Що ми знаємо про дороги? Щоразу, коли машина підстрибує на ямі, коли пішохід обминає калюжу посеред тротуару, а велосипедист лавірує між вибоїнами, ми знову й знову відчуваємо: якість дорожньої інфраструктури — це не абстрактні цифри з бюджету, а наш щоденний досвід.

У Гадяцькій громаді дороги — одне з найболючіших і водночас найактивніше обговорюваних питань. Але останнім часом громада помітно активізувалася: ремонтуються як міські, так і сільські дороги, розроблено програму на кілька років уперед, і навіть при обмежених ресурсах керівництво громади намагається реагувати на запити мешканців.

Ситуацію з дорогами коментує голова громади Володимир Нестеренко:

Володимир Нестеренко, голова Гадяцької громади

Загалом ми проаналізували офіційну відповідь Гадяцької міської ради щодо стану дорожньої інфраструктури — і побачили, що за останні роки громада зробила чималий крок уперед. Та попри обмежене фінансування, складну економічну ситуацію та війну в країні, дороги й досі залишаються однією з найбільших проблем.

І тут важливо розуміти: ми не одні з такими труднощами. Кілька десятиліть тому подібні виклики мали й у Європі. Там теж були ями, хаос і небезпечні вулиці. Але вони змогли знайти рішення. І сьогодні їхній досвід може стати підказкою і для наших громад.

Гадяцька громада: де, за скільки та що ремонтують

Станом на 2025 рік у Гадяцькій громаді — близько 190 км автомобільних доріг комунальної власності. З них 117 км — із твердим покриттям. Це вулиці, які сполучають всі населені пункти громади між собою та з районним центром.

За словами голови громади, напрям ремонту визначають за зверненнями мешканців, депутатів, станом доріг після зими та інтенсивністю руху. А фінансують — поетапно, залежно від можливостей бюджету. На утримання і ремонт доріг у 2024–2025 роках виділяли як кошти громади, так і субвенції.

У першому півріччі 2025 року на поточний ремонт доріг спрямували 3 481 179 грн, з яких 2 462 070 грн — на місто Гадяч.

У пріоритеті — аварійні ділянки, центральні вулиці та під’їзди до закладів і підприємств:

  • вул. Панаса Мирного — 99 150 грн
  • пров. Володимира Капустіна — 188 162 грн
  • вул. Богдана Хмельницького — 193 054 грн
  • вул. Бороховича — 195 513 грн
  • вул. Дружби — 196 567 грн
  • вул. Набережна Псла – 77 514 грн
  • вул. Набережна Груні – 193 360 грн
  • пров. Шкільний – 148 093 грн
  • вул. В'ячеслава Чорновола – 193 565 грн
  • пл. Соборна – 81 957 грн
  • вул. Вокзальна – 98 682 грн
  • вул. Михайлівська – 123 747 грн
  • вул. Юрія Немирича – 192 939 грн
  • пров. Український – 132 859 грн
  • пров. Сонячний – 148 319 грн
  • вул. Параки Богдана – 98 689 грн

Окремо громада виділила 99 900 грн на виготовлення кошторисної документації для вулиць, які потребують капітального ремонту. Серед них: Свято-Преображенська, Героїв Майдану, Лохвицька, Західна, Білохи, Козацька, Гончара, Коцюбинського, Миргородська, Полтавська, Степова та Незалежності.

Села також не залишилися осторонь:

  • Біленченківський старостат — 445 470 грн на дороги вулиць Весняна, Центральна, Молодіжна, Окладська
  • Сарський старостат — 574 179 грн
    • Сари – 355 731 грн на вулиці Гетьманська, Набережна Псла та пров. Садовий
    • Малі Будища — 218 448 грн на вул. 1 Садова та 2 Садова

– Основними завданнями Програми на 2025–2027 роки є: збереження наявної мережі автомобільних доріг, забезпечення надійного й безпечного руху автомобільними дорогами, поліпшення їх транспортно-експлуатаційного стану, — наголошує Володимир Нестеренко.

Загалом, на думку міського голови, програма має забезпечити сталий розвиток дорожньої мережі громади. Гарантійний термін виконаних робіт за договорами — 36 місяців.

– На жаль, ми не відповідаємо за стан державних доріг, але продовжуємо надсилати звернення до Полтавської ОДА, Служби відновлення та народних депутатів. Ми просимо врахувати аварійний стан окремих ділянок, особливо в напрямках із найбільшим навантаженням, — додає голова.

До слова торік на експлуатаційне утримання доріг комунальної власності витратили 3 322 757 грн, з яких 2 421 491 грн — на місто. Серед об’єктів ремонту — десятки вулиць: Полтавська, Лохвицька, Білохи, Свято-Преображенська, Героїв Майдану, Вокзальна, Русанівська, Конституції України, Дружби, Павла Чубинського тощо.

Щодо сільських населених пунктів:

  • Біленченківський старостинський округ – 393 094 грн
    • Біленченківка: вул. Окладська, вул. Центральна – 107 640 грн
    • Писарівщина: вул. Лісова, вул. Дружби – 94 579 грн
    • Островерхівка: вул. Дружби – 46 424 грн
    • Осняги: вул. Захисників України – 47 693 грн
    • Степаненки: вул. Ярова – 48 210 грн
    • Рудиків: вул. Польова – 48 548 грн
  • Сарський старостинський округ – 508 172 грн
    • Сари: пров. 2 Яровий, Степовий, Миколаївський, 2 садовий, 2 Покровський, вул. Гетьманська, Огородня, Набережна Псла, Степова, Центральна, Миколаївська, Шкільна, Шевченка, Вишнева, Зелена, Клубна, Дружби, Річкова, площа Центральна – 369 124 грн
    • Малі Будища: вул. Полтавська, 1 Садова, Монастирська, Світанкова – 56 966 грн
    • Червоний Кут: пров. Центральний, вул. Вигінська, Гуляйполе, Центральна – 82 081 грн

Також минулого року передали 200 000 грн субвенції з місцевого бюджету обласному бюджету ДП "Агенство місцевих доріг Полтавської області" на утримання автомобільної дороги загального користування місцевого значення Білоцерківці — Терни — Липова Долина — Гадяч (дорога не перебуває на балансі громади).

Нідерланди: шлях від протестів до інноваційної транспортної країни

Сьогодні Нідерланди здаються країною, де про дороги подумали на сто кроків уперед: рівне покриття, велосипедні траси, інтелектуальні світлофори. Але так було не завжди.

У 60–70-х роках там панував хаос: автівки заполонили міста, велосипедисти й пішоходи були беззахисними, щороку в ДТП гинули тисячі людей, серед них — сотні дітей, переважно на велосипедах. Це стало точкою кипіння.

Батьки, активісти, звичайні мешканці вийшли на вулиці з вимогами змін.

Кампанія «Stop de Kindermoord» («Зупиніть вбивство дітей») стала символом боротьби за безпечні міста. Люди вимагали: «Зробіть дороги для нас, а не тільки для машин». І уряд був змушений реагувати. Так народилася концепція «Sustainable Safety» — сталий підхід до безпеки на дорогах.

Конкретні рішення, які змінили країну

  • Велосипед як головний транспорт. Сьогодні у Нідерландах понад 35 000 км велодоріжок. Це не просто розмітка на узбіччі — це окремі смуги, пріоритет на перехрестях, власні фази світлофорів. Уявіть: навіть у центрі великих міст велосипедисту часто зручніше, ніж водієві авто.
  • Інтелектуальні світлофори. Там не треба стояти «на червоний», якщо дорога порожня. Сенсори під асфальтом бачать, хто під’їхав: якщо це пішохід чи велосипедист, зелене вмикається швидше. Якщо ж під’їхав автобус чи трамвай — система дає йому пріоритет, щоб громадський транспорт не стояв у заторах. Усе працює в балансі.
  • Дорожнє покриття з перероблених матеріалів. Асфальт роблять із пластику, гуми, будівельних відходів. Дороги виходять довговічнішими й дешевшими в утриманні. Це і про економію, і про екологію.
  • Шумопоглинаючий асфальт. Його використовують не лише у житлових кварталах, а й на магістралях біля міст. Такий асфальт знижує рівень шуму й робить життя людей комфортнішим.
  • Повільні зони. Біля шкіл, дитсадків, лікарень — обмеження 30 км/год. Але це не просто знак. Там є лежачі поліцейські, штучні звуження дороги, яскраві розмітки. Водій фізично не може їхати швидко.
  • Доступність для всіх. У Нідерландах вулиці і транспорт пристосовані для людей з інвалідністю. Пандуси, низькі бордюри, безбар’єрні переходи — усе це норма. Людина на візку може заїхати у магазин чи перетнути дорогу без сторонньої допомоги. Пріоритет надається найвразливішим — і це частина культури безпеки.
  • Прозорість і планування. Кожна громада має дорожню стратегію на 5–10 років. Жителі беруть участь в обговореннях, а після ремонту можуть одразу онлайн повідомити про вибоїну. І служби мають чіткі терміни на реакцію.

А що з цього реально в Україні?

Нам не обов’язково мати бюджети Роттердама чи велопаркінги Утрехта. Але є речі, які можна робити вже сьогодні.

У нас дороги лише цього року почали ремонтувати більш комплексно. До того — роками робили лише ямковий ремонт: «залатали клаптик — і далі якось поїде». Ситуація й досі далека від нормальної: діти й дорослі щодня бачать небезпечні ділянки. І в місті, і в селах.

Але якщо ми хочемо змін, треба починати з простого:

  • Лежачі поліцейські біля лікарень і небезпечних перехресть. Наприклад, у Гадячі лікарня розташована на жвавому перехресті, де постійно стаються ДТП. Один «лежачий» може врятувати життя.
  • Розмітка й знаки біля шкіл і дитсадків. У місті вони є, але в багатьох селах — ні. А там машини літають не менше, ніж у центрі.
  • Повільні зони. Так, у нас не завжди реально контролювати швидкість, але на вузьких вулицях чи біля дитсадків «30 км/год» плюс лежачий поліцейський зроблять свою справу.
  • Доступність для людей з інвалідністю. Пандуси, понижені бордюри, зручні переходи — усе це можна реалізовувати і в малих містах, і в селах. Особливо тепер, коли після війни багато військових повернуться з травмами.
  • Екологічні рішення. Ми можемо почати з малого: організувати переробку пластику чи гуми на місцевому рівні й використовувати це в дорожньому будівництві. Це і дешевше, і правильніше для майбутнього.
  • Громадський контроль. Чат-бот чи проста платформа, де мешканці повідомляють про ями чи аварії, зробить владу більш відповідальною.
  • Освіта. Навіть проста роз’яснювальна кампанія може змінити культуру руху: чому важливо пропустити пішохода, не ставати на «зебрі» чи вдягати світловідбивачі в темний час.

А війна?

Можна сказати: «Зараз не час». Але саме зараз час. Бо війна війною, а життя тут не зупинилося. І питання: якими дорогами повернуться хлопці після перемоги? Розбитими й небезпечними — чи тими, де можна безпечно вести дитину за руку?

Гадяч... Тут поки що просто ремонтують дороги — місцями латають, місцями роблять більш комплексно. Це добре, але замало. Так, нещодавно на кругу біля лікарні встановили знак, що це кільцева дорога. Але погодьмося: одного знака недостатньо, щоб зробити рух безпечним. Без світлофорів на небезпечних ділянках, без «лежачих поліцейських», без доступності для людей з інвалідністю і зрозумілої дорожньої логіки місто не стане зручним і безпечним.

Але якщо сьогодні зробити простий перехід у селі чи поставити «лежачого» біля лікарні — завтра це може врятувати життя.

Не треба чекати, поки нам побудують велопаркінг на 12 тисяч місць. Але треба зробити так, щоб дитина могла дійти до школи без страху, а пацієнт — перейти дорогу до лікарні, а людина у візку — безперешкодно потрапити у магазин чи перейти перехрестя. Саме з цього і починається справжня дорога до безпечного міста.

Читайте також: "Не дороги, а суцільні провалля і їхати можна лише зі швидкістю пішохода". Коли відремонтують дороги
Читайте також: Небезпечні перехрестя Гадяча: де водіям варто бути обачнішими
Читайте нас в Google News.Клац на Підписатися