Маленький гадячанин у свої шість рочків самотужки вивчив грецький алфавіт та знає лексичний матеріал із англійської мови за третій клас. Гадяч.City публікує неймовірну історію про хлопчика-аутиста, якою поділилася його мама.
«Люди дощу» часто наражаються на стигму і дискримінацію. Вони несправедливо обділені увагою як у сфері медичного обслуговування, так і у сфері освіти. У можливостях брати участь у житті місцевих громад. Тому їм дуже потрібна наша підтримка і розуміння. Аутизм не виліковний, проте з часом можна адаптувати таку людину до соціального життя, – зазначає Світлана Шкрьоба, директор Гадяцького інклюзивно-ресурсного центу.
- Алло, Артемчику, доброго дня!
- Алло, це Свєта? – запитує на тому кінці дроту хлопчик.
- Так, це Свєта. Артем, ти вдома? До нас прийдеш?
- Так, прийду. Сестричка захворіла і кашляє.
- Моя зірочка, тобі шкода своєї сестрички?
- Шкода. Я люблю її.
- Біля тебе хтось із старших є поряд? Дай слухавку мамі.
Ми у кабінеті директора Гадяцького інклюзивно-ресурсного центру Світлани Шкрьоби. Саме на очах можуть розігруватися драми, хтось виходить з-за дверей із надією, а хтось – націленим на боротьбу за свою дитину.
Одними із тих, хто прийшов одного дня до інклюзивно-ресурсного центру стала родина гадячанки Олесі.
…Вона просить не називати її прізвища, не фотографувати. Все має бути анонімно. Згоджується лише вказати своє ім’я та ім'я сина.
Хлопчика звати Артемчик і він цього року першокласник. Звичайний хлопчик. На перший погляд.
Але Артемчик не такий. Він – дитина дощу. Дитина із аутизмом.
– Я б згодилася і сфотографуватися, але чоловік проти і ми не знаємо, що подумають про нас люди, – говорить Олеся.
Жінка розповідає, що від самого народження Артемчика вони знали, що їхній син «не такий».
– Це було зрозуміло з раннього дитинства. Артем не давав зрізувати нігті та стригти волосся, ігнорував однолітків... Він завжди мав нетипову поведінку. Тому коли невролог сказала, що в нього наявні симптоми аутизму, ми уже давно про це знали, – говорить жінка.
Мій Артем має надзвичайно гарну зорову пам’ять та здатність до вивчення іноземних мов. У 5 рочків він уже вивчив увесь лексичний матеріал з англійської мови за третій клас. Сам вивчив, навіть, грецький алфавіт. Просто йому так захотілося. Ще має пристрасть запам’ятовувати назви ліків.
Про аутизм дуже мало інформації у садочках, школах. Дорослі також мало обізнані, як поводитися із дитиною-аутистом. Батьки аустистів постійно стикаються з непорозумінням суспільства. Навіть лікарі можуть не мати уявлення про аутизм. Олеся говорить, що навіть було кілька випадків дискримінації її сина:
Жінка переконана, що кожна особлива дитина має право виховуватись в колективі. Не потрібно від цих дітей відгороджуватися, боятися їх. Навпаки, треба розповідати дітям починаючи із садочка про те, що є особливі діти, з ними також можна спілкуватися, гратися. Але трішки по-іншому.
Говорити з такою дитиною краще у півголоса, терпляче чекати відповіді. Не дивитися пильно в очі. Не торкатися її та не робити різких рухів поряд. Такі діти потребують спілкування, але воно дуже важко їм дається, говорить Олеся.
Світлана Шкрьоба, директор Гадяцького інклюзивно-ресурсного центу розповідає, що людям із аутизмом складно в соціалізації. Їм важко розпізнавати емоції, висловлювати свої почуття та відчуття. Вони не зчитують іронію та сарказм, фрази з підтекстом, погано пристосовуються до змін їх можуть дратувати світло і звуки, їм складно утримувати зоровий контакт. «Люди дощу» можуть бути надзвичайно обдарованими - іноді просто геніальними - до малювання, музики, конструювання, математики тощо. Проте їм потрібно набагато більше часу, щоб навчитися чомусь дуже простому.
