Карантин: подорожуємо Україною онлайн частина 1

Києво-Печерська Лавра

У православному світі всього п’ять лавр. З них найдавніша – Києво-Печерська Лавра, яка є всесвітньо відомим місцем паломництва православних християн. Спочатку тут був православний монастир, заснований у 1051 р., потім вже були побудовані келії і велика церква. В XI ст. монастир став центром поширення і утвердження християнства в Київській Русі, були засновані іконописна майстерня та перша лікарня. Cтатус «лаври» отримав в XII ст., зміцнюючись як центр літописання і житійної літератури: тут працювали відомі літописці (автор «Повісті временних літ» Нестор, Никон, Сильвестр). Печери Києво-Печерської лаври — це два виритів підземних лабіринти (висота – до 2 м, ширина – 1,5 м, загальна довжина – понад 500 м), розділених глибоким ровом, що виходять до Дніпра. У печерах поховані відомі діячі часів Київської Русі: Нестор-літописець, Ілля Муромець, художник Алімпій, лікар Агапіт, Чернігівський князь Святослав (Микола Святоша), один з авторів «Києво-Печерського патерика» єпископ Симон.

Національний музей історії України у Другій світовій війні

Меморіальний комплекс розташований на мальовничих схилах правого берега Дніпра площею понад 10 га, де колись розташовувалися споруди старої Київської фортеці. Урочисто відкритий 9 травня 1981 р. Комплекс включає центральну алею, вздовж якої встановлені 76-мм гармати часів війни; виставку військової техніки та озброєння; скульптурну галерею "Герої фронту і тилу"; чашу "Вогонь Слави" (діаметр 16 м); головну площу з пілонами міст-героїв і тематичними скульптурними композиціями. Домінуюча ланка меморіалу – монумент "Батьківщина-мати" (архітектор Є. Вучетич, висота фігури – 62 м, вага – 530 т, довжина меча – 16 м, загальна висота споруди – 102 м) в фундаменті якого розгорнута музейна композиція.

Будинок з химерами

Чудернацький "Будинок з химерами" побудував в 1901-1903 роках видатний київський архітекор Владислав Городецький. Розташована на краю яру будівля має 3 поверхи з боку вулиці і 6 поверхів з боку схилу. Химерні скульптурні цементні прикраси фасаду (зображення слонів, носорогів, антилоп, ящірок, жаб, міфічних дів верхи на рибах і т.д.) виконані італійським скульптором з Мілана – Еліо Сала. Тематика прикрас пов'язана із захопленням Владислава Городецького полюванням.

Фунікулер

У північній частині парку "Володимирська гірка" 7 травня 1905 р. було пущено фунікулер – рейковий транспортний засіб з двома підвісними вагонами, що з'єднує Володимирську гірку з Подолом. Ідея створення фунікулера належала інженеру А. Абрагамсону. Спочатку довжина рейкового шляху була 200 м, а після реконструкції в 1928 р. збільшена на 38 м. Рейс триває 2,5-3 хв. У 1984 р. в процесі загальної реконструкції фунікулера побудований новий павільйон на нижній станції у вигляді оригінальної композиції із засклених арок. У 1995 р. в залі верхньої станції встановлена історична діорама.

Золоті ворота

Золоті ворота – головні парадні ворота древнього Києва часів Ярослава Мудрого, що оточив Верхнє місто потужними оборонними спорудами з трьома воротами. Перша літописна згадка про зведення 3олотого воріт, розташованих в даний час в Золотоворітському сквері на перехресті вулиць Володимирської, Ярославового Валу, Золотоворітській і Лисенка, відноситься до 1037 г. Висота проїжджої частини воріт складала 12 м, ширина – 6,4 м. Його пов'язують з позолоченим куполом надбрамної церкви Благовіщення та вбачають аналогію з Золотими воротами Константинополя. Про багате оздоблення стін церкви свідчать знайдені археологами залишки фресок і уламки смальти. Усередині павільйону відкрито музей «Золоті ворота», в залах якого розгорнуто експозиції давньоруського зброї і представлена ​​історія пам'ятника. На західному торці споруди можна побачити пам'ятник Ярославу Мудрому з моделлю Софії Київської в руках – збільшену копію статуетки-ескізу Івана Кавалерідзе (1997).

Парк Феофанія

Феофанія – парк-пам’ятки садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення. Парк входить до складу природно - заповідного фонду України, який є складовою частиною світової системи природних територій та об`єктів, що перебувають під особливою охороною. Унікальною особливістю, яка вирізняє парк «Феофанія» з-поміж інших, є гармонійне поєднання нерукотворних шедеврів первозданної природи із сучасним мистецтвом ландшафтного дизайну на фоні духовної величі Свято-Пантелеймонівського Собору. Ця місцевість несе енергетику своєї багатовікової історії, насиченої багатьма культовими подіями і являє собою унікальне культурно-природне утворення із потенційними функціями оздоровлення, рекреації, туристичного тяжіння та релігійного центру. Тут, де панує атмосфера цілковитого спокою та благодаті, можна нескінченно насолоджуватись живописними пейзажами, забувши про усі буденні проблеми та негаразди.

Сквер Київських інтелігентів

Сквер Київських інтелігентів був створений в 2013, автором проєкту став відомий скульптор Костянтин Скритуцький. Ця місцевість відрізняється від вже знайомих нам скверів з зеленими насадженнями та лавочками тим, що в ньому знаходяться незвичайні скульптури птахів, які символізують сучасну українську інтелігенцію. Птахів тут четверо і кожен презентує свою сферу впливу, що стає зрозумілим із відповідних написів. Ходімо за годинниковою стрілкою, прочитаємо їх усі: малий горобець каже, що “інтелігенція має гордість”, старий ворон стверджує, що “інтелігенція пам’ятає минуле”, водомороз додає, що “інтелігенція зберігає майбутнє”, а мудра сова повчає нас, що “інтелігенція виховує сьогодення”.

Володимирська гірка

Парк площею 10,6 га – був закладений в середині XIX ст. на верхній і середній придніпровських терасах київських пагорбів. В давнину Володимирська гірка називалася Михайлівською горою, оскільки на ній знаходився Михайлівський Золотоверхий монастир. Композиційний центр парку – пам'ятник князю Володимиру. На верх­ній терасі Володимирської гірки, вас гостинно зустріне затишна альтанка. Звідси відкривається дивовижна панорама Дніпра та його лівого берега. Хто лишень не милувався звідси Києвом! Зворушливі рядки залишили Микола Гоголь, Іван Нечуй-Левицький. У романі «Біла гвар­дія» Михайло Булгаков знову й знову повертався до пам'ятника князю Володимиру.

Пейзажна алея

Пейзажна алея — зона відпочинку в Києві, створена на місці зритих оборонних валів Верхнього міста, які йшли понад яром, над урочищем Гончарі. Фактично це доріжка (автомобільно-пішохідна), яка повторює трасу валу і об'єкти ландшафтного дизайну навколо (бордюри, паркова скульптура, дитячі майданчики, клумби тощо).

Богуславське гранітне оголення

За123 км від Києва на річці Рось знаходиться невелике місто Богуслав, засноване в 1032 році князем Ярославом Мудрим. Саме тут знаходиться знаменитий пам'ятник природи – Богуславське гранітне оголення, або так звана гранітна «яма». Вчені припускають, що вік цих скель сягає 2 мільярдів років. Хаотично розкидані валуни утворюють цілий гранітний острів, що омивається двома рукавами Росі. Скелі з червоного і сірого граніту досягають у висоту 10-12 м і формують каньйон довжиною 1,5 км. Тут часто можна спостерігати мальовничі річкові пороги, серед яких знаходиться глибока ванна, та сама «яма». Місцеві жителі називають Богуславське гранітне оголення місцем сили. Тут знаходяться – музей-садиба художника Івана Сошенка, який зіграв величезну роль у викупі з кріпацького рабства Тараса Шевченка.

Київський державний академічний театр ляльок

Театр ляльок у Києві є найстарішим в Україні. Попри те, що він з’явився ще в 1927 році, красиву будівлю за проектом В. Юдіна звели тільки у 2005 році.

Споруда театру має образ казкового палацу як зовні, так і в інтер’єрі. Крім того, прилегла територія оформлена як справжнє дитяче казкове містечко – тут є скульптури казкових персонажів, фонтан, а також квіткові клумби.

Кіностудія Victoria Film Studios

Будівля однієї з найбільших кіностудій України зведена у вигляді великого замку з каменями біля підніжжя та численними вежами. Несвідомо тут виникають асоціації зі справжнім Діснейлендом.

Вхід у будівлю прикрашають стилізовані скульптури з фільмів Чужий і Хижак, висота яких понад 3 метри.

Загалом територія кіностудії займає 36 га. Екскурсії тут не проводять, проте можна насолодитися красою зовні.

Ужгородський замок

Перше, що спадає на думку, то це велична фортеця, яка розташована на Замковій горі. Історія граду оповита легендами та загадками. Вік фортеці сягає майже тисячі років. Замок має величний вигляд. Його перебудовою у 16 столітті займалися італійські майстри, які привнесли ренесансні мотиви в архітектуру палацу. Власники замку постійно змінювалися, але кожен залишив про себе згадку.
На території Ужгородського замку знаходиться внутрішнє подвір’я. Там можна побачити прекрасний сад, міфічні статуї, а також фундамент церкви Св. Юрія, яка датується 14 століттям. Із внутрішнього подвір’я також відкривається чудова панорама на місто. У самому ж палаці розмістився етнографічний музей із дуже цікавими експозиціями. Уваги заслуговує і внутрішня каплиця, яка розписана на релігійну тематику. Кольорова гама цих малюнків захоплює відвідувачів.

Ужгородська Синагога

На театральній площі знаходиться велична єврейська синагога. Аналогу їй немає в усій Європі, вона унікальна. Зведена у 1904 році за проектом архітекторів Д. Паппа та С. Ференца. Споруда виконана у неомавританському стилі – це поєднання романтизму із візантійськими та арабо-марокканськими мотивами. Після тотального винищення євреїв 1944 року в Ужгороді радянська влада синагогу переробила під філармонію. З 1950-х років ця концертна зала є однією з найкращих в Ужгороді.

Вулиця Волошина

Названа на честь колишнього президента Карпатської України Августина Волошина. Ця вулиця багата на пам’ятки архітектури. Тут розташовано римо-католицький храм Св. Георгія другої половини 18 століття, всередині собору є орган. Одразу за церквою можна побачити першу жіночу гімназію Св. Гізелли 1902 року. Сьогодні це приміщення музучилища. На цій же ж вулиці є Закарпатський художній інститут, до входу якого веде старовинна арка. І наостанок можемо відвідати, монументальну будівлю колишнього василіанського монастиря, який зараз є частиною Ужгородського університету, де навчаються фізики.

Липова алея

Липова алея є найдовшою в Європі, протяжність її 2 км 200 м. Знаходиться вона на набережній Незалежності та продовжується на Студентській. Липи засадили за часів Чехословаччини у 1928 році. Тут посаджено кілька видів лип, які цвітуть зазвичай у червні, а приємний аромат дерев чутний на всю округу. Із набережної відкривається чудовий вид на річку Уж. На початку алеї розташована одна із найстарших шкіл Ужгорода, яка збудована у 1912 році і є пам’яткою архітектури.

Малий Галагов

Чеський мікрорайон, забудований під час чехословацького панування. Ця місцевість колись була болотом, нею навіть протікала притока Ужа – Малий Уж, який згодом довелося направити в труби. Річка Малий Уж дотепер протікає під землею, і мало хто сьогодні пригадає, як же колись вона виглядала. Весь район вимощений бруківкою, а монументальні будівлі у стилі конструктивізму створюють чудовий архітектурний ансамбль. Усе ж головною родзинкою в Малому Галагові є вулички, засаджені сакурами. У квітні – травні туристи з’їжджаються не тільки з усіх куточків України, а й Європи, щоб подивитися на прекрасний рожевий цвіт японських сакур.

Галерея ILKO

Найбільший арт-центр в Ужгороді розташований по вулиці Кошицькій, 28. Є мистецьким та культурним серцем міста. Тут представлені виставки класичного живопису, а також сучасних напрямів, інсталяції. Експозиція робіт триває місяць, щоб кожен охочий встиг оглянути твори мистецтва. В галереї проводяться концерти, тематичні вечори, конференції. Тут виступали не лише українські, а й закордонні гурти.

Ротонда

Завершити мандри Ужгородом можна відвідуванням Горянської ротонди (мікрорайон Горяни) – церкви Святої Анни, будівництво якої датується 14–15 століттями. У храмі збереглися унікальні старовинні фрески, на яких позначився вплив раннього італійського ренесансу. Біля ротонди ведуться розкопки, які можуть пролити світло на історію перших поселень Ужгорода. З двору Горянської ротонди відкривається мальовнича панорама міста.

Резиденція митрополитів (Чернівецький національний університет ім. Юрія Федьковича)

Цей архітектурний ансамбль є унікальним, проєкт виконав академік та архітектор Йозеф Главка з Чехії. Еклектика з поєднанням візантійського та романського стилів робить комплекс споруд визначним не тільки для Чернівців, а й для всієї країни.

Будівництво тривало майже 20 років, а бюджет його був вражаючим – 1750000 гульденів, свій внесок зробила і сусідня Австро-Угорщина.

Серед усіх незвичностей будівель можна виділити червону теракоту та різьблене каміння, а також використання поливаної черепиці чотирьох кольорів. Всі будівлі зводились з урахуванням сейсмічного статусу регіону, тому вони не постраждали через два землетруси у 20 сторіччі. Палац буковинських митрополитів вміщує у себе чарівні за красою зали – Мармурову, Червону, Блакитну та Зелену. Пам’ятник архітектури вражає внутрішнім оздобленням, у якому тісно сплелися східні та західні риси.

У оздобленні використано особливі сорти мармуру, а фарби робилися за старовинними технологіями.

Чернівецька Ратуша

Імпозантний будинок Ратуші дуже гармонійно вписався в архітектурний ансамбль центральної частини Чернівців, зробивши місто ще більш привабливим для відвідування.

Старовинна триповерхова будівля з високою баштою та внутрішнім двориком, збудована у стилі пізнього класицизму у 1843–1847 роках за проектом німецького архітектора Адольфа Мартіна.

1917 року, коли місто перебувало під контролем австрійської армії, Чернівецька ратуша була місцем урочистого прийому Цісаря Карла I.

Початок 1990 року став початком української державності. Над Ратушею був піднятий прапор України, а на фронтонному рельєфному щиті встановлено сучасний Герб Чернівців. На даху споруди великими літерами викладено девіз міста: «СПІЛЬНИМИ ЗУСИЛЛЯМИ — VIRIBUS UNITIS».

Невід'ємними елементами Ратуші є два годинники — один показує час на ратушній вежі, а інший встановлено на її фронтоні – це був подарунок бургомістра Антона Кохановського.

Ратуша була зведена на досить ґрунтовному фундаменті, глибина якого складала близько 6 метрів, і спочатку використовувалася як пожежна каланча.

Починаючи з 2004 року, щодня о 12 годині на вежу будівлі піднімається трубач у колоритному буковинському одязі. Трубач на всі чотири сторони світу відтворює мелодію безсмертної пісні «Марічка». Цю мелодію вже стали називати неофіційним гімном Чернівців.

П'яна церква

Миколаївський кафедральний собор має в народі більш впізнану назву – П’яна церква. Це архітектурна пам’ятка, що входить до переліку найвидатніших у Чернівцях.

Що перше дивує у будові та оздобленні храму? Незвичні «барабани» під куполами! Здається, що заради чиєїсь забави їх скрутили, але насправді це стиль «бринковяну», притаманний румунам. Деякі люди вважають, що в них щось із зором або підозрюють наявність оптичної ілюзії, але насправді все набагато цікавіше: П’яну церкву було збудовано завдяки прообразу – православному Успенському архієрейському собору у Румунії. Також збігаються й різноманітні візерунки оздоблення, але виділяється церква у Чернівцях незвичним вибором місця для вівтаря: зазвичай це місце знаходиться навпроти вхідних дверей, але в нашому випадку вівтар «заховали», розташувавши праворуч, за рогом.

Процес будування церкви був довгим – з 1927 аж по 1939 рік, тривалість залежала від надходжень грошей. Освята собору пройшла перед початком Другої світової війни, але на щастя від воєнних дій П’яна церква не постраждала. Сьогодні тут можна побачити оригінальні вітражі, що сягають під купол та старовинну різьбу, що прикрашає іконостас.

Костел Пречистого Серця Ісуса

Єзуїтьський костел Пречистого Серця Ісуса з’явився у Чернівцях завдяки отцю Францишеку Ксав’єру Еберхарду та міській владі, що подарувала ділянку землі для будівлі.

Костел будувався інтернаціональною командою – тут були майстри з Польщі та Австрії, України та Німеччини. Серед вражаючих фактів можна згадати дзвін, що важив майже 20 центнерів, саме він називався Серце Ісуса. Храм, названий на його честь, став неперевершеною за красою перлиною архітектури. Неоготика з вітражами та настінним розписом була освячена у 1894 році, а через рік храм отримав свою назву.

У церкві є головний вівтар та ще декілька бічних, в ній проводили таїнства висвячення католицьких священників, але ні хрещень, ні відспівувань, ні таїнства одруження тут не було. Чудове внутрішнє оздоблення надає храму європейського шарму – він і справді нагадує німецькі або італійські храми. Цікаво, що у роки Другої світової храм вистояв, але вже у повоєнні роки його доля була тяжкою – майно виносилося та зникало, скульптури було вивезено, зник орган, що був найкрасивішим у всій Західній Європі.

Чернівецький обласний музей народної архітектури та побуту

Обласний музей народної архітектури та побуту – одна з туристичних перлин Чернівців.

Територія музею займає близько десяти гектарів. Прогулюючись по відтворених сільських вуличках, можна побачити селянські садиби минулого, а також різноманітні споруди громадського та господарського призначення.

Експозиція музею розповідає про Буковину XIX-XX сторічь, дає змогу оцінити, як змінювався побут селян, як будували хати, що виробляли та як жили звичайні люди в цих місцях. Нині можна поринути в минуле та прогулятися етнографічними зонами Хотинщина та Західне Подністров’я

У кожній з них відтворено всі деталі побуту, можна роздивитися традиційний одяг (його збирають по всій країні).

Будинок-корабель

Один із перших кам’яних будинків, споруджений наприкінці 19 століття, який досі називають на старий манер “шифа”, що в перекладі з німецької – “корабель”.

Будівля, що стала родзинкою всіх архітектурних пам’яток Чернівців, і справді схожа на корабель. Звужений фасад – ніс корабля, спрямований на південь, а на 2 поверсі – палуба у вигляді просторого балкону та маленька башта, що нагадує щоглу.

За однією з легенд, в кінці 18 ст. у цьому кварталі була корчма під назвою Під золотим кораблем. Саме під її впливом згодом звели дім-корабель.

Турецька криниця

Турецька криниця — найстаріше водне джерело в Чернівцях історична пам'ятка, що збереглася з часів входження Буковини до Османської імперії.
З криницею пов'язана романтична легенда про кохання турецького паші до простої української дівчини.

Криниця колись була прикрашена півмісяцем, що й, можливо, дало їй назву — Турецька.

В 1793 р. криниця була капітально відремонтована, і неподалік був встановлений пост жандарма, який мав слідкувати, щоб воду брали лише для пиття. Криниця довгий час була місцем, де православні християни святкували Водохрестя. Воду з джерела брали також для єврейської мікви – ритуального басейну іудеїв, розташованого тут же, на площі. Крім того, криниця слугувала на випадок пожежі.

З давніх часів тут були міські лазні. А в доавстрійський період на цій площі ярмаркували. Турецький міст колись нависав над водою, там, де тепер дорога, був яр, і тік невеличкий струмок.

До 600-літнього ювілею Чернівців у 2008 році з’явилась і сама площа Турецької криниці.

Нині вона відновлена, набрала вишуканого вигляду з фонтанною чашею в центрі, оригінальним квітковим годинником на схилі.

Діаметр квіткового годинника становить вісім метрів, а стрілки важать 10 кілограмів. Циферблат засаджено різнокольоровими квітами, які квітнуть до перших заморозків. Акустичний механізм годинника відбиває години боєм. Уночі циферблат годинника підсвічений. Часовий механізм годинника вмонтовано у землю.

Будинки-близнюки

Будинки-близнюки – архітектурна пам’ятка міста. Дві абсолютно однакових споруди виглядають як дзеркальне відображення одне одного. Виконана у стилі класицизму з елементами візантійського бароко і ренесансу будівля, без сумніву, привертає увагу.

За легендою, будинки-близнюки – принада міста Чернівці – були зведені горожанином, у якого були близнюки-сини. Ніби-то він збудував для них однакові будинки, а сам мешкав у центральній частині, щоб бути поряд. Насправді це – не дві однакові споруди, а одна, яка має П-подібну форму. Відстань між балконами "близнюків" настільки мала, що здається, ніби сусіди можуть приходити в гості прямо через лоджії. Зараз будинки-близнюки є житловими. Перші поверхи займають різноманітні організації.