У Римарівці і Веприку зачинилися аптеки, а у Петрівці не беруть попутників: про карантин у селах

У перший тиждень нічого не відбувалося. Все було як завжди – петрівчани ходили на роботу. У мене малі діти, то мені дозволили бути вдома. А зараз уже всі сидять по домівках. Бояться: як не крути, а всім страшно. Не бачила, щоб у селі ходили у масках. Їх носять продавці у магазинах. Надягають також рукавички. Без масок не пускають у автобус, який везе працівників на вахту. Дефіциту товарів немає, спасибі нашим підприємцям, усе заводять вчасно. Не помічала, щоб петрівчани масово купували гречку чи туалетний папір. Із поїздками на Гадяч взагалі ніяк. Автобус не ходить і навіть не беруть попутників.  У аптеках ні масок, ні рукавичок, ні дезінфікуючих засобів. Є лише спирт. Ми робили антисептик своїми руками.

Із двору дітей не виводимо зовсім. Як би не було важко, розуміємо ступінь ризику. Шукаємо шляхи розвитку вдома. Граємо у настільні ігри, набрали книг у бібліотеці, установлюємо комп’ютерний режим, тому що треба розуміти, що онлайн життя повинне бути другорядним. 
Хочеться, щоб кожен із батьків поставився до сьогодішньої ситуації із розумінням. Мені взагалі здається, що все це нам дано, щоб ми зрозуміли, що ж для нас є у пріоритеті.  

А от школи наші не пристосовані до умов карантину. Маю знайомого, який навчається дистанційно. Якщо ти під час навчання не зайшов онлайн, то тобі сталять НБ (не був) і навіть оцінки. А як наші діти будуть навчатися навіть не знаю. Думаю, що цей карантин надовго.

Паніки у селі немає. Правда, на дитячому майданчику дітей уже не бачила.  У нас є аптека – вона хоч і маленька, але є. Тож ліки у селі придбати можна.  Буває навіть так, що у Ціпках ліки дешевші, ніж у Гадячі.

 Не можу сказати, чи є у нашій аптеці маски, бо не бачила, щоб у них ходили у Ціпках. Лікуватися також є де – у нас фельдшер від бога, завжди відгукнеться. Із дефіциту продуктів немає –  є два продуктових і один господарський магазини. Один продуктовий і господарський тримає один власник. Магазини стоять через дорогу – продавчиня просто переходить із одного до іншого, якщо є покупці.

Магазини працюють, аптеку – філіал 16-ї аптеки закрили. Вепричани їздять до Гадяча власним транспортом – хто як може. Їздить сирзаводівський автобус, але він возить лише працівників заводу. Та і до карантину він не підбирав попутників. Тож люди у Веприку допомагають одне одному – коли підвозять до райцентру, якщо комусь потрібно до міста. 

Це кошмар! Закрили аптеку. Чи доцільно було її закривати під час карантину? У мене друга група інвалідності і у мене закінчуються пігулки. До того ж треба якось у Ощадбанку отримати пенсію. А автобусів немає – як хочеш хоче і добирайся. Як діставати ліки — невідомо. Я живу сама – донька живе у Гадячі. Раз приїздила, привозила ліки.  Але ж і вона не наїздиться, ще й з малою дитиною.  Тож не знаю, коли вона ще до мене вирветься. Сусідка приходила. Їй за вісімдесят. Виписали їй таблетки від тиску. Знову ж таки, як добиратися до Гадяча?  Продукти поки у магазинах є. На закупи виходжу не часто, та й то  купую лише хліб.

Продукти у селі є. Із ліками погано. Ми купували їх  у римарівській аптеці. Але її закрили. Ще для сваківчан ліки купувала місцева фельдшерка, а тепер перестала. У Сватки повернулися люди із Польщі. Фельдшер попередила, щоб вони не ходили селом.