"Батя", "Іванович", підполковник Козер. Таким його запам’ятають побратими. Для цивільних Віталій Козер був символом непереможності і сили, надією на перемогу. Є смерті, які розчавлюють до глибини. Загибель Віталія Козера — одна із таких. На прощання із підполковником Козирем вийшов чи не увесь Гадяч.
Віталій Козер народився 28 вересня 1969 року в місті Саки, Кримської області. У 1986 році закінчив Маслівську середню школу, а в 1990 році — Челябінське вище танкове командне училище.
Він також був випускником Луганського національного університету імені Тараса Шевченка за спеціальністю "Публічне управління та адміністрування". Був депутатом Великобудищанської сільської ради.
Після того як російські окупанти анексували Крим та розпочали війну на сході України, Віталій Козер брав участь у бойових діях у зоні АТО, де служив у складі 42-го батальйону як офіцер ЗСУ. Пройшов Дебальцеве та Іловайськ.
З початком повномасштабної війни командував батальйоном територіальної оборони, продовжуючи боротьбу на передовій.
Побратим Віталія Козера Петро Ворона згадує:
Для нас він Іванович. Це людина, яка створила 146-й батальйон, підняла його, вчила з усіх сил, тому що знала, які чекати випробування. Знав кожного солдата, кожного офіцера, не терпів несправедливість, не терпів них людство. Він був великим патріотом України і все життя він був і жив як оголений нерв.
Ми з ним прийшли в Бахмут і Соледар. Це залишився кров'яний шрам у кожного на серці, тому що там залишилось дуже багато наших побратимів. І сьогодні він іде до них. Але коли постало питання про те, що ми взагалі можемо зникнути, він сказав своє слово і він зберіг. Він нас тоді зберіг. Зберіг багатьох.
Витяг з поля бою, витяг із з передової, тому що ситуація була тоді жахлива. І багато хто ж тут присутній, вони зобов'язані йому жити. Я знав його спочатку, коли ми наладили ветеранський рух після АТО. Він один з перших організував ветеранську структуру на Гадяччині.
Він один з перших створив справжній ветеранський бізнес. Він один з перших військових, який справді реально розумів, що таке навчання. І наш батальйон єдиний мав полігон, де ми реально навчалися. Мені випала честь бути в нього науковим керівником, коли писав магістерську роботу.
Він планував по миру не складати руки, а активно вести і громадське життя і далі боротися за Україну, тому що навколо нас є багато ще ворогів.
Віталій Козер загинув 12 квітня 2025 року поблизу Краснопілля, що на Сумщині. Захисник Анатолій Корнійчук пригадує, Віталій Козер був не просто офіцером чи командиром, а людиною, яка завжди намагалася бути там, де найважче, і вести за собою людей.
— Ми зробимо все можливе, щоб реалізувати те, що планував Віталій Іванович. І ми обов'язково помстимося. Ми знайдемо той розрахунок, який забрав життя нашого командира, — зазначив Анатолій Корнійчук.
Поховали Віталія Козера на новому кладовищі, поряд із гадячанами, які захищають нас у Небесному війську.
