Що для вас найголовніше у житті? Мабуть скільки людей, стільки і відповідей. Адже для кожного з нас не завжди найцінніше та найголовніше однакове.
Та час зможе стерти з пам’яті усе. Адже не підвладні ми життєвим бурям та стихіям. І ніколи не знаєш, що день завтрашній принесе тобі в долонях.
Та мить інколи не стирається, вона ховається у величезних та важкезних альбомах, інколи трохи затертих та все ж таких рідних, бо лише вони зберігають твоє життя у часто чорно-білих відтінках. Колись це була, а зараз складена по порядку хронологія життя. Бо лише тут усі живі, здорові та щасливі, і лише так ти можеш хоч на хвилинку полинути туди, у таке далеке вчорашнє минуле...
На годиннику майже друга, та не чекаючи офіційної частини, дітвора поспіхом шукає знайомі обличчя на вже розвішаних фото. Людей не мало, не багато, але всіх їх зібрала одна мета – віднайти свою історію.
BG Image
Микола Федорович Галушка (14 травня 1939 – 18 червня 1987) народився в Рашівці в багатодітній родині. Закінчивши 10 класів Рашівської школи, отримав середню освіту у Гадяцькому культурно-освітньому технікумі за спеціальністю бібліотекар (1960). Пізніше заочно закінчив Харківський Державний Бібліотечний інститут. Відпрацювавши кілька років за направленням у Великій Багачці (Миргородський р-н), переїхав до Рашівки і почав працювати бібліотекарем. Проте, рашівчани та люди з навколишніх сіл знали його перш за все, як фотографа. Адже фотографуванням почав захоплюватися ще в студентські роки, коли навіть у Гадячі фототехніку було важко купити.
Житель Рашівки став для місцевих у далекі після воєнні роки людиною, що фіксувала їхнє життя на фотокамеру. Не маючи спеціальної освіти, Микола Федорович Галушка самотужки вивчив правила композиційної побудови кадру, принципи роботи різних фотокамер, проявлення плівки, змішування реактивів та інші необхідні навички, щоб створювати неймовірні фотомиті життя.
До нього додому приходили люди, щоб зробити портретні фото, замовляли його, як фотографа на домашні свята та офіційні урочистості у клубі.
А його домашня фотолабораторія була облаштована в одній із хатніх кімнат: вікна закривалися ставнями, завішувалися червоною матерією і починався процес створення фотографії.
Для цього треба було мати не лише спеціальні знання, але й матеріали, папір, реактиви. Їх необхідно було купувати у Гадячі чи шукати по інших містах.
Захоплення Миколи Федоровича вимагало не тільки часу, але й коштів. Майстер-винахідник знаходив креативні рішення: наприклад фотоспалах він змайстрував власноруч, як і ваги, гирьки в яких заміняли тодішні мідні монети, номінал яких відповідав їхній вазі – 1 коп = 1 гр.
Фотокамери, з якими працював були напівпрофсійними: «ФЕД», «Київ», «Зеніт», «Зорький» двохоб’єктивна середньоформатна фотокамера «Любитєль».
У часи розквіту плакатного жанру мистецтва Микола Федорович також освоїв техніку володіння пером і отримав славу художника з розпису плакатів. Своїми знаннями та майстерністю охоче ділився з іншими. В Рашівській школі заснував гурток учнів-фотолюбителів. Завдяки його захопленню залишилося кількасот унікальних фотографій села та околиць, людей та подій, які яскраво ілюструють життя Рашівки 50 – 80-х років ХХ століття.
Виставка унікальних фотографій відбулася за сприянням та організацією місцевої жительки Юлії Кобізької.
До проєкту залучилися багато людей: Сергій Галушка – син Миколи Галушки, Наталія Кобізька, Наталія Волик, учитель-організатор рашівської школи), Ігор Бурбела – фотограф із Харкова. Та за спонсорської підтримки Рашівського голови Володимира Омельченка.
