У ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС взяли участь 593 жителі Гадяцького району. Більшість ліквідаторів були призвані через райвійськкомат у Лубенську Чапаєвську мотострілецьку дивізію. Серед них був і гадячанин Михайло Лепський. І Чорнобиль він не забуде ніколи. Сьогодні, у роковини трагедії на ЧАЕС, Гадяч.Сity публікує щоденникові записи Михайла Лепського.
8 червня 1986 рік. Неділя. Сьогодні о 8 ранку ми прибули на місце дислокації нашої частини. Їхали цілу ніч через Київ по Московському мосту на Поліське, Бровари, Боровичі. Ми знаходимося за 40 кілометрів від атомної станції на кордоні іщ Білорусією. Від Пирятина до цього міста 377 кілометрів. Скоро будуть розміщувати по палатках. Звідси виїзд на роботу. Щойно видали нам прилад для вимірювання рентгенів. На цьому місці, де знаходимося, 0,75 мікрорентгена. Тут багато трави і зелені. Поряд порожнє село, наче все вимерло. Дорога на Поліське закрита.
9 червня 1986 рік. Понеділок. Для нашого батальйону поставили завдання – поставити 60 кілометрів огорожі із колючого дроту, щоб загородити радіаційну зону. З дня на день обіцяють видати офіцерам накопичувач радіації. Огорожу ми повинні закінчити за 10 днів. Працювати будемо із 8-ї ранку до 8-ї вечора, по 12 годин на добу. Зараженість на цій місцевості велика і помітна на кожному із нас. Багато радіоактивного пилу у лісі, у травах. Наш військовий табір знаходиться у селі Окопи Наровлянського району Гомельської області.
Сьогодні на розводі командир полку дав команду ходити усім офіцерам і особовому складу лише у респіраторах.
16.00. Щойно гелікоптером прилітав командир армії генерал-майор із двома полковниками. Він виступив перед нами і сказав, що ми призвані на військову службу на два місяці. Завдання – до 20 червня поставити загрожу.
10 червня 1986 рік. Вівторок. Ми прибули у забруднену зону Чорнобильського району. Проїхали декілька сіл. Навкруги все пусто. Наче люди тут не живуть і ніколи не жили. Все населення евакуйоване. Вивезли корів і свиней. По вулицях бігають здичавілі коти і собаки. Ця картина навіює страх. Порожні двори, будники, ферми. Тут все зупинилося і немає життя.
11 червня 1986 рік. Середа.
Уже пройшли 600 метрів огорожі. Сьогодні повинні закінчити свою частину роботи, а завтра нас поставлять на іншу ділянку. Ця зона буде охоронятися міліцією. Вона має важливе державне значення. На виїзді із зони нас дезактивують. Миють чоботи і руки спеціальним розчином. Вчора Боря (командир першого взводу Борис Лабець ) під час чергування в частині з порядком встановили 11 палаток. Тепер офіцери будуть жити в окремій палатці.
18 червня 1986 року. Середа. Застудився. Почався сильний кашель. Болить голова. За два дні ми пройшли три з половиною кілометри огорожі, а всього пройти 4 кілометри з 19 червня. Вже початок дванадцятої, але ми працюємо. Я сів трохи відпочити в автомобіль до свого водія Гриші. Сам він із Веприцького СПТУ-42. Справа від мене ростуть великі білоруські берези, а поряд огорожа із колючого дроту у шістнадцять рядів.
27 червня 1986 рік. П’ятниця. Знаходжуся біля колючої загорожі, яку сьогодні повинна прийняти державна комісія. Щойно прилітав гелікоптером генерал, він оглядав трасу з повітря. Буду їхати в полк за обідом для своєї роти. Скоро 28 днів мого перебування на Чорнобилі. Дуже набридають, нічні наради, які комбат проводить у час або в два ночі. Спати доводиться лише 3-4 години на добу і не більше.
30 червня 1986 року. Понеділок. Вчора закінчили робити огорожу. Сьогодні нас відправили на нову дільницю, до 40-го хімічного полку. Працюємо в селі Уж. Нам сказали, що до 30 липня будемо займатися дезактивацією сіл. У цьому селі ми знімаємо 3-5 метрів ґрунту навколо будівель і висипаємо за двір. Хімічні війська війська оброляють будівлю спеціальними розчином. У цьому селі 37 будинків і проживає лише 19 літніх людей, які не виїхали із зони. Будинки дуже старі, із дерева. Все це нагадує дореволюційну країну.
11 липня 1986 року. П’ятниця. Сьогодні нас відправили на Чорнобильську атомну станцію. Працювали за 30 метрів від четвертого енергоблоку. Він схожий на елеватор хлібопродуктів. Тільки верхня частина зруйнована як після вибуху бомби.
Працювали ми 5 годин. За цей час ми отримали опромінення 2 рентгени. Є тут місця, де рівень радіації 1 рентген і навіть більше за годину. Проте існує наказ командира дивізії, що особовий склад за час роботи не повинен отримати опромінення більше, ніж 1, 2 рентгена, але на це ніхто не звертає уваги. На АЕС дуже багато безладу, навкруги гори сміття. Сьогодні нас направляють в турбінний цех. Четвертий блок стоїть не закритий. Від радіації у нас немає ніякого захисту.
