Видатному вченому в галузі електроенергетики, визнаному як в нашій країні, так і за її межами, академіку Національної Академії наук України, заслуженому діячу науки і техніки, доктору технічних наук, професору Борису Стогнію 18 березня виповнюється 90 років.
Борис Стогній — науковець світового рівня, уродженець Гадяччини
Активний учасник українських та міжнародних форумів, керівник наукової ради НАН України, а також двох наукових рад із захисту докторських та кандидатських дисертацій, редколегій наукових журналів та збірників, почесний громадянин міста Гадяча народився у 1936 році в селі Гречанівка Гадяцького району Полтавської області в родині вчителів.
Батько Сергій Стогній 1912 року народження родом із села Сергіївка Гадяцького району. За направленням після закінчення Харківського учительського інституту, приїхав працювати у Гречанівку. Його дружина Галина Березовська, 1914 року народження, родом із села Лютенька. У 1934 році вони одружилися. Сергій Стогній працював вчителем історії та географії, а його дружина – вчителькою початкових класів Гречанівської школи.
Зі спогадів Любові Хоменко (колишньої сільської голови Гречанівської сільської ради, проживає у Гречанівці, зараз на пенсії):
“Родина Стогніїв – це була інтелігенція села. Сім’я дуже порядна. Жили спочатку при школі: дали їм квартиру для вчителів. Батько Сергій Макарович був середнього зросту, широкоплечий, добрі очі, завжди усміхнений, доброзичливий, мудрий. Мав велику пасіку, з любов’ю піклувався про бджіл. Працював вчителем, пізніше обіймав посаду директора.
Мати Галина Іванівна – була розумна, відповідальна, охайна, більш вимоглива. Працювала вчителькою початкових класів. Пізніше була секретарем партійної організації, а далі, до виходу на пенсію, очолювала Гречанівську сільську раду. Борис Сергійович Стогній дуже схожий на матір.
Збудувавши у селі будинок, вели домашнє господарство: кури, свині, корів не було. Також мали доглянуту присадибну ділянку та садок, завжди двір буяв квітами. Як ідеш повз двір Стогніїв, так аж дух захоплює! Сергій Макарович навіть до останнього їздив на велосипеді. Він завжди ділився з людьми саджанцями абрикосів та винограду. Говорив: «Якщо не доживу, не дожду, то деревце виросте, дасть плоди і мене люди згадуватимуть».
У подружжя народилося троє дітей – донька Любов та двоє синів Борис і Вадим.
Люба після закінчення Полтавського інституту інженерів сільського господарства (нині Національний університет «Полтавська політехніка ім. Юрія Кондратюка), маючи економічну освіту, у 1957 році за розподілом їде у м. Пензу. Там зустрічає свого майбутнього чоловіка та там і залишається. Раз у два роки вона завжди зі своєю родиною приїздила до батьків у Гречанівку. На жаль, Люби вже немає, пішла у засвіти.
Після втрати матері Галини Іванівни, яка померла у 1998 році на 84 році життя, брати Стогнії батька не залишили, усіляко його підтримували. Кожної неділі по черзі приїздили з Києва допомагати йому по господарству. А з настанням зими Сергій Макарович гостював у своїх синів у Києві. Як він сам говорив, що у сина Вадима йому було спокійніше, краще, простіше, через те, що Борис живе на Хрещатику, а там багато людей, дуже гамірно. Помер Сергій Макарович на 92 році життя у 2003 році. Похований поруч із дружиною у Гречанівці.
Вадим Сергійович Стогній цьогоріч теж ювіляр. 6 квітня йому виповниться 75 років. Вадим Сергійович своє життя пов’язав із наукою. Навчався у Гречанівській школі. Із золотою медаллю закінчив Гадяцьку середню школу №2 (нині Гадяцький ліцей №2 ім. М.П.Драгоманова). Далі здобував знання у Київському політехнічному інституті (факультет електроенергетики), за спеціальністю – електричні системи і мережі. Закінчив аспірантуру. Вадим Сергійович кандидат технічних наук. Був заступником Міністра освіти і науки України. Автор понад 50 наукових праць.
Вадим Сергійович кожного літа з родиною приїздить до батьківської хати. Це частина його життя. Посадив тут садок, обробляє город. З людьми не має зверхності. Завжди усім допоможе. Просто і приємно з ним спілкуватися. У Вадима Сергійовича всі друзі – такий він і по життю”.
Спогади Івана Чайки (історик, дослідник, літератор – прозаїк, краєзнавець, проживає у с. Лютеньці).
«Сім’я Стогніїв – інтелігентна. Мати родом із Лютеньки. Дитячі роки Бориса Сергійовича минули у чарівному лютенському краї. Але з переїздом родини до Гречанівки він ніколи не забував про Лютеньку. Завжди підтримував зв'язок із родичами, не цурався їх. Небайдужий до свого минулого. Завжди у клопотах. Дуже проста людина, патріот своєї країни. Можна сказати так – права рука Бориса Патона. З братом Вадимом Сергійовичем є засновниками Лютенського краєзнавчого музею. Борис Сергійович порадив назвати музей «Земля Засядька» (2019 р.) Брати Стогнії подарували для закладу цінні експонати. Завдяки їхній підтримці не соромно запрошувати гостей. Були у музеї також і зарубіжні відвідувачі, ми маємо найкращі відгуки. Коли брати Стогнії дізналися, що вийшла книга про Леонтія Христового «Дзвони над Лютенькою», то вони запровадили традицію. В той день, коли була спалена Лютенька, вони щороку приїздять у село, щоб вклонитися пам’ятним місцям. Показують рідним і друзям свою батьківщину. Борис Сергійович підтримує не тільки словом, а і ділом. Був меценатом багатьох книг. Коли видавалася книга «Віха», без підтримки Бориса Сергійовича другу частину не вдалося б видати. Любить природу, запеклий грибник. Завжди приїздив на тихе полювання.Навіть збираючи гриби, коли відпочивав на пеньку відволікаючись від земних благ, все-одно думав про свою роботу».
«...батько весь час працював»
Борис Стогній у 1952 році після Гречанівської семирічної школи продовжив навчання у Гадяцькій середній школі №2, яку закінчив із срібною медаллю (зараз Гадяцький ліцей №2 імені М. П. Драгоманова). У 1959 році випускник Київського політехнічного інституту розпочинає свою трудову діяльність. Деякий час працює майстром, потім бригадиром. Під його керівництвом було розпочато наукове дослідження високовольтних вимірювальних перетворювачів змінного струму і напруги для сучасних електроенергетичних та електротехнічних установок, які знайшли широке впровадження у промисловості України. Відтоді його життя тісно пов’язане з академічним інститутом електродинаміки.
З 1961 року працює в системі НАН України: в інституті електродинаміки та президії цієї Академії. Долає шлях від аспіранта до доктора технічних наук, академіка НАН України.
Під науковим керівництвом академіка НАН України Бориса Стогнія створено, розроблено і побудовано низку засобів інформаційного забезпечення систем, які відповідають світовим тенденціям технологічного розвитку.
У 1966 році захистив кандидатську, у 1984 – докторську дисертації. У 2000- х роках за особливий внесок у соціально-економічний і культурний розвиток Києва та важливі досягнення у професійній діяльності Б.С.Стогнію було присвоєно звання «Заслужений діяч науки і техніки України».
Син Бориса Сергійовича Андрій, закінчив Київський медичний інститут ім. А.А.Богомольця (нині Національний медичний університет.) Працював в фармацевтичній індустрії. Останні 15 років- керівник великих міжнародних фірм фармацевтики України.
Спогади сина Андрія:
«Коли я був малим, пам’ятаю, що батько весь час працював. Але коли у нього був вихідний або відпустка, ми ніколи не сиділи вдома. Завжди з родиною їздили на море, на цілий день вибиралися на рибалку, в ліс збирати гриби…
Пам’ятаю, на морі завжди збирали різні мушлі. У нас завжди зберігалася велика колекція мушель. Кожного літа ми були у бабусі та дідуся у Гречанівці. Збирали також у лісі суниці, з яких бабуся варила смачне варення.
Батько за характером тихий, спокійний, урівноважений. Має свою власну точку зору, завжди її відстоював. Усього в житті досягнув сам. Самостійно подав документи до Київського політехнічного університету. Спочатку працював звичайним майстром, ходив вечорами в бібліотеку і готувався до вступу в магістратуру, яку закінчив. В дитинстві батько допомагав мені писати до школи твори, перевіряв домашнє завдання. Дуже полюбляє природу та збирати у лісі гриби. Знає багато цікавого про тварин, рослин, про птахів. У дитинстві про це все розповідав нам із братом та сестрою. Наша родина цінує сімейні традиції. Завжди всі разом святкуємо Новий рік та Різдво Христове. Кожного літа збиралися у Гречанівці. Ці традиції зберігаємо до сих пір.
Нас у батька троє. Старша сестра Оксана Борисівна (за чоловіком Рибіна) – кандидатка технічних наук. Зараз працює старшим науковим співробітником Київського інституту електродинаміки Національної Академії Наук України.
Молодший брат Сергій після закінчення Київського університету займається бізнесом. Нас із братом батьки назвали на честь обох дідусів з обох сторін –Андрій та Сергій. На даний час ми всі проживаємо у Києві.
Борис Сергійович Стогній має 7 онуків, 2 правнуків та одну правнучку».
Спогади доньки Оксани Борисівни:
«Мої перші дитячі спогади — це коли мені було 3 роки і 8 місяців. Мама в пологовому, а я з батьком і його братом Вадимом. Батько якраз отримав квартиру, яка після гуртожитку здавалася мені величезною. Батько з братом наводили лад, а я в них крутилася під ногами.
А якою тоді смачною здавалася приготовлена батьком вечеря, що я і досі відчуваю смак тієї товченки і навіть пам’ятаю каструлю. Батько завжди багато працював. Були такі дні, коли ми вставали, а його вже нема, а лягали стати, його ще немає.
Тим не менш, вихідні він присвячував нам. Ми жили в Академмістечку, це тоді була майже околиця, і поряд був ліс. Тож взимку батько ходив з нами кататися на лижах. Навесні їздили під Київ в ліс збирати ранні квіти (сон-трава, медуниця, пізніше барвінок і конвалія), влітку — по суницю, восени — по гриби. Батько дуже любить ліс. Мене завжди дивувало, як він добре орієнтується в ньому. В лісі біля Яшників (Лохвицький район) і в Лютенці він знає всі грибні місця: де ростуть рижики, а де білі гриби. Батько взагалі дуже любить природу. І тому, як тільки з’явилася можливість, придбав дачу біля Києва. Хоч ділянка була невелика, але які він там вирощував персики! 4 персики і вже кілограм. А з однієї сливи збирав по два-три відра слив. І знову ж таки, возив нас у тамтешній ліс збирати гриби.
Батькові подобалося і садівництво. Він навчився прищеплювати дерева і в нього на одному дереві могло рости по декілька різних сортів. Ще довго після того, як він придбав дачу після Чорнобильської катастрофи, щоб вивозити дітей та онуків на оздоровлення, знайомі пересаджували собі з лісу фруктові «дички», на які батько прищепив сортові.
Батько займався і онуками. На вихідні водив їх гуляти по історичним місцям Києва. Взагалі, не дивлячись на зайнятість, він багато читав, особливо книжки з історії, і привив нам любов до книжок. В нас завжди були цілі шафи з книгами. Він і старшого онука навчив читати, коли тому було 4 роки. Влітку онуки завжди були у батька в Полтавській області. Він їх возив за грибами та ягодами. Зараз у правнучки поїздка до діда в село — найулюбленіша подорож Україною.
Батько з мамою зараз живуть в селі Яшники Лохвицького району. Це той будинок, який він купив після Чорнобильської аварії. Займаються садом, городом (ще й минулого року сам полов). Є невеликий ставок, де він розводить рибу, тож і діти, і онуки залюбки приїжджають туди порибалити…».
Життя, присвячене розвитку української енергетичної науки
Борис Стогній — теоретик високого рівня, зробив знаний особистий внесок у планування, організацію і забезпечення наукових досліджень в установах НАН України та вищих учбових закладах в галузі енергетики.
Автор понад 400 друкованих праць, в тому числі 15 монографій та 36 винаходів та патентів. Виховав плеяду молодих вчених, які стали відомими фахівцями, кандидатами або докторами наук. Під його керівництвом вчену ступінь здобули: 6 докторів наук та понад 20 кандидатів.
Лауреат Державної премії УРСР в галузі науки і техніки (1985 р.) та премії ім. С.О.Лебедєва (1995р.). Заслужений діяч науки і техніки України (2001р.), нагороджений медалями та грамотами, орденами «Знак Пошани» (1981р.) , «За заслуги» ІІІ ступеня (2006р.). Почесний доктор двох Національних технічних університетів України: «Харківський політехнічний інститут»(2007р.) та « Київський політехнічний інститут» (2014р.).
Нині ювіляр продовжує наукову діяльність. Пише книгу, рецензує та опонує дисертаційні роботи. До минулого року був радником Президії НАН України. Зараз ще залишається членом секції Комітету з Національної премії України імені Бориса Патона. Входить до Спеціалізованої ради по захисту докторських дисертацій з електроенергетики.
Світлана Антонова, головний спеціаліст відділення фізико-технічних проблем енергетики НАН України
«З Борисом Сергійовичем я пропрацювала в Президії НАН України сімнадцять років. Він увійшов в моє життя неочікувано, та перевернув мій погляд на роботу в Президії Національної академії наук України. Це були найкращі роки моєї роботи. Борис Сергійович, як людина чуйна, толерантна та уважна, зміг організувати дуже теплі та майже родинні відносини у Відділенні фізико-технічних проблем енергетики НАН України, яке від очолював всі ці роки. Гостинність як у справжнього українця, відкрита душа як у простої людини (але ж він академік!), вміння швидко реагувати на любу складну ситуацію.
За сімнадцять років на посаді академіка-секретаря Відділення ним було створено чотири наукові установи. Працюючи в Президії Національної академії наук України з 1968 по 2025 роки на посадах від наукового співробітника-консультанта, головного ученого секретаря, академіка-секретаря Відділення фізико-технічних проблем енергетики НАН України до Радника Президії НАН України Б.С.Стогній викликає глибоку повагу науковців Академії та здобув заслужену величезну шану.
Особисто для мене, відмінною рисою Бориса Сергійовича є мудрість, вміння направити роботу не кажучи як її виконати, а висловлювання прикладами, які підштовхнуть тебе на вірні дії. Зараз війна…. Дуже рідко я маю можливість спілкуватись з Борисом Сергійовичем. Але, коли він приїжджає до Києва, то завжди знаходить час забігти до Президії, поспілкуватись зі мною. Так, забігти, бо навіть у свої 90 років зберігає і швидкість мислення і швидкість руху! Дай Боже йому здоров’я на довгі-довгі роки!».
***
Борис Стогній — унікальний фахівець, який підняв свою професію на високий рівень. Залишається прикладом відданості науці. Був і є патріотом нашої землі, її достойним сином, для якого служіння Україні стало справою всього його життя.
Щирі вітання Вам, шановний Борисе Сергійовичу із рідної Гадяцької землі. Многая літа!
Ірина Чемерис,
завідувачка історико-природничого
відділу Гадяцького історико-краєзнавчого музею.
