День батька в Україні відзначається у третю неділю червня. Цього року свято припало 21 число. Гадяч. City зібрав теплі історії про тат, які нікого не залишать байдужими. Не забудьте привітати і ви своїх найрідніших татусів.
Вадим Нікітенко, фермер, учасник гадяцького байкерського клубу «Гадяч Мото Рух»
– Любов до техніки – це у мене від тата. Пам’ятаю, що у нас був невеликий тракторець і тато навчав мене його ремонтувати. У дворі у нас нічого не було, крім нього. Навіть своєї машини. Той трактор став ніби макетом, на якому ми із татом відточували усі нюанси його внутрішнього складу.
Тато працював у колгоспі, пізніше сам почав працювати на себе. Зараз ми маємо своє невелике фермерське господарство.
До речі, і те, що я став байкером, це також заслуга тата – мотоциклами він захоплюється із молодості. Тож у дворі у нас була не лише сільськогоспдарська техінка, а й мотоцикли. І навіть зараз із друзями катається на двоколісному.
Марія Томіліна, рекламний менеджер АЗ «Атлант»
– Мій татусь — найкращий у світі дідусь. Усі діти з нашого двору його просто обожнюють. Він, наче золота рибка, виконує всі забаганки та побажання онука. А ще вчить його майструвати, ремонтувати вдома техніку чи скутер. Навіть після нічної зміни (мій татко працює помічником бурильника), він з радістю приєднується до гри з онуком і зі звичної гри вона одразу стає веселішою та цікавішою.
До речі, моє ім’я – вибір татуся. Якби не він, то, певно, мене б зараз звали Інгою чи Женею. І таки добре, що я Марійка! Дякую татку, що ти у нас є!
Петро Токар, тимчасовий виконувач обов’язків начальника Гадяцького райвідділку поліції
– У мене з татом дуже гарні стосунки. З самого малечку він привчав мене і мого брата до роботи. Кожного разу, коли ми приходили зі школи, батьки залишали папірець з переліком того, що нам потрібно зробити.
Пам’ятаю, у старших класах перед тим, як сходити з дівчиною на побачення чи погуляти з друзями, потрібно було виконати певну роботу. Непосильних завдань не було.
Тато багато працював, його майже ніколи не було вдома, тому вже у більш дорослому віці я переклав деякі його обов’язки на себе, адже у нас вдома була техніка. Я з легкістю міг виорати город чи перевести комусь сіно.
Я – це батько, а мій брат – це мама докорінно у всіх аспектах і проявах.
Я швидкий та емоційний, а брат – повільний та виважений.
Але відверто кажучи, тато у нас був суворий, тому як старшому брату, мені перепадало найбільше. Та попри все він розумів, що у нього два сини, тому хотів забезпечити нас гарною освітою і достойними умовами проживання, працюючи день і ніч. Навіть зараз, маючи деякі проблеми зі здоров’ям, він не сидить на місці, бо треба заробляти. Такого трудолюбства у нього дійсно треба повчитися.
Надія Страшко, редакторка сайту “Гадяч.City” та газети «Гадяцький вісник»
– Мій тато — військовий. Коли я надумала народитися, вони із мамою були у Сари-Озеку. Це селище у Талди-Курганській області Казахстану (місце, де я народилася добре мене виручало під час студентських вечірок – якщо могла вимовити всі ці слова, значить усе добре, можна гуляти далі).
Я народилася на зимового Миколая. Вперше тато побачив мене крізь вікно пологового. Того дня йшов сніг.
Мама знаками запитала, як мене назвати. І тато написав на снігові, який нападав на підвіконня, ім’я Надя. Мій найщемніший спогад із дитинства. Я і зараз іноді прокручую його у себе у думках. Але я зобов’язана своєму татові (і мамі, звісно) не лише своїм ім’ям, хоча був час коли воно мені зовсім не подобалося, а й усім, що у мене є зараз. І професією також.
І передачки на Полтаву не забуваються.
