Чорнобильська зона горіла майже місяць. Таких масштабів загоряння у зоні ще не було – згорілі села, задимлений Київ. Існувала реальна загроза, що вогонь дістанеться до відстійника із радіоактивними відходами. 13 квітня на Київщині пішов дощ, який зупинив пожежу. Але через два дні знову з’явився відкритий вогонь. За попередніми оцінками, постраждало 11,5 га Чорнобильського радіаційно-екологічного біосферного заповідника. Зі стихією боролися півтори тисячі рятувальників із усієї України. Були серед них і гадячани.
Водій Олександр Груський, командир відділення Володимир Луцай, начальник караулу Володимир Дубовик, начальник караулу В’ячеслав Шкаревський, водій Василь Копкало, пожежний рятувальник Віктор Дейна 6-ї Державної пожежно-рятувальної частини
— Ми зрозуміли, що пожежа серйозна ще на підїзді до Борисполя, розповідає начальник караулу шостої ДПРЧ В’ячеслав Шкаревський, – усе було у смогові. Так у диму ми і дісталися до Чорнобильської зони.
Він разом із водієм Василем Копкалом і пожежником Віктором Дейною першими поїхали у зону відчуження. Розповідають, що дві ночі довелося спати у ЗІЛу: машини стояли через кожні 200 метрів – так чергували аби вогонь не перекинувся через дорогу.
18 квітня у складі полтавського зведеного загону у зону поїхали водій 6 ДПРЧ Олександр Гурський, командир відділення Володимир Луцай та начальник караулу Володимир Дубовик. Пожежники Полтавщини об’єдналися у загін у Пирятині і далі поїхали у зону відчуження. До речі, ЗІЛ, яким їхали наші хлопці, навіть після їхнього повернення додому, залишався для потреби у Чорнобильській зоні і повернули його до Гадяча лише нещодавно.
Із засобів захисту пожежникам видавали маски і марлеві повязки. Харчування організували від їдальні на Чорнобильській АЕС. А ще допомагали волонтери. Після того як представники туроператорів, які возять у Чорнобильську зону екскурсії, почали викладати у мережу фото умов роботи рятувальників.
Вітер,лісова підстилка, торф’яники
Кожна бригада мала свою ділянку роботи. В’ячеслав, Василь і Віктор працювали біля колишнього села Буряківка, що за 5 кілометрів від ЧАЕС (їм «непощастило» ще й тому, що на їхньому квадраті гасіння горіли ще й торфовища – прим.автора). Олександр Гурський, Володимир Дубовик і Володимир Луцай – біля села Крива Гора.
— Їдеш, а замість села самі димарі стоять і металеві ліжка. А так все погоріло. Як у фільмах про війну, — говорить В’ячеслав.
— Ось така у нас «екскурсія» була,— жартує Віктор Дейна.
Пожежа у зоні відчуження показала не лише проблеми із протипожежною безпекою, а й організацією рятувальної операції.
Щоб зрозуміти, що у Чорнобильській зоні зовсім було погано із протипожежними заходами, слід співставити площу, яку охопив вогонь і кількість доріг, які пролягають у зоні – їх усього три (!). Тож дістатися до осередків загоряння було дуже важко. Крім того, у чорнобильських лісах, як виявилося, були відсутні протипожежні розриви і поганий доступ до води — її набирали із Прип’яті і місцевих боліт, але до них потрібно було ще дістатися. До того вітер часто змінював напрямок, що лише сприяло поширенню пожежі.
— Нам доводилося прорубувати дороги перед трактором, щоб той проклав мінеральну смугу, — говорить Володимир Дубовик. – Верхового вогню було мало, в основному горіла лісова підстилка, яка за безсніжну зиму не набралася вологи. Вогонь доводилося збивати лопатами. Крім того, пиляли сосни, які ще не горіли, але якби був верховий вогонь, вона могла б загорітися і перекинутися через мінеральну смугу.
Водіям пожежних автомобілів також був клопіт – якщо немає дороги, керувати машиною у заростях дуже важко.
Крім того, що мінеральні смуги ставали на заваді розповсюдженню вогню, вони ще й служили орієнтирами для самих пожежників – рятувальникам доводилося буквально блукати лісом – все було задимлене і важко було орієнтуватися. Були місця, де не було мобільного зв’язку. Доводилося або перегукуватися, або користуватися рацією.
Там, де не могла пройти людина, задіювали БАТи – спеціальну техніку великої прохідності. Проте це іноді мало іншу сторону медалі.
Радіація — у ґрунті
— Якщо БАТ брав опускав ківш глибше, то піднімав пісок із радіацією. Дозиметр завжди пищав після того, як пройде БАТ. Чи як віяв вітер, радіація ніде ж не зникала, вона була грунті, – говорить Віктор Дейна. – Або закидаєш вогонь піском, не фонить, не фонить і тут раптом починає дозиметр пищати.
Гадяцькі пожежники розповідають, що там, де вони працювали, радіаційнии фон у різних місцях був різний. Їм видали дозиметри і накопичувачі радіації. Дозиметри постійно реагували. При нормі 0,3 мікрозіверта за годину, він міг зашкалювати за одиничку.
—Один навіть виключився, сіли батарейки, – говорить Віктор Дейна.
—Ідеш, а дозиметр пищить. Вертаєшся. Але бувало, що треба у тому місці, де реагує дозиметр, потрібно гасити вогонь. Швиденько все робиш, аби скоріше покинути це місце, — додає В’ячеслав Шкаревський.
Після кожної ротації пожежники проходили перевірку на спектрометрі випромінювання людини. Як відзвітувало Державне агентство із управління зоною відчуження, у особового складу не виявили перевищення цезію 137.
Гадяцькі рятувальники говорять про свою роботу, як про щось буденне. І не вбачають нічого героїчного. Навіть коли їм довелося працювати у такому небезпечному місці.
На запитання чим вразила зона відчуження В’ячеслав Шкаревський говорить, що не розуміє, чому всі хочуть потрапити туди, адже у будь-якому покинутому українському селі картинка буде та ж сама. А от що дійсно вражає, так це природа.
— Ми бачили зубрів, коней, багато зайців і лисиць. Є й вовки, тому ми старалися не ходити поодинці, — говорить В’ячеслав.
***
Експерти вже давно били на сполох, що у Чорнобильській зоні можуть бути серйозні пожежі, але у державі ніхто не звертав на це уваги. Зараз у зоні прокладені майже тисяча кілометрів доріг і мінералізованих смуг. Але з’явилися вони, коли лихо вже сталося. Деякі села – свідки Чорнобильської катастрофи —зникли із лиця землі. Хаос у Чорнобильській зоні (виявляється, що у зоні відчуження навіть немає квартальних стовпчиків, по яких можна орієнтуватися) призвів до того, що своїм здоров’ям ризикували півтори тисячі людей.
Хоч у них і не виявили перевищення цезію 137.
