Амбулаторія загальної практики сімейної медицини у Рашівці, що у Гадяцькому районі, потопає у літніх пахощах і зелені. Це найстаріший медичний заклад у Гадяцькому районі — приміщенню аж 130 років. Ще один «рекорд» лікарні — завідувачем медзакладу тут уже 40 років беззмінно працює В’ячеслав Клименко. Гадяч.City розпитував рашівського лікаря про роботу сільської медицини під час пандемії та які виклики наразі стоять перед медиками, які працюють у селах.
Страшніше було у Чорнобилі
— То де було страшніше: у Чорнобилі чи зараз, коли у світі пандемія коронавірусу? — запитуємо В’ячеслава. Його, як і його колег із усього Союзу, у спекотному травні відправили у Чорнобильську зону лікувати людей із променевою хворобою — щоб допомогти потерпілим, не вистачало рук.
Він довго думає, а потім говорить.
— Коли ми вже були на під'їзді, побачив, як діти граються у піску. Трохи заспокоївся. Ми тоді не знали, із чим матимемо справу. Але страшніше все таки було у 1986-му, ніж зараз. Хоча і у коронавірусу, і у радіації є одне спільне: ми не бачимо, із чим маємо справу.
За фахом В’ячеслав Клименко — лікар-невропатолог. Професію здобув у Луганському медичному університеті. Головним лікарем Рашівської лікарні, а тепер амбулаторії став у 1980 році. Десять років тому довелося «перепрофільовуватися» із лікаря-невропатолога на сімейного лікаря — у 2011 році фактично із двох законів – «Про внесення змін до законодавства України про охорону здоров’я» та «Про порядок проведення реформування в системі охорони здоров’я» – почалася реформа медичної галузі.
— Зараз я і за невропатолога, і за педіатра , і за хірурга — сім років працював на БАМі у поліклініці, то доводилося пришивати навіть пальці. Нас готували до всього і коли профільних лікарів “перевчали” на лікарів загальної практики сімейної медицини ніяких труднощів не бачив.
Однак вони почалися із самою лікарнею. До того як Рашівська лікарня стала амбулаторією загальної практики сімейної медицини, тут працювали 28 людей персоналу, був стаціонар, пологове відділення і кухня. Проте працівників довелося звільняти, а стаціонар ліквідовувати. Не для усіх реформа у сільській лікарні пройшла із знаком плюс.
Денне відділення Рашівської АЗПСМ
Тепер колектив Рашівської лікарні нараховує шістьох людей – завідувача, трьох медсестер і водія – на ближні виклики В’ячеслав може дістатися і велосипедом, а от якщо потрібно їхати на інший кінець села чи на прийом у сусідні села Лисівку і Малу Обухівку, без авто не обійтися. Особливо у Малу Обухівку – це крайня точка Гадяцького району і аби не погані дороги, на Миргород жителі цього села добиралися швидше, ніж у Гадяч. Проте тут і добратися вже нікому – переважно тут живуть літні люди, яким уже не під силу дістатися навіть Рашівки. Та й нема чим – сполучення між селами немає, хіба буде їхати миргородський автобус. Тут людей небагато залишилося, тож В’ячеслав їздить у Малу Обухівку раз у тиждень.
Помічник лікаря у селі — велосипед
Проект на ремонт є, грошей на нього немає
Вячеслав запрошує на екскурсію лікарнею. На вході нас зустрічає медсестра і перегороджений столом вхід – так просто через КПП не пройдеш без уже звичних ритуалів – антисептик, маска на обличчя, зібране волосся.
— Ви запитуєте, що змінилося у роботі сільського лікаря під час пандемії? – запитує лікар, крокуючи довгим коридором із високою стелею, до свого кабінету. – Ось що: без усіх цих ритуалів – антисептика, маски, не зайдеш. Ні лікарю, ні пацієнту.
Хоча, як зізнається В’ячеслав, пацієнтів таки відчутно поменшало, ніж було до карантину: все таки у людей спрацьовує інстинкт самозбереження і навіть у медичний заклад рашівчани намагаються ходити менше – а раптом що.
Проте й додалося «телефонної» роботи – у селі та сусідній Лисівці знаходиться десять людей на самоізоляції. Це люди, які повернулися із заробітків. Щодня до них телефонують із лікарні і запитують про самопочуття. Найголовніший маркер – температура тіла.
—А я ви можете перевірити, чи говорять вам правду? – запитуємо.
Проте В’ячеслав переконує, що рашівчани на самоізоляції свідомі. Можливо, ще й тому що у них є ще один контролер – Гадяцький райвідділ поліції та програма «Дій вдома».
Завідувач амбулаторії відчиняє двері свого кабінету – і одразу натикаєшся на контраст: новенькі металопластикові вікна і старенькі обшарпані шпалери. В’ячеслав Клименко пояснює, що проект на ремонт лікарні є. А от грошей на нього немає. Хоча він конче потрібний: якщо із шпалерами можна почекати, то дірявий дах дасть про себе знати за першого ліпшого дощу.
За спиною в нього висить великий вишитий портрет у рушнику Тараса Шевченка, по ліву руку на стіні пересвічені грамоти від тодішнього президента України Віктора Ющенка – виявляється, В’ячеслав Клименко разом із ще одним рашівчанином, колишнім директором рашівської школи Олексієм Басарабом, були зачинателями районного осередку Народного руху України.
Лікар знову робить екскурс в історію. Виявляється, у 1983 році лікарня отримала союзну нагороду ударників праці. Із ностальгією він згадує ці роки як золоті. При медзакладі була навіть своя міні-свиноферма. Проте у 90-х стало сутужно. Дійшло до того, що навіть не було вати, і її медсестри добували із розпоротого матраса. Його було легше списати, ніж знайти цей перев’язувальний матеріал.
Як це – лікуватися у Рашівці
Попри те, що стаціонару у Рашівці немає, все таки полежати у лікарні комусь «пощастить» – у медзакаладі є денне відділення. У рамках пілотного проекту лікарню оснастили різними аналізаторами – тут можна зробити аналіз сечі та крові, зробити електрокардіограму і одразу відправити її на Полтаву. Крім того, у лікарні з’явилися два комп’ютери.
Хоча пологове відділення у Рашівці давно закрите, одна із медсестер працює акушеркою – вона веде вагітних і робить аналізи гінекологічних мазків.
— Вже якщо щось серйозне, тоді напрявляємо на район, – говорить В’ячеслав.
А от стоматологічні послуги рашівчани можуть отримати двічі на тиждень – сюди їздить стоматолог із районної лікарні. Завідувач амбулаторії пояснює, що зараз їхня робота більше профілактична, аніж лікувальна: все одно коли людина приходить до амбулаторії, доводиться вирішувати – чи направляти до профільного лікаря у райлікарню чи можна обійтися крапельницями чи уколами.
Під просвітницьку діяльність у амбулаторії виділили кабінет – тут медики розповідають рашівчанам про користь здорового способу життя. І судячи із малюнків, якими завішана перегородка, що ділить кабінет на дві частини, їхні слухачі – діти.
Захисні костюми: сфоткатися на пам’ять
— А ви у цьому році не перші журналісти, які побували у нас , – говорить В’ячеслав Клименко. – Приїздили нас фотографувати, коли від Укргазвидобування, чиї вишки стоять на території сільської ради, передавали спонсорську допомогу: антисептики, дезрозчини, рукавички, засоби захисту.
— А як же допомога держави? – запитуємо.
— Була, – переконує медик. – На початку карантину нас хоч якось намагався забезпечувати Гадяцький центр первинної медико-санітарної допомоги. Хоча вже якщо проаналізувати, як події розгорталися у світі, ніхто не був готовий до того, що у епідемія переросте у пандемію.
Чи стало важче працювати під час пандемії у сільській лікарні? Ні, переконує В’ячеслав Клименко. Наразі для лікарів золотий час – вони можуть у польових умовах лікувати, можливо, майже наосліп, від нової хвороби, яка б мала влітку піти на спад.
— Коли нас перевчали на сімейних лікарів, говорили, що різні інфекції влітку мають затихнути. А із коронавірусом навпаки. Ми дійсно маємо справу із чимось новим, а відтак кожна людина – потенційний наш пацієнт і до цього потрібно бути готовим.
Що турбує сільського лікаря
Мабуть, чи не найбільша турбота після коронавірусу у сільського медика – зменшення населення. Коли Рашівка була містечком, тут налічувалося 11 тисяч жителів. Тепер 1600. Але це офіційно. Неофіційно може бути ще менше. Більшість тут просто зареєстровані, але проживають у інших містах чи їздять на заробітки у Європу.
— Боляче, що виїжджає молодь, дітей у селі мало народжується. Колись у мене у духовому оркестрі налічувалося 60 дітей. У 2019 році – вдвічі менше. Вячеслав Клименко стільки ж років, скільки він завідує лікарнею , керує місцевим духовим оркестром при Рашівському СБК. Теж своєрідна унікальність, тому що таких духових оркестрів по всій Полтавщині можна перерахувати на пальцях однієї руки. Цього року взагалі не збиралися через коронавірус. Як розвиватиметься село?
***
Вся наша розмова із завідувачем амбулаторії – це постійні екскурси у минуле: В’ячеслав раз по раз згадує історію села і лікарні зокрема. Колись її побудували для погорільців із навколишніх сіл. Але у 1905 році із запровадженням земств перепрофілювали у земську лікарню. Приміщення добротне і має свою неповторну архітектурну ауру. Проте у завідувача амбулаторії бувають зовсім песимістичні думки.
Їхнє джерело – що буде із лікарнею після того, як Рашівка увійде до Лютеньської ОТГ. Чекати залишилося недовго – 25 жовтня відбудуться місцеві вибори. Турбує лікаря не лише, як фінансуватимуть медичний заклад.
А й що буде із пацієнтами: дороги між Рашівкою і Лютенькою немає.
