Віра Павлівна Торяник, жителька Малої Обухівки, зустріла свій 106 день народження. До неї на гостини з подарунками та вітаннями завітали Лисівський сільський голова Віталій Вірченко, голова Лисівської первинної організації ради ветеранів Олексій Берус та голова районної організації ветеранів війни та праці Іван Бережний.
Вірі Павлівні – 106 років. У неї було дитинство, молодість, юність, перше кохання та мрії.
Але життя вирішило інакше...
Дивлячись їй в очі, розумієш, що в них ціла епоха, ціле століття, величезний вік. Вони багато чого б хотіли розповісти, але пам’ять не підвладна часу, і згадується лише тяжка робота та не менш тяжке життя.
Про що мріялось та що хотілось, коли душа пережила великі страждання війн? А тіло відчуло, що таке голод і холодні стіни в’язниці, адже система не дивилася скільки тобі років, чи ти малий, чи старий, чи хочеш їсти, а чи просто жити. Вона нещадно карала усіх, хто хоч як-небудь хотів вижити... Так трапилося і з нею.
Серце матері Віри Павлівни не витримало, отримавши звістку, що її донечка у в’язниці:
– Тоді ж колективізація була, а судили за колоски так і потрапила у тюрму. Голод був, ходила до дядьків, бо ті мали свої землі. Змелють жита, бо їсти треба було щось, та й несе додому. А її за це й спіймали, – розповідає донька Надія Василівна.
Усе життя ювілярка важко працювала, бо дітям треба було допомагати. Чомусь саме у такі хвилини і не згадаєш, що в житті хотілося найбільше, адже працював і день, і ніч. Та скільки б не було страждань, доля на схилі літ подарувала Вірі Павлівні Торяник дуже плече її донечки. Адже вона завжди біля неї.
– Ми й навіть дрова самі заготовляли і кололи, і складали, та вже у мене здоров’я не те, та й сили слабкі – бідкається Надія Василівна.
Але як не судилося прожити життя та Віра Павлівна багата своєю сім’єю. Має трьох онуків, шість правнуків та чотири праправнуків. Та й до сьогодні не полишає свою домівку, можливо у ній було не лише горе, а й миті радості.
