Авторки матеріалу:
Ірина Чемерис, завідувачка історико-природничого відділу Гадяцького історико-краєзнавчого музею,
Катерина Стромило, молодша наукова співробітниця Гадяцького історико-краєзнавчого музею.
Гадяцький гетьман Іван Брюховецький, відмінно від своїх попередників Богдана Хмельницького й Івана Виговського,одружився лише раз, та й то не з любові, а за розрахунком.
Ще до отримання булави Іван зробив першу спробу створити вигідний союз. Його нареченою мала стати донька місцеблюстителя Київської митрополії Максима-Мефодія, який був руками і очами Москви на українських теренах. Розумів це і Брюховецький, котрий також чітко визначився із своїм проросійським вектором. Але щось там не вийшло, а в 1663 році бажання єпископа видати за нього свою доньку Іван вже подав московським можновладцям як приклад неблагонадійності та користолюбства Мефодія, який став його конкурентом за московську прихільність. Той йому вже був непотрібен ані для кар’єрного зростання, ані для вирішення шлюбних питань.
Іван Мартинович знайшов іншого шлюбного «менеджера» – київського полковника Василя Дворецького. Саме йому Брюховецький дав завдання поїхати до білокам’яної з пропозицією від українського гетьмана «жениться на Москве», тобто укласти шлюб з якою-небудь представницею «московського народу». Спочатку мова йшла про вдову, бо ж Іван був вже немолодий (40 років), але в 1665 році, коли він вже сам прибув до Москви, то неочікувано забажав «девицу». Паралельно з пошуками та підготовкою шлюбу йшли остаточні переговори про ще більше підпорядкування українських земель Московії. Отже шлюб мав стати родзинкою на тлі нового проросійського договору з царем. І став.
Дружиною Брюховецького була обрана двадцяти трирічна Дарія, котра походила з якогось дворянського роду – Шереметьєвих чи Долгорукових, Єлагіних чи Ісканських. Достеменно невідомо, з якого саме, є навіть версія, що в гетьмана було дві дружини на ім’я Дарія – спочатку Дарія Долгорукова, а потім – Дарія (Дарина) Ісканська.
Однак більшість істориків схиляються до думки, що Дарія Ісканська була єдиною дружиною гетьмана. Але не безпідставно її ім’я пов’язують зі стількома аристократичними родами. Частина дослідників наголошу', що молода гетьманша доводилася родичкою цареві, оскільки її тітка, Марія Милославська, була першою дружиною Олексія Михайловича і, відповідно, матір’ю його наступника на троні Федора Олексійовича. Інші наполягають, що наречена гетьмана була рідною дочкою князя Дмитра Долгорукова. Але є й інша думка: Дарія доводилася князю пасербицею, а конкретно – дочкою четвертої дружини царського окольничого – Парасковії Єлагіної, яка залишилася вдовою після смерті Олферія Ісканського. Обидва роди (і батька, і матері Дарини) належали до досить відомих на той час у Росії дворянських династій, користувалися почесним службовим становищем і були удостоєні від царя високих посад – воєвод, бояр, стольників тощо.
Чи й варто було Брюховецькому шукати вигіднішої партії?
Тепер же Іван Мартинович цікавився технічними аспектами майбутнього одруження. Зокрема, він запитував пристава, чи з царським окольничим самому йому домовлятися і договір чинити про шлюб, чи розмову вести через третіх осіб; і як домовляться, то на який день весілля призначати; хто наречену буде видавати заміж, і куди йому, гетьману, її привести, на який двір. Крім того, його цікавили питання статусного облаштування свого одруження: в яких чинах мають бути гості на весіллі; в якому вбранні бути самому нареченому – в «служивому», тобто гетьманському вбрані, чи в «московском чиновном платье»? Також Брюховецький цікавився порядком обміну весільними подарунками.
Урочистості відбулися десь на початку листопада 1665 року.
Наречена, згідно з розлогим – але, на жаль, недатованим розписом приданого, як посаг принесла Брюховецькому образ Пречистої Богородиці в срібному окладі, чеканений золотом, а також набір коштовностей – золотий хрест із зерню, золотий ланцюжок, «кика», чеканена з «яхонты и с лалы гнезда золотые, низана жемчугом», запони з алмазами, з яхонтами та смарагдами, сережки з великими ізумрудами, сережки з яхонтами червчатими на золоті, намисто велике з яхонтами і з ізумрудами, десять каблучок золотих з яхонтами, ізумрудами і з «лали» тощо.
Гардероб майбутньої гетьманші було представлено шубкою «накладная, бархат турской золотной по червчатой земли, по нем розвода серебрена, промеж розводы опахала золоты, подкладка тафта жолта, ошивка низаная в одно зерно с изумруды и с лалы и с паварозы»; «шапкою алтабасною, круживо низано по червчатому отласу»; п’ятьма «волосниками» - «плетененой, золото с серебром», «золото с серебром, ошивка шитая по червчатому отласу золотом», «золото с серебром, ошивка по вервям делана золотом и серебром с паварозы»; п’ятьма «літниками», пошитими із золотого, сріблястого, жовтого, червоного атласу, прикрашеного золотим і срібним шитвом; п’ятьма «телогреи теплые» та сімома «телогреи холодные»; а крім того – чобітьми, черевиками, постільною білизною, сорочками, поясами, хустками та рушниками.
Але і після завершення шлюбних урочистостей посольські будні гетьмана боярина Івана Мартиновича Брюховецького на Москві тривали й надалі.
Отриманий статус московського боярина та молода дружина з багатого російського роду стали для Івана важливими досягненнями, з якими він повернувся додому.
Разом із молодятами до України прибули московські слуги, що запроваджували при гетьманському дворі свої звичаї.
Коли Дарія вперше завагітніла (за деякими джерелами, вона прибула на Україну вже при надії), гадяцькі «бабы выкрали у гетмановой жены дитя из брюха». Вочевидь, саме з цим пов’язується початок ініційованих гетьманом «відьмацьких процесів»: за наказом Івана Брюховецького у Гадячі було спалено «пять баб ведьм да шестую гадяцкова полковника жону». Цікаво, що в історичних джерелах спалені «перед всім народом в Гадячом» жінки називаються не інакше як «чесні жони», котрі постраждали «за малую вину».
Середньовічне мракобісся гетьмана пішло на спад уже в наступному році, коли в подружжя Брюховецьких таки народилася дитина – дочка. А невдовзі вже після довгоочікуваного поповнення в родині в 1668 році Брюховецького вбили, а його наступник – Петро Дорошенко – схопив екс-гетьманшу у полон і відвіз до Чигирина разом з її донькою та сестрою, котра перебралася до Гадяча у слід за Дарією. Варто принагідно зауважити, що особливої активності у справі звільнення Дарії московська влада не виявляла. І 1669 року Брюховецька сконала в Чигирині. А маленьку доньку-сироту відправили до Гадяча «к писарю» (можливо, родичу), де вона підросла та згодом стала дружиною чернігівського полковника Григорія Самойловича – сина іншого українського гетьмана Івана Самойловича. Але то вже була інша історія.
