В Україну його привело кохання: як живеться іноземцю у Гадячі

Анжела Король Журналістка

29 жовтня 2019 08:22

Кохання здатне творити чудеса і спопеляти душу. Романтичне і водночас болісне. Часто це почуття спонукає до вчинків, на які навряд чи б хтось наважився, якби не кохав.

Гадяч.City публікує історію про іноземця, Магера Рахмуна, який 10 років тому через кохання до українки, залишив свій бізнес, свою країну та переїхав жити до Гадяча.

Магер Рахмун

Мені 42, родом я із Дамаска - Сирійської столиці. Одне із найстаріших міст світу, яка має древню історію та багату архітектуру. Про звичаї загалом розповідати довго... Переважна більшість із них має релігійний ґрунт. Найважливішими сімейними святами вважаються весілля і народження дітей, ці знаменні події завжди відзначають з великим розмахом і запрошують сотні гостей. Незважаючи на любов до свят і різного роду урочистостей, корінні жителі не вживають алкоголю в силу релігійних переконань, а інші можуть місяцями дотримуватися строгі пости й чимало часу приділяти проблемам самовдосконалення.

У Сирії заведено давати дітям не лише освіту, а перш за все спаціальність, ремесло, так би мовити. З 14-ти років я освоював роботу з гіпсом, працював у сфері внутрішнього дизайну інтер'єрів. Навчався в інституті, вивчав англійську мову. Окрім вищезгаданого працював на трикотажній фабриці, мав власну справу - кавовий магазин.

Люблю займатися фотозйомкою, щось майструвати, чи лагодити, так би мовити, дарувати речам друге життя. В Україні довелось освоїти нову професію - відеооператора. Так хобі стало роботою.

Зі своєю дружиною-українкою Марією я познайомився у Сирії. Закохався до нестями. Одружилися в Туреччині, а вже згодом і в Україні. Із 2009 по 2012 рік ми жили на дві країни. Трохи в Йорданії, трохи в Україні, трохи окремо. Згодом вирішили залишитися проживати тут, у Гадячі. На той час ми спілкувалися лише англійською. Але з часом почав розмовляти українсько. Коли я приїхав, мені було важко спілкуватися із людьми. Вони могли одночасно розмовляти і російською, і українською мовами.

Перші три роки було складно, адже кожні три місяці закінчується віза і потрібно їхати назад у Сирію, аби знову повернутися до України. На той час моя дружина працювала директором у гадяцькому інформаційному центрі «Регіон», я ходив їй допомагати. У 2012 році я отримав ПМЖ і тільки після цього мав право офіційно влаштуватися на роботу. Працював оператором в інформаційному центрі «Регіон». Робота в Україні безумовно відрізняється перш за все оплатою праці та ставленням до людини.

На початковому етапі вивчення я просто слухав, як розмовляють оточуючі і повторював за ними. Тоді почав навчатися через інтернет. Згодом дізнався, що у нас, у Гадячі є активістка Галина Рудченко, яка збирає іноземців у дитячій районній бібліотеці та проводить уроки української мови. Вона 4-5 разів на місяць проводила заняття. Зараз я продовжую вивчати мову. У мене є книжечка з української мови для іноземців. Дуже допомогає у вивченні української моя дружина Марія. Вона завжди підтримує мене.

Найтяжче у вивченні української мови були відмінки, тому що в арабській мові немає аналогів. Я не міг порівняти. Мені навіть прикладу не могли точно навести. Особливо з іменами, вони не відмінюються. Це важко, поки навчишся, потрібно мати неабияке бажання та терпіння.

Ще я пишу українською, ось тільки граматика ще «кульгає», та я навчаюсь і з часом, думаю, налагодиться не тільки моя вимова, а й письмо.

В українській мові мені складно вимовляються слова довгі та складні за вимовою. Дуже довго не міг вимовити слова соковижималка, підводний човен, зіштовхнувся.

А найбільшев українській мові мені подобаються такі слова, як: кохана, сонечко, серденько, душа, калина. Вони м’які та легкі у вимовлянні, і дуже гарні.

Я вважаю, якщо людина живе в Україні, і є громадянином цієї країни, то вона повинна знати українську мову і розмовляти не суржиком, бо це соромно. Українська мова дуже гарна, милозвучна, для мене вона як рідна.

У діаспорі готують багато страв, я був готовий до того, що в Україні все буде жирно і великими порціями. Але коли я скуштував український борщ - закохався!

В Україні цікава культура. Я побував у кількох містах. Я помітив, що мені дуже цікаво говорити з багатьма молодими українцями про те, як вони сприймають життя і про що мріють. В Україні я відчув справжню цінність життя й турботу про інших.