Його шлях – від сільського хлопця з Гадяччини до знаного філолога, педагога, шевченкознавця – був сповнений невтомної праці й відданості українській культурі. Макар Русанівський творив школу глибокого осмислення слова, формував покоління дослідників і залишив по собі спадщину, яка й досі надихає.
« Я особисто ставив перед собою мету – повести свою працю так,
щоби досягти ще ширшої національно-культурної роботи в усіх галузях культури».
Макар Русанівський
Літературознавець із Миколаївки
Український філолог-шевченкознавець, науковець, учень професора Київського університету Миколи Грунського, педагог та літературознавець Макар Русанівський народився 6 серпня 1904 року на хуторі Миколаївка Гадяцького повіту Полтавської губернії в сім’ї сільського коваля Олексія та Лукерії Русанівських. Нині село у Краснолуцькій громаді.
Подружжя мало двох доньок і трьох синів. Прізвище Русанівські дуже давнє, започатковане від «русалій», адже в Україні чимало сіл із такими милозвучними назвами: Русалівка, Русанівка. Неподалік хутора Миколаївка також є Русанівка, тож маємо підстави вважати, що саме звідси й походить рід Русанівських.
Після закінчення школи Макар Русанівський навчався у Гадячі на педагогічних курсах, далі учителював на селі. У 1927 році вступив до Харківського інституту народної освіти, згодом реорганізованого в університет.
У цей час знайомиться з Єлизаветою Середою, яка також навчалася в цьому університеті, тільки на іншому факультеті. Єлизавета Середа стала блискучою шевченкознавицею, літературознавицею та мистецтвознавицею. Вона брала участь у складанні експозиційних планів і побудові експозицій шевченківських музеїв у Києві, Каневі та в селі Шевченкове.
Молоді люди побралися у 1930 році. У родині народилися два сини, яким філологічна сім’я Русанівських прищепила любов до слова та щиру закоханість у рідну мову.
Старший син Віталій Русанівський (1931-2007) —науковець, філолог, мовознавець україніст, викладач і славіст, доктор філологічних наук (1969), професор (1977), академік НАН України (1982). Фото: НАН України
Менший син Ігор Русанівський (1937-2019) — журналіст, поет, кінематографіста.Фото: Віртуальний музей Навчально-наукового інституту журналістики
Зі спогадів меншого сина Ігоря Русанівського 1937-2019 (журналіста, поета, кінематографіста): «Жили батьки спочатку у Харкові, знімали кімнату. Там і народився перший син, мій брат Віталій.
Батько переводиться до Київського університету. Деякий час батьки жили окремо. Мати — у Харкові, батько — у Києві. Згодом виділили їм невеличку кімнату і мама з Віталієм переїжджає до Києва.
Коли почався голод, то й дідуся з бабусею із села забрали до себе. В цей час батько якраз захистив кандидатську дисертацію і у 1940 році його відправили на Західну Україну для встановлення літературних контактів. Там він зустрівся із Ольгою Кобилянською. Спілкувалися про різні літературні східноукраїнські аспекти та про розвиток української літератури».
У 1934 році Макар Русанівський закінчує Харківський університет і його зараховують аспірантом кафедри історії української літератури. Після переїзду до Києва 1936 року закінчив аспірантуру у Київському державному університеті імені Т.Г.Шевченка, маючи вже необхідні на той час одинадцять років трудового стажу.
У Макара Русанівського розпочинається новий етап життя – плідний, напружений, цікавий: викладає у Київському університеті, проводить активну наукову роботу при Інституті літературознавства Академії наук УРСР, виступає в періодиці. Дуже сумлінно ставився до підготовки лекцій, які читав. Розпочинав їх і закінчував точно за розкладом, читав повільно. Був вимогливий і суворий на іспитах.
Спогади студентів, колег, письменників про Макара Русанівського
Зі спогадів письменника Володимира Малика
«Добре пам’ятаю М.О. Русанівського, котрий читав курс української літератури I пол. ХІХ ст. Середнього зросту, чорнявий, мав правильні риси обличчя, виразні очі, високий лоб, на щоках – легкий смаглявий рум’янець, приємний тембр голосу і некваплива манера розповіді. Носив добре випрасуваний темно-сірий костюм. Завжди був поголений, бездоганно одягнутий. Все у цій людині приваблювало, милувало око. Був від природи наділений якоюсь стримано мужньою чоловічою красою. Нагадував дипломата – завжди при краватці, ввічливий, витриманий. Не пригадую його ні схвильованим, ні тим більше розгніваним…».
Пригадує докторка філології Лариса Скрипник
«Мені важко пригадати всі подробиці рис Макара Русанівського. Запам’яталися лише струнка постать, пильні добрі очі, спокійний (я би сказала – теплий) голос, його органічна, не акцентована інтелігентність. Ми ловили кожне слово на його лекціях. Старанно конспектували. Тоді ж іще не було ні однотомних, ні багатотомних дозволених видань з історії української літератури. Для багатьох студентів шлях у науку почався з курсових робіт, якими керував саме Макар Русанівський. Він пропонував саме такі теми, які вимагали й самостійного добору літератури, і самостійного аналізу».
Як науковець Макар Русанівський найбільше цікавився творчістю Тараса Шевченка. Велика стаття про харківських романтиків, попередників Шевченка, про спільне й відмінне в їхній творчості з’явилася у збірці до 125-річчя Кобзаря.
Розповідає доктор філологічних наук, викладач Львівського університету Михайло Нечиталюк:
«Про конспект Русанівського з історії нової української літератури я згадав 1946 року, коли за рекомендацією тодішнього директора Інституту літератури ім. Т. Шевченка Д. Копиці після демобілізації з армії прибув до Львівського філіалу АН УРСР.
За час війни підзабулися університетські знання з рідної літератури. Хотілося їх освіжити, відновити, поповнити, щоб займатися науково-дослідною роботою у відділі української літератури.
Допомогла мені однокурсниця, тоді вже аспірантка третього року навчання. Ми розібрали та впорядкували рукопис конспекту лекцій Макара Русанівського з історії нової літератури.
Були просто щасливі. Ліпшого посібника для вивчення літератури XIX століття просто не існувало. Я позичив цей конспект на кілька вечорів, переписав.
І ось він переді мною, зберігся-таки. На звороті титульного листа стоїть «Лекції Русанівського в КДУ 1940-41 рр.». На жаль, конспект Русанівського я скопіював не повністю. За браком часу переписав тільки кілька тем.
Звичайно, через брак повного тексту лекцій сьогодні важко оцінювати конспект Русанівського загалом, як завершальний курс «Історії української літератури». Але теми, які я зберіг, розроблені на високому науково-теоретичному рівні.
Добре продумана періодизація творчості письменників, детальний аналіз творів, широкий погляд на літературний процес. Цю позитивну якість конспекту Русанівського я особливо збагнув тоді, коли довелося читати аналогічний курс у Львівському університеті.
Щиро зізнаюся: для своїх лекцій я черпав матеріал не тільки з першодруків і наукових досліджень минулого, дещо брав із конспекту Русанівського. Я знаходив там багато такого, чого не давали сучасні історико-літературні курси, підручники».
Макар Русанівський — жертва репресій
Глибоке знання фактичного матеріалу, кваліфікований літературознавчий аналіз, а понад усе цікава, творча форма викладу – все це приваблювало студентів до курсу лекцій незабутнього Макара Русанівського.
У 1940 році один із перших у своєму поколінні Макар Русанівський захистив кандидатську дисертацію на тему «Шевченко і українська література I пол.XIX ст.». Конспективно ця праця була надрукована в «Наукових записках» Київського університету. Частину дисертації «Шевченко і українська романтична література 30-40-х років» автор мав намір видати окремою брошурою, яку довелося рецензувати на початку 1941 року.
То був період, коли старше покоління науковців (одержали вчені звання і ступені до революції) вже відходило, а молодше – діти селян і робітників – тільки починало вибиватися в люди.
Він переконливо показав спільне і відмінне у Шевченка й українських романтиків. Мав намір опрацювати весь доробок українських письменників, що виступили у сорокові роки XIX століття, але не встиг. Макара Русанівського заарештували та звинуватили у буржуазному націоналізмі. Без суду і слідства стратили у 1941 році.
Як науковець, педагог, громадський діяч, Макар Русанівський заслуговує на те, щоб його спадщина буда поцінована і опублікована.
Ірина Чемерис,
завідувачка історико-природничого відділу Гадяцького історико-краєзнавчого музею.
