 18 (30 за ст.стилем) вересня виповнилося 180-років від Дня народження Михайла Драгоманова. З цієї нагоди за рік до свята у Гадяцькому історико-краєзнавчому музеї стартував цикл лекцій «Михайло Драгоманов – ідеолог нового українства».
На жаль, пандемія внесла власні корективи у реалізацію плану його проведення, дозволивши лише три заходи. Проте, ювілей, зібраний і опрацьований матеріал і, власне, тема заслуговує на те, щоби цикл було завершено. Нехай, навіть у такій, скороченій формі подання.
Михайла Драгоманова, як мало кого з учених, можна назвати універсалом у повному значенні цього слова: історик, соціолог, філософ, громадський діяч, етнограф і фольклорист, літературознавець і культуролог, економіст і правник. Та і це ще далеко не всі грані таланту Михайла Петровича. Окрім всього вище переліченого він був ще й викладачем, народним просвітником, видавцем і популярною публічною людиною – «першим українським політичним лідером нової доби» (за словами Ярослава Дашкевича).
Народився Михайло Драгоманов 1841 року у Гадячі. Тут минуло і його дитинство. Батько – Петро Якимович Драгоманов, повернувшись після служби у Петербурзі, вирішив оселитися на рідній землі. Одружився із донькою місцевого пана Цяцьки (з однойменного хутора) Єлизаветою Іванівною.
Драгоманівська родина мала власний підхід до виховання дітей. Він базувався на довірі, повазі і свідомому переконанні. Будь яке покарання, особливо фізичне було заборонене, а у ХІХ столітті це річ надзвичайно рідкісна.
Про підлітковий і юнацький вік Михайла Драгоманова відомостей дуже мало. Найбагатшим матеріалом для дослідників життя і діяльності вченого є спогади сестри Ольги Драгоманової (Олени Пчілки) та ті згадки, які лишив Михайло Петрович у автобіографії: «Пристрасть до читання і до свого роду політики з дитинства перейшла до мене від батька, за вказівкою якого <…> прочитав всі цікаві книжки в його бібліотеці, переважно подорожі та історично твори <…>. Я дуже зобов’язаний моєму батькові, який розвинув у мені інтелектуальні зацікавлення і з яким у мене не було моральних незгод і боротьби, - річ дуже рідка в Росії й тепер, а раніше тим більше».
Ось що писала молодша за нього на 8 років сестра Ольга: «Брата Михайла віддано ще в 1849 році в школу, що звалася «Гадячское уездное училище». [Нині на його місці – Гадяцька спеціалізована школа І-ІІІ ступенів ім.М.П.Драгоманова – прим.авт.] Се був не дуже-то показний будинок, на один поверх, одначе виходив на Соборну площу, і була ця школа вища за т.зв. приходську школу. Брат Михайло пізніше звав жартома своє «Уездное училище» Гадяцьким університетом…».
Ольга Драгоманова (Олена Пчілка). 1855 або 1856 роки
У Гадяцькому повітовому училищі у колі захоплень хлопця була історія Античного світу, географія та мови. За «отличные успехи в науках» Михайла нагороджували книжками. Олена Пчілка згадувала, що окремі з них слугували потім меншим Драгомановим.
Про те, що навчання давалося Михайлу легко можемо судити зі слів одного із його шкільних приятелів. З ним Олена Пчілка зустрілася у нашому місті більш ніж за двадцять років по смерті брата. «Куди нам було до нього!», - згадував Михайла Петровича «однокласник», - «Куєш, було, куєш той урок, насилу витовчеш, а Драгоманов раз прочитає – і вже зна».
Коли батько віддавав сина Михайла до училища, то просив його не бити і взагалі не карати ніяким іншим чином, «а коли що трапиться, то сказати йому, батькові, він із сином поговорить, і хлопець тоді, з певністю, нічого лихого не робитиме».
У 1853-му, по закінченню училища, Михайло вступає до чоловічої гімназії у Полтаві.
«Розумова працьовитість Михайла визначалась помітно ще й у гімназії: опріч того, що був він у гурті перших учнів у класі, ще самохіть (на свою руку) вивчився німецької мови, був редактором рукописного часопису гімназичного». Олена Пчілка, «Спогади про Михайла Драгоманова».
Не зважаючи на помітну обдарованість і неабияку здатність до науки, поведінка молодого амбітного гімназиста вимагала коректив. У Михайла Драгоманова стався прикрий інцидент з наглядачем і здібного учня все ж було виключено з навчального закладу за два тижні до його закінчення.
Михайлового батька викликали до Полтави, де йому запропоновано вибір: або сина його виженуть без документів та права вступу у будь-який інший навчальний заклад, або він висіче його різками при всіх, щоб інші учні не дозволяли собі подібного поводження. Безумовно, батько не зломив своїх педагогічних принципів.
Завдяки вчасному втручанню попечителя Київського навчального округу М.Пирогова Михайла Драгоманова хоч і виключили з гімназії, але він отримав право скласти вступні іспити екстерном. Докладніше про цю справу читайте на шпальтах «Гадяцького вісника» № 39 від 01.10.2020.
Після полтавських перипетій гімназист повернувся до Гадяча у пригніченому настрої. Ольга Петрівна згадувала, що «тато наш, та й мама були все літо зажурені, заклопотані тією напастю й невідомістю, яке буде далі з сином. Одначе Михайло хоч був збентежений, приїхавши з татом з Полтави, але незабаром якось оговтався і бадьорився».
Літо 1859 року юнак провів у рідному місті. Разом з молодшими дітьми вони багато гуляли Гадячем та околицями: «ходячи з нами, Михайло бувши того літа особливо ласкавим до нас, казав нам які то були церкви, як вони звались, коли погоріли (давно, давно!) біля якої церкви поховано гетьмана, що загинув під той час, як збунтувалось проти нього військо […]».
Вид на Михайлівську церкву із Драгоманової гори.
Михайло вже бачив себе студентом Київського університету Св.Володимира. У ньому наростали невідомість і хвилювання перед новим етапом дорослого життя. Про те, яким воно буде читайте у наступному дописі.
