19 жовтня виповнилося 130 років з дня народження виповнилося Петрові Гузю — кобзареві, співаку Миргородської капели бандуристів, автора пісень про визвольні змагання, Тараса Шевченка та Голодомор.
Згідно із Постановою Верховної Ради України про пам’ятні дати та ювілеї та за ініціативи Українського інституту національної пам’яті 130-річчя із дня народження Петра Гузя цьогоріч відзначається на державному рівні.
Петро Гузь народився у селі Лютенька на Полтавщині. У ранньому дитинстві він втратив зір через хворобу й у віці 15 років батько Петра віддав на навчання до кобзаря Кравченка у Великих Сорочинцях.
Петро Гузь заприязнився із місцевими кобзарями. А ще із Опанасом Сластіоном — засновником Миргородського краєзнавчого музею та фундатором Миргородської капели бандуристів імені Івана Франка. Петро Гузь долучився до іншої, але теж Миргородської капели.
Хоча не виключено, що співав і у «сластіонівській». У складі Миргородської капели бандуристів Петро Гузь мандрував Полтавщиною.
У репертуарі мав історичні пісні, думи, виконував жартівливі пісні та танцювальні награви.
Крім творчої діяльності, Петро Гузь брав участь в антибільшовицькому повстанні під проводом лютенського отамана Леонтія Христового. Він описав у думах трагічні події 1920 року, коли більшовики спалили його рідне село Лютеньку та розстріляли його мешканців.
Попри репресії та сталінську цензуру, кобзар не мовчав про Голодомор і геноцид українського народу. У 1932 році Лютенька потрапила на «чорну дошку» радянського режиму через опір колективізації та підтримку Української Народної Республіки.
Петро Гузь продовжував писати пісні та вірші, виступав у клубах і на нарадах, прославляючи народних месників і зберігаючи традиції кобзарства до останніх днів свого життя.
