Тема Голокосту – геноциду єврейського народу нацистами – піднімається не так давно. Лише із 90-х, початку ХХІ століття.
Хоча те, що у Гончарному яру у Гадячі є братська могила євреїв, містяни знали давно. Гадячанин Олександр Войтенко пригадує, що їх школярами посилали прибирати Гончарний яр. Це був кінець 70-х, початок 80-х років. Через багато років Олександр Войтенко стане автором посібника, за яким навчатимуть історії Голокосту.
Ініціатива Стівена Спілберга
У 2007 році вийшов у світ науково-методичний посібник для освітян під назвою «Назустріч пам’яті» до фільму Сергія Буковського про Холокост в Україні «Назви моє ім’я». Цей посібник був спільним проєктом Інституту візуальної історії та освіти Фонду Шоа та Фонду Віктора Пінчука. Цікаво те, що цей посібник уклали Микола Тялий із Центру вивчення Голокосту в Україні та гадячанин,вчитель історії Олександр Войтенко. До того Олександр Войтенко вже співпрацював із Амстердамським Домом Анни Франк, який із музею перетворився у велику європейську освітню фундацію.
Олександр Войтенко
Олександр Войтенко розповідає, що Фонд Шоа неофіційно називали Фондом Спілберга, через те, що після виходу кінодрами «Список Шиндлера» у листопаді 1993 року, режисер вирішив створити фонд, де зібрані відео свідчення жертв Голокосту, тих, хто переховував євреїв від нацистів і звільняв концтабори. Записи з цього архіву можна переглянути на сайті iwitness.usc.ed
І найбільше інтрев’ю із України.
Шифра Ганзбург — врятуватися від смерті
Олександр Войтенко говорить, що серед тих спогадів про Гадяч є лише одне - колишньої гадячанки єврейського походження Шифри Ганзбург, якій вдалося врятуватися від розстрілів у Гончарному яру.
Сім’я Шифри була дуже бідна. Дівчина навіть не запрошувала до себе у гості подруг, бо було дуже соромно через їхні статки. Її батько, дуже релігійний, все життя пік мацу при синагозі. У 30-х роках,коли більшовики її закрили у вирі боротьби із релігією (а під репесивний каток потрапляли не лише християни, а й юдеї і мусульмани), батько все одно продовжував випікати мацу: потайки вночі, а до схід сонця до нього вже приходили сусіди її купувати.
Шифра ходила до української школи і мала друзів-українців. Це не подобалося його батькові, але саме подруга врятувала Шифрі життя.
Синагога, в якій ймовірно міг працювати батько Шифри Гавнзбург
У 1941 році, коли нацисти зайняли Гадяч, Шифра вже закінчила школу та навчалася у Києві. Повернувшись додому влітку, дівчина стала свідком як окупації так і перших розстрілів євіреїв, які змушені були носити пов’язку з зіркою Давида та залучалися до примусових робіт. У день, визначений окупантами для збору усіх євреїв, як їм говорили для “переселення”, Шифра поїхала навідати свою подругу, яка жила у Сарах. А коли вирішила повертатися, її повідомили, що у Гадяч повертатися не варто, тому що всіх євреїв убили.
Шифра пригадувала, що коли євреїв виводили із міста , всі думали, що їх ведуть на залізничну станцію. Їх зібрали у центрі і люди які зустрічали колону давали їм їжу.
Шифра кілька днів переховувалася у подруги у Соснівці, де й була заарештована як і кілька інших євреїв поліцією. Усі чекали на розстріл, проте, як вона говорить “трапилося диво”. У село приїхав Гадяцький голова, який наказав поліцаям відпустити усіх, сказавши: “Нехай ідуть, куди знають...”. несподіване звільнення стало початком довгої дороги до родичів у Курську область. Між іншим Шифра закінчила університет імені Шевченка, а в Гадяч уже не поверталася. У 70-х роках жінка переїхала до Ізраїлю.
Скільки розстріляних у Гончарному яру?
Крім Олександра Войтенка, історією Холокосту у Гадячі займалися вчитель історії Катерина Кулик та активіст Михайло Лепський. Михайло Лепський пригадує, що напркінці 2011 року році при міській раді створили спеціальну комісію, яка займалася встановленням імен розстріляних у Гончарному яру. Список розстріляних євреїв йому передала гадячанка Раїса Худомільська. Їй вдалося врятуватися від розстрілів у Гончарному яру. А от її братам — ні. Зараз на плитах, які встановили у 2012 році, викарбувані імена 135 розстріляних. Але це разом із партизанами та підпільниками-гадячанами. Михайло Лепський говорить, що приблизна кількість усіх розстріляних трохи більше 300 людей. Із них євреїв приблизно 200 осіб. Крім того, ще одне поховання знаходиться біля могили Шнеура Залмана. Встановлені імена 82-х розстріляних.
Щодо Гончарного яру Олександр Войтенко говорить, що це далеко не всі встановлені імена розстріляних євреїв, т.я. за різними спогадами, до Гадяча привозили на розстріл євреїв і з сусідньої сумщини.
Він зазначає, що у 1926 році Гадяч налічував 1764 євреїв (17,3% від загальної кількості), у 1939 році єврейська складова міста зменшившись до 633 (5,8%) . Частина євреїв, що підлягали евакуації за законами воєнного часу - інженери, керівний партійний склад, лікарі - змогли залишити Гадяч, біднота ж лишалися у місті.
Чому із єврейських гадячан лише Шифра Ганзбург лишила спогади про Холокост, якщо можливо були ті, хто врятувався від нацистів?
Інтерв’ю почали записувати пізно, зазначає Олександр Войтенко. Наприклад, коли записували Шифру Ганзбург, їй було вже майже 80 років. Пані Шифрі пощастило дожити до таких років, тому що вона виїхала до Ізраїлю. Зважаючи на умови життя і його тривалість за СРСР, чимало свідків із Гадяча просто померли, не залишивши спогадів. Зважте на те, що у 1953 році Сталін розгорнув антисемітську кампанію (арешти лікарів єврейського походження 4-го лікувально-санаторного управління Мінстерства здоров’я СРСР; крім того у 1948 році у Радянському Союзі євреїв, головно інтелігенцію, розстрілювали через «вороже ставлення» до радянського народу).
Чи переховували гадячани євреїв?
Олександр Войтенко розповідає, що у Яд-Вашем, офіційній інституції із збереження пам’яті про загиблих євреїв, є список праведників світу, але серед них гадячан немає. Крім того, знову загадуючи антисемітську кампанію 1953 року, дуже багато людей мовчали, що ховали євреїв. Дуже багато людей до кінця життя приховували, що рятували євреїв . І про їхній подвиг могли дізнатися уже діти, наприклад, із щоденників вже після смерті. Або імена праведників відкривалися, коли самі євреї, розшукували своїх рятівників.
Чи можливо відновити усі імена розстріляних у Гончарному яру?
Про довоєнне життя євреїв у Гадячі мало відомостей, розповідає Олександр Войтенко. Наприклад, невідомо, хто на той час був рабином. Де поділися документи із синагоги? Скільки насправді жило євреїв у Гадячі? Скільки стали жертвами геноциду? Які їхні імена? Всі ці відомості можна спробувати відновити. Але потрібно, щоб цим займалася людина, яка б проводила дослідження у архівах. Слід враховувати, що значна частина архівів довоєнного часу знищена. Можна спробувати встановити імена за списками учнів шкіл, списків працівників офіційних установ, списками новонароджених. Скоріше за все у колишніх архівах НКВС є інформація про гадяцьку синагогу, напевно є згадки про боротьбу із релігією у Гадячі. Але відновленням історії потрібно займатися.
Антисемітська пропаганда. Ілюстрація із навчально-методичного посібника "Назустріч пам’яті"
Ким були євреї у Гадячі і як з’явилися у місті?
Гадяч знаходився у межі осілості єврейських общин. Все почалося ще у 18 столітті після поділу Речі Посполитої. Більша частина Речі Посполитої відійшла до Росії. тут, як і в Нідерландах, жили найбільші діаспори євреїв. Вони мали громадянські права, їм дозволяли займатися своєю справою, мати землі. Коли частина Польщі увійшла до складу Російської імперії, євреї буквально втратили свої громадянські права. Катерина Друга заборонила євреям селитися за смугою осілості, оскільки були побоювання, що євреї будуть переселятися у центральну частину Росії. Вони могли отримати дозвіл на проживання у великих містах Російської імперії, якщо у них була освіта чи вони були купцями другої гільдії. Потрібно було зважати, що ті євреї, які оселилися у смузі осілості, як правило були бідними: ті, хто не міг мати землі, магазинів, підприємств. Ці люди стали основою штетл – містечок, у якому переважна більшість населення складалася із євреїв. Гадяч не був штетлом. Штетли характерні для Волині, Галичини, Поділля.
Євреї селилися як правило, у містах та містечках, де можна було знайти роботу. Як правило, єврейські сім’ї були великі, а їсти хотіли усі. Земель у єврейських родин не було. Хоча у Гадяцькому районі євреї жили і по селам. Та ж Шифра Ганзбург пригадує, що під час окупації їх ловили по селам і везли до Гончарного яру.
Олександр Войтенко пригадує, що років 5 тому йому пощастило зустріти свідка Голокосту у Гадячі. 90-літній дідусь розповідав, що коли євреїв розстріляли «у городі стало пусто і нікому воду було возити».
Тому єврейське населення, яке жило у Гадячі до війни, в основному займалося ремісництвом. Серед них були кожум’яки, водовози, гончарі, кравці. Єврейські чоловіки обслуговували ярмарки, а жінки торгували крамом. Євреї жили на кутку, що охоплював нинішні вулиці Драгоманова, Чапаєва, Гетьманську. Жили частково у районі кінотеатру «Промінь» та на Підварку.
Значення і переосмислення Голокосту
— Усі знали, що у Гончарному яру є це єврейське поховання, – говорить Олександр Войтенко,– Але ніхто не вказував, що саме євреї стали жертвами масового знищення. Я навчався університеті у 80-х, то про Голокост ніде не було згадок. Євреї були у списку жертв нацизму, поряд із іншими націями, але тоді не було розуміння, що це був саме геноцид євреїв.
Зараз на прикладі Холокосту європейські, американські та австралійські освітяни вибудовують в учнів розуміння того, як змінився світ після Голокосту. Тому що із Голокостом пов’язано чимало світових політичних рішень: прийняття декларації прав людини, заборона расизму, антисемітизму. Тему знищення євреїв широко вивчають у школах і вишах.
На жаль, в пострадянських країнах, і в Україні також, Голокост вивчається побіжно. І навіть у самих вчителів історії досить мало знань про цю жахливу сторінку європейської історії. Варто розуміти, що Голокост — це не лише про вбивство 6 мільйонів європейських євреїв, а про втрату вагомої складової спільної історії та культури.
