П’ятого грудня у Гадячі виступив із сольним концертом українськтй співак Арутр Боссо. Журналісти Гадяч.City та інтернет-порталу ГадячNews зустрілися зі співаком перед концертом та розпитали Артура Боссо про його творчість і хобі.
— Артуре, розкажіть будь ласка, трішки про себе.
— Трішки розповісти не вийде. Із найголовнішого можу сказати, що я вперше із сольним концертом у Гадячі. І мені важливо, як на нього відреагує зал.
— Тоді поговорімо про творчість.
— О, про творчість також не можу сказати коротко, адже займаюся нею вже дуже багато років. Але все якщо коротко, то: від зализничника до співака.
— Ви пишете пісні самі?
— Автор більшості піснень я, але у мене є співавтор Олег Рубанов.
— Що вам не подобається у Вашій роботі?
— Це питання не до мене. Мені все подобається. Якби мене щось не влаштовувало, я б цим не займався. По-перше, я не вважаю, що це робота. Те, чим я займаюся — це моє життя. А своє життя треба любити.І я отримую задоволення від того, що люди отримують задоволення від моїх пісень.
— Хто ваш музичний кумир і кого із українських співаків ви слухаєте?
— Я не фанатію від від артистів, можливо це специфіка моєї роботи. Бо я знаю цю внутрішню кухню, тому заздрощів до тих людей, які теж займаються тим, чим і я у мене немає. Я знаю ,як це все дається. Але є артисти, які подобаються чи подобаються деякі пісні. Наприклад, мені дуже подобається Селін Діон. Я захоплююся її шоу. А із українского шоу-бізнесу — гурт “The HardKiss”. Їхня музика не схожа на мою музику, але мені подобається їхній настрій. Мені взагалі подобається, коли артист стоячи на сцені кайфує від того, що він робить. Якщо артист отримує задоволення, то глядачі це відчувають і також будуть отримувати задоволення.
— Чи є у вас пісні, які ви хотіли переписати?
— Я перфекціоніст і намагаюся його у собі зупинити. Відкрию маленьку таємницю: пісню не можливо записати із першого дубля. Їх може бути кілька, але найкращим дублем буде… перший. Тому що перший — це справжня емоція. Можна пісню робити роками. Але краще записати пісню і творити далі, аніж повертатися до старих.
— Яка пісня для Вас найособливіша?
— Я не можу сказати, що найособливіша. Кожна пісня має свою історію і свої емоції. І всі ті пісні, які я написав не написані просто так.
— У одному із інтерв’ю Ви говорили, що мрієте заспівати дуетом із репером. Вже ця мрія здійснилася?
— Поки що не здійснилася. Але в пріоритеті був не репер, а якась стилістика, яка відрізняється від моєї. Наприклад, щоб у пісні була еклектика: поєднувалася поп-музики і іншого якось жанру. Наприклад, я свого часу спілкувався із Монсерат Кабальє. Вона дала мені кілька порад. Вона мені сказала: у тебе така енергетика, постояв собі на сцені і все, можна навіть не співати.
— У Вас є “Квартирний ресторан”...
— Ой, я раджу не чіпати цю тему (сміється — прим. автора), бо до початку концерту ми не закінчимо.
— Але все таки у вас є “Квартирний ресторан”. Ви готуєте різні незвичайні смаколики. А яку найекзотичнішу ставу Вам довелося готувати?
— Я дуже люблю дивувати своїх гостей. Одного разу я робив сьомгу, яка готується на прасці. Або форель у посудомийній машинці. Отакі незвичайні способи приготування — візитна картка моїх страв. Але я люблю дивувати і себе. Нещодавно тематикою “Картирного ресторану” був “Тайський квартал” і я готував тайський суп том ям. І ось я його роблю, а мене такий принцип: готую страви не заздалегідь, а при гостях. Вони також можуть також готувати зі мною. І от я готую цей суп, чаклую над ним, кидаю спеції і тут одна гостя підходить і говорить: “О, клас! А мій чоловік якраз три роки прожив у Тайланді”. А у мене холодний піт по спині: по-перше, я ніколи не готував цей суп, а по-друге, я його ніколи не куштував. Я навіть не знав, який він на смак. І от цей чоловік куштує той суп і запитує: “А як у тебе так вийшов такий оригінальний смак?”. І тут відкрию ще одну таємницю: як для музики, кулінарії чи якогось іншого заняття — роби все без страху і з любов’ю.
— Яке Ваше найулюбленіше свято?
— У дитинстві я дуже любив День святого Миколая. Всю ніч лежиш і не заплющуєш очі і думаєш: “Тільки не спати, тільки не спати, зараз же прийде святий Миколай, покладе щось під подушку”. І щойно ти заплющиш очі, а подарунок вже є.
— Ви народилися у Криму. Чи відвідуєте батьківщину?
— Із 2013 року там не був. На жаль. І всі ми знаємо чому. Хоча у моя сестра живе у Краснодарі і тато їздить до неї через Крим. Правда, у нього відібрали одного разу сало (сміється — прим. автора).
— Поділіться своїми враженнями від міста?
— Не знаю, напишете ви це чи напишете, але враження таке наче ви тут окопалися. Але ми люди сильні і цілеспрямовані і дісталися до Гадяча. А враження дуже теплі. У вас неймовірні люди. Відверто скажу: коли я вперше до вас приїхав, гадячани не знали Артура Боссо. Хто це такий, так? І це для мене був для мене особливий день: як сприйме мене глядач, який мене не знає.Не оцінюю місто по тому, яка місцевість чи які будинки, я відмічаю його енергетику. Гадяч можна назвати домашнім містом. А ще у вас дуже смачно.
