Чи купили б ви злежану поцвілу вишиту сорочку? А якщо ця гадяцька сорочка – характерна лише для нашого району? Ми захоплюємося неймовірно красивими борщівськими сорочками і решетилівською «білим по білому», у той час як ми маємо свою унікальну техніку вишивки і головне – колір ниток, якими шили орнаменти.
— Уперше я одягла гадяцьку сорочку, коли із Лисівським музеєм українського побуту презентували у Пирятині український костюм.
На святі демонстрували різні вишивки, але гадяцька – вишита нитками кольору індиго була тільки одна. І я відчувала таку гордість, так несла її, а скільки було захоплених поглядів. Мені здається, вона затьмарила всі інші, – говорить Лариса Труш, очільниця сектору культури, молоді і спорту Гадяцької райдержадміністрації.
Фото — Інстаграм Лариси Труш
Традиційно для узорів для сорочок українські господині обирали найпоширеніший» колір – червоний. Його найлегше було добути – із материнки чи комахи воскового червецю. Проте в Україні є унікальні сорочки – шиті нитками, для яких використовувався дуже дорогий барвник – індиго, який потрапляв у Гадяч із самої Індії або Європи.
Зараз ці сорочки коректно називають гадяцькими. Та колись їх знали за зовсім іншою назвою. «Жидівки» – саме так знали сорочки із синіми орнаментами. Зараз використання цього оніму може викликати проблеми із законом, то ще сто-двісті років тому слово «жиди» в українському мовленні не мало під собою антисемітського підґрунтя. Жителі Гадяча прекрасно вживалися із євреями, які осіли тут після того, як імператриця Катерина Друга переселила, а потім заборонила покидати юдеям смугу їхньої осілості у відповідь на скарги російського купецтва, на те, що євреї заважають їм торгувати. Таким чином, євреї опинилися у так званих «гетто» – жили вони в основному в маленьких містечках і селах без права переїздити у великі міста. Переважним заняттям єврейського населення Гадяча було ремісництво і торгівля.
І саме євреї через свої торгові зв’язки налагодили постачання барвника індиго із Індії до Гадяча. А гадячани почали називати свої сорочки «жидівками», а нитки – «жидівськими». «Жидівка» була характерною для Лисівки, Плішивця, Броварок, Вельбівки, Хитців, Книшівки. Примітно, що «жидівка» була лише жіночою.
Лариса Труш розповідає, що у Гадяцькому районі залишилося лише кілька гадяцьких сорочок «жидівок». Інші роз’їхалися по приватним колекціям. І можливо б ми і не знали, що у Гадячі і його околицях колись жінки вишивали сорочки нитками кольору індиго, якби не Олена Пчілка. Громадська діячка родом із Гадяча уклала збірник «Українські узори» (за життя Олени Пчілки книга перевидавалася аж 5 разів із змінами), де серед орнаментів знайшлося місце і для гадяцьких.
hadiach-travel.net.ua (КП "Гадяччина туристична")
— Ми брали участь у конкурсі Полтавському обласного центрі народної та культурно-освітньої роботи творчості серед закладів культури області на відродження аутентичної родзинки кожного району, щоб потім занести її список об’єктів нематеріальної культурної спадщини. Чим відомий Гадяч? Ми перебрали безліч варіантів: кулішем? гетьманською столицею? Але варіантів із чимось предметним не спадало на думку. І потім ми згадали про «жидівку». розповідає Лариса Труш. – Знайшла сорочки на аукціонах і мене наскільки це запекло – де я була, що я собі думала, що ми до цих пір не розкрутили цей проєкт.
Більше того, наша гадяцька сорочка таки мала потрапити у список предметів нематеріальної культурної спадщини – вже був готовий проект і сорочка вийшла у лідери, але після перегляду бюджету фінансування на культуру зменшилося, а разом із тим, зменшилася і кількість переможців проекту Мінкульту.
У Гадячі, як ми вже писали, їх дуже мало, одиниці. І навіть на аукціонах – це нечастий гість.Проте Ларисі Труш вдалося знайти дві аутентичні гадяцькі сорочки, яким може бути до двохсот років.
— Одного разу я зайшла на сайт аукціону і побачила там гадяцьку сорочку. Вона коштувала 600 гривень. Купила за 650. Залишила свої координати. Через деякий час телефонує продавець, запитує звідки я. Слово за слово виявилося, що він живе у Гадячі, поряд мене. Після того він знайшов для мене ще одну із узором «курячий брід». Вона вже була дуже злежана і покрита цвіллю. До речі, знайшли її у Плішивці. Ми домовилися із цим чоловіком, що він мене повідомлятиме, коли знайде ще таку сорочку. Але поки що мовчить, і на аукціоні вже ніхто не виставляє таких лотів. Значить, гадяцькі сорочки вже осіли у чиїхось приватних колекціях, – говорить пані Лариса. Зізнається, що її захопило бажання відтворити гадяцьку сорочку для фольклорного аматорського колеетиву "Дивоцвіт" районного відділу культури.
Десять сорочок пошили у Харкові на фабриці театральних костюмів. Гадяцькі сорочки учасники художніх колективів не одягали жодного разу.
Звичайно, така сорочка вже виглядає по-сучасному. Але колір говорить сам за себе – так вишивали тільки у Гадячі.
