У пошуках історії: сім найцікавіших палаців в Україні, які варто відвідати гадячанам

Саме Президентський палац представляє Україну на міжнародному рівні як державну резиденцію. Тут проходять урочисті заходи, прийоми гостей, заходи державного рівня та інше.

Маріїнський палац збудований у стилі барако у 1744 році на замовлення імператриці Єлизавети. Його будівництво тривало до 1752 року.

За своє існування палац неодноразову реконструювали. У 1868 році у палаці сталася пожежа. Вона знищила весь другий поверх та парадні приміщення. Під час Другої світової у Маріїнський палац влучила бомба.

Палац відбудували у 1945-1949 роках під керівництвом українського архітектора Павла Альошина. Фасади палацу не сильно змінили, але всередині приміщення пристосували для потреб громадських організацій і тому довелося трохи змінити інтер’єри. Проте вже у 1975 році палац вирішили відновити та максимально наблизити його до архітектури Растреллі.

У 2000 році була ще одна реконструкція. Запрацював палац знову аж у 2018 році.

Інтер’єри залу у палаці відрізняються. Прикрасою палацу є Біла зала, яка розташована у центрі будівлі. До неї примикають всі аркові прийоми. А зразу до них примикають Зелена вітальня та Банкетна зала.

Карпати - це не тільки гори. Це - ще й назва маленького селища на Закарпатті, яке приваблює натовпи туристів своїм замком Берегвар або Шенборнів. Знатна австрійсько-німецька родина колись володіла землями в Закарпатті.

У будинку 12 входів (за кількістю місяців), 52 кімнати (за кількістю тижнів) і 365 вікон (згідно кількості днів у році) і ще одне замуровано - на той випадок, якщо рік високосний.

Палац ідеально зберігся. Кам'яні стіни і червоні дахи зі шпилями неодноразово ставали декораціями для художніх фільмів - наприклад, для "Снігової королеви" і "17 миттєвостей весни". Не менш цікаво і всередині будівлі.

Парадний вид прикрашають дві восьмигранні вежі, увінчані зубцями та шпилями. Час наклав на замок свій відбиток. Незважаючи на те, що Шарівський палац довгий час приходив у запустіння, він і сьогодні не втрачає своєї привабливості.

Вціліли деякі елементи декору, багата ліпнина, розписні плафони. Навіть, якщо здалеку дивитися на замок, відчувається його величність та вишуканість.

Від замку тераси ведуть в Шарівський парк. Тут ростуть старовинні дуби, блакитні ялини, ясени.

У південно-західній частині Мукачева стоїть замок – одна з найцінніших історичних і воєнно-архітектурних пам’яток Закарпаття XIV-XVII століть. Точна дата заснування замку невідома, але в документах, які датуються XI ст., він уже згадується.

Нині в Мукачівському замку розміщений історичний музей.

Серед усіх замків Львівщини Добромильський замок, Гербурт, - найвіддаленіший від Львова і найвищий. Адже місцеві замки зазвичай будували на низинах. А цей - височить на пагорбі серед букового лісу. Серед руїн Гербурта збереглася частина стін, які розходяться півколом від в'їзної вежі.

Сім'я Гербуртів, що тут жила, згадується ще в Галицько-Волинському літописі. Вони були добре відомими вченими, політиками, письменниками і меценатами. Один з них, поляк, одружився на українській княжні з Острога і назавжди залишився в Добромилі. Їх спадкоємці продали замок через борги.

Палац збудували нащадки генерала Василя Попова, якому Катерина ІІ подарувала землі, де і збудували палац. На території цих земель знаходяться ліси, які одразу сподобались Василю. Він був мисливцем, тому і вирішив збудувати тут палац. Проте це зробили його нащадки, аж через 100 років.

У 1894 році останнім власником плацу став Юрій Попов. Він любив мистецтво і був колекціонером. Тому палац більше нагадував музей, аніж будинок. Там зберігалися колекції книг, картин, зброї та багато іншого.

З появою радянської влади Юрій Попов був вимушений покинути палац. Він забрав з собою цінні речі, а те що не зміг, викрали та знищили.

Будівля палацу теж почала руйнуватися. А точніше, у 1930 році будівлю почали розбирати на будівельні матеріали і залишилась тільки одна вежа. Збереглися господарські будівлі, присадибна будівля Василя Попова, стайня.В тих будівлях, які залишилися, зробили інтернат та гуртожиток технікуму.

У 1993 році палац перетворили на музей, але його відновлення ще не завершено. Зараз в музеї палацу можна подивитися його історію, етнографічні виставка, історію Другої світової війни, виставку місцевих художників, експонати зруйнованого замку.

Палац заснований графом Рум’янцевим-Задунайським у 1770 році. Український архітектор Максим Мосцепанов збудував його у романтичному стилі та спланував при ньому парк. Палац двоповерховий, в його інтер’єрі використані червоне дерево, дуб, мармур, кольорове скло. До палацу прибудовані два флігеля, що робить його вигляд п-образним.

У 1808 році у палацу з’являється новий власник ‒ український поміщик Григорій Почека та його дружина Параска Тарновська. І починається другий етап будування палацу. Тоді розширили територію палацу, а сам палац перебудували у стилі російського класицизму. З’являються нові будівлі ‒ флігелі, башти, служби, альтанки, церква, господарські споруди. За часів правління Тарновських палац пережив п’ять будівельних циклів. А парк, за яким доглядали три покоління Тарновських, один із найбільших пейзажних садів в Україні та Європі.

В палаці писали свої шедеври різні письменники та художники ‒ Тарас Шевченко, Марко Вовчок, Микола Гоголь, Михайло Врубель, Ілля Рєпін та інші. Альбом почесних гостей палацу налічує 608 автографів.

У парку палацу збереглась галявина, де з місцевим жителям та музикантами спілкувався Тарас Шевченко. Її і зараз можуть відвідати всі бажаючі.

Василь Тарновський був останнім власником з роду Тарновських. Він був колекціонером. У його колекції були відомі картини, козацькі реліквії, а ще шевченкіана. Постійні витрати на колекційні трофеї призвели Василя до банкрутства і він був змушений продати палац «цукровому королю» Павлу Харитоненку.

Останніми господарями садиби були донька Харитоненка та її чоловік. За їх господарювання садиба процвітала. Були картинні галереї, велика бібліотека, до палацу приїжджали з усіх куточків світу.

Зі слів тодішніх очевидців, коли пара одружилась, вся алея від церкви до палацу була всипана цукром, як символом солодкого життя.

У 2009 році алею відновили, а на відкритті одружилися одразу три пари молодят. Тепер палац Тарновських одне з найулюбленіших місць для молодят.