У травні 1940 року почалися важкі часи: напад Німеччини, капітуляція, окупація і все більше бід і принижень для євреїв. Закони, що обмежують наші права, приймалися один за іншим.
Євреї були зобов’язані носити жовту зірку, здати свої велосипеди, не мали права їздити на трамваях і в автомобілях, навіть власних. Євреї могли відвідувати магазини тільки з трьох до п’яти і користуватися послугами виключно єврейських перукарів. Євреї не мали права з’являтися на вулиці з восьмої вечора до шостої ранку, їм заборонялося ходити в театри, кіно та інші подібні установи, а також - в басейн, тенісний корт, на греблю, і взагалі займатися будь-яким видом спорту в громадських місцях. З восьмої вечора євреї не могли сидіти у власному саду або в саду у знайомих. Не можна було ходити в гості до християн. Вчитися дозволялося тільки в єврейських школах. Так ми і жили в очікуванні нових заборон. Джеккі говорила:
«Щоденник Анни Франк» уперше був виданий у 1947 році в Нідерландах і відразу став бестселером. Він перекладений багатьма мовами світу, безліч разів перевидавався і продавався публіці як справжній — власноруч написаний єврейською дівчинкою з Амстердама.
За мотивами щоденника ставилися спектаклі, мюзикли, балети, його екранізували в Голівуді — цей фільм мав колосальний успіх. Щоденник Анни Франк є офіційним міжнародним культурним надбанням — він включений до списку спадщини ЮНЕСКО “Пам’ять світу”. Також у 2009 році на порталі ОпероІІ.сот він потрапив до ТОП-10 списку книжок, “які надихають читачів”. У 2003 році щоденник видавався в Україні і тепер “надихає” українців.
Щоденник Анни Франк розповідає про одну із найжорстокіших сторінок людської історії — геноцид іудеїв.
Понад два роки юна Анна Франк разом із сім’єю — батьками Едіт та Отто Франками, старшою сестрою Маргот та іншою єврейською родиною ван Даанів переховувалася на горищі фабрики у спеціально облаштованому сховищі (його у зв’язку із масовими арештами євреїв підготували старші Франки). Щоденник цієї дівчинки зібрав спогади про їхнє спільне життя, переживання, страхи, мрії...
Ідея вести щоденнику Анни виникла ще до переїзду в сховище і найперше це була потреба у щирому спілкуванні із вірним приятелем, якому можна довірити все. Таким другом для дівчини стала вигадана подруга Кітті, якій вона й адресувала свої записи-листи. А вже із перших днів перебування у сховищі така потреба постала ще гостріше і записник став тим острівцем свободи, де Анна могла бути щирою по-справжньому:
Цей текст — це саме життя із його проблемами, родинними сварками, сусідськими суперечками, переживаннями підлітка, батьків, першою закоханістю... їхнє життя та побут описані настільки детально та послідовно, що всі події утворюють собою сюжет звичайної художньої книги.
І хоч спершу ця історія здається Анні цікавою пригодою, таке враження зникає із все довшим перебуванням у сховищі:
Водночас юну Ану переслідують докорі сумління, адже не кожен із її друзів чи знайомих має бодай такий шанс вижити:
Все частіше у її щоденнику з’являються рядки сповнені суму. Перед нами постає не дівчина-підліток, а доросла людина із сформованими поглядами на життя:
У цих важких обставинах справжнім другом Анни стає син сім’ї Іван Даанів — Петер. Їхня дружба, що переросла у глибокі та щирі почуття, надає життю обом нового сенсу:
Щиро захопившись думками та життям мешканців сховища, цей щоденник не хочеться дочитувати до кінця. Напевне, щоб дати їм шанс вижити. Останній запис у щоденнику датується 1 серпня 1944 року. А вже 4 серпня між десятою і опів на одинадцяту ранку під будинком фабрики зупинився автомобіль, із якого вийшли офіцер СС та щонайменше троє озброєних працівників "зеленої поліції". Сховище було виданим разом із вісьмома його мешканцями заарештованими були і ті, хто допомагав їм переховуватися. А вже у вересні 1944 року вісьмох євреїв було перевезено у польський табір смерті — Освенцім. Із живим у сім’ї Франків залишився лише батько. Сестри Маргот та Анна померли з різницею у кілька днів від тифу у таборі Берген-Бельзен між кінцем лютого та початком березня, не дочекавшись всього лиш одного місяця до визволення табору англійськими військами.
Усе своє подальше життя Отто Франк присвятив щоденнику своєї дочки, який йому передали непрочитаним друзі, що допомагали їхній сім’ї переховуватися. Із двох варіантів щоденника Отто Франк уклав рукопис для публікації. І вже 1947 року книжка з’явилася друком у Нідерландах. Слід зазначити, що сама Анна Франк мріяла написати книгу про життя у сховищі. Зрештою, саме тут вона почала писати свої перші художні твори. На жаль ці рукописи не збереглися, проте читаємо у щоденнику:
Сьогодні через десятки років ми можемо дати відповідь на питання, що хвилювали Анну Франк: вона стала письменницею, свідком своєї епохи, попри те, що у неї відібрали життя.
Мар’яна ЗЕЛЕНЮК “Анна Франк «Сховище. Щоденник у листах»: писати, щоб жити”.
