Вони носять косухи, їздять із гучним ревиськом – цей звук не сплутаєш ні з чим. Любов до швидкості – із пелюшок. Окуляри-авіатори і довгі бороди. Ковбойські капелюхи. Шкіряні бандани. Нонконформізм. Бунт. Хеві-метал. Егоїзм. А ще – наркотики, зброя, алкоголь, розбірки, небезпека, поліцейські погоні. Набір стереотипів, який малює собі пересічна людина, коли бачить байкера чи просто чує це слово. Образ, сформований кінематографом і медіа.
Насправді те, що ви думаєте про байкерів, - може бути лише плід вашої фантазії. Гадяцькі байкери розповіли Гадяч.Сity, чому не варто вірити екранним образам та що важливіше - дорога чи швидкість.
ГО "Гадяч Мото Рух" — братство байка
У Гадячі вже тринадцять років існує байкерський рух і водинадцяте у нашому місті відгуркотів мотофестиваль, який зібрав майже 300 байкерів із усієї України. У 2013 році гадяцькі байкери зареєстрували свою громадську організацію –«Гадяч Мото Рух».
Тож щороку в останні вихідні липня Гадяч із гетьманської столиці перетворюється на байкерську. І для самих байкерів (і нетутешніх, і своїх, і для містян – це очікуване дійство, адже де як не на «Бабайці» (місці проведення фестивалю) можна із захопленням пороздивлятися залізних коней і екіпіровку чи шалено відірватися на рок-концерті.
Тож ми зустрілися із Гунею – Володимиром Гуньком – президентом ГО «Гадяч Мото Рух» та його заступником Теслою – В’ячеславом Ємцем, щоб поговорити про особливості їхньої громадської організації, стиль життя, а разом із тим розвіяти стереотипи, пов’язані із байкерством як субкультурою.
Як починався «Гадяч МотоФест»
Гуня: Мотоцикли любив ще з дитинства. На мопеді катався з 11 років, а мотоцикл у мене з’явився у 14. Вперше у своєму житті побував на мотофесті у селі Кобища (Чернігівська область). Туди запросив мене товариш, який переїхав жити до Ніжина. Це був 2007 рік. Через два тижні я поїхав на ніжинський мотофест. Наступного року через свого друга-байкера Сашка Алєніна познайомився із гадячанином Олександром Зінченком. Той теж захоплювався байками і загорівся ідеєю поїхати зі мною на фестиваль. Того року ми побували у Гребінці. Після гребінківського зльоту Сашко Зінченко захотів провести такий же фест і в Гадячі. Запропонував місце – за човновою станцією на річці Псел. Ми розчистили територію, обгородили її. Фестивалили там чотири рази. Першого разу приїхали десь 60 учасників. Але в той день відбувався мотофестиваль у Сумах і тоді його організатор на нас сердився.
Тесла: А потім ми перенесли фестиваль на Бабайку – на місце по іншу сторону від човнової станції. Але теж на березі Псла. Підготовка до мотофесту починається, щойно завершується черговий. Із нового року вже здійснюємо оплати, закуповуємо інвентар тощо.
Гуня: Дев’ять років мотофестиваль ми проводили виключно на ентузіазмі і за власні кошти. А із проведенням десятого, ювілейного, і цьогорічного допомогла місцева влада.
Про тих, хто об’єднався у «Гадяч Мото Рух»
Гуня: Наша громадська організація складається із 20 байкерів. Серед нас – поліцейські, зварювальники, таксисти, будівельники, інженери, автослюсарі, механіки, водії. Підтягується і молодь. У нас є хлопці-волонтери. Вони не байкери, але хочуть стати, тож коли ми проводимо фестиваль, вони нам допомагають у підготовці та проведенні. Маємо статут, щороку проводимо загальні збори і кожен може сказати, що він думає. Все це обговорюється. Ми можемо змінити голову правління моторуху, заступника, касира. Два роки у нас був один голова правління громадської організації, але хлопці переобрали мене і тепер я вже 4 роки президент гадяцького мотоклубу.
Тесла: Важливо розуміти, навіщо ми створили нашу громадську організацію. Потрібна була офіційна реєстрація, для того щоб проводити фестиваль. Не просто Вова чи Славік прийшли просити дозволу у міської ради на проведення мотофесту, а щоб дозвіл надали юридичній особі. Ну, і звичайно, щоб від нас була якась відповідальність. Деякі байкерські клуби вимудровують собі назви. Але ж ми із Гадяча, тож і в назві має бути назва міста. Тому і емблема у нас – герб Гадяча. Мото і рух – усе зрозуміло.
Про те, як стають байкерами
Тесла: У дитинстві їздив на мотоциклі, але пізніше покинув. До 40 років заробляв гроші. Про свій «Дніпро» згадав, коли син захотів зробитимотоцикл. Привіз його до Гадяча, розкидали його по всьому гаражу… Два роки самі із сином збирали, а потім підтяглися і хлопці-байкери. І так спостерігаючи за ними, я й сам загорівся. У мене аж кров грала, коли бачив, як вони їдуть. І тоді дружина сказала: «Не мороч голову тим мотоциклом,купи собі новий». Відтоді змінився стиль життя, коло спілкування. Байкерам непотрібно прикидатися кимось. Не потрібні понти. Потрібно бути таким, яким ти є. Кожна людина – особистість. Тому, можливо, нас і не розуміють.
Роман Сліпченко понад рік їздив із байкерами на покатушках. На останньому "Гадяч Мото Фест" його прийняли у громадську байкерську організацію
Гуня: Щоб стати членом нашої громадської організації недостатньо купити байк. Коли людина хоче приєднатися, вона повинна поїздити із нами. Тобто придивитися: ми – до кандидата, а він – до нас. Це займає десь рік–півтора. Ось Рома Сліпченко, якого ми прийняли у «Гадяч Мото Рух» на останньому мотофесті, їздив із нами більше року. Найголовніший критерій – порядність.
Про ставлення до байкерів
Тесла: Ми катаємося вже не перший рік, тому основна маса людей ставиться позитивно.
Гуня: Ставлення різне: хтось сприймає як свято, хтось крутить пальцем біля скроні. Є бабусі, які хрестяться.
Тесла: Одного разу проводив у себе на дачі у Максимівці (село під Гадячем) пікнік-паті у Славіка на хаті. Туди приїхало від 20 до 40 мотоциклів, тобто люди приїжджали, від’їжджали. Ми поводили себе пристойно. Але дві доби, поки не роз‘їхалися, дружини не випускали своїх чоловіків із хат. Діти прибігали, фотографувалися, а чоловіки сиділи під замком (сміється – прим.автора). Іноді люди підходять і запитують чи займаємося криміналом – зброєю, наркотиками. Та ні, це не про нас! Дивуються. А тоді ще й контрольний: «Так ви може замовлення приймаєте?» (мається на увазі на вбивство – прим. автора).
Про аварії, швидкість та відстані
Гуня: Коли в ДПТ потрапляє автомобіліст, то це швидко забувається, а от аварію за участю мотоцикліста можуть «обсмоктувати» ще довго. Можливо, такий стереотип, що ми потрапляємо в аварії, їздимо на великих швидкостях, сформований через трагічні ДТП, у яких постраждали не байкери. Але негатив транслюється й на нас – ага, значить у вас мотоцикли, ви ганяєте. Насправді це не так! Швидкість – не пріоритет. Для байкера найголовніше – це дорога. Її відчуття.
Тесла: Виїзд, щоб розвіятися, – це дитячий садок. Покатушки – це коли ми виїхали кудись, наприклад, за 500 кілометрів. Чим далі тим краще: Кирилівка, Умань, Львів, Вінниця… Ти отримуєш задоволення від того, що ти їдеш.
Про сутички між клубами і алкоголь
Гуня: Так, іноді бувають. Але під час мотофесту, місце де він відбувається, це нейтральна територія і байкери не мають права вирішувати свої питання чи влаштовувати розбірки.
Тесла: Ну, а якщо все-таки не розуміють, можемо налискати. Або ще гірше – виключити із клубу.
Гуня: На «Гадяч МотоФесті» всі намагаються зі мною випити. Правило жорстке – організатори не вживають алкоголю, адже маємо контролювати все, що відбувається на території Бабайки.
Тесла: Байкер ніколи не сяде на мотоцикла п’яним. А хуліганьйо, яке тільки долучається до байкерів і неадекватно ставиться до відповідальності, – може. Під час мотофестивалю пильно стежимо, щоб ніхто не сідав на підпитку і не виїхав за територію Бабайки. Можемо навіть забрати ключі, якщо не розуміє. Фестиваль - це, по-перше, щоб було позитивно, а по-друге, не приведи Боже трагічних випадків.
Про те, що ніколи не зробить байкер
Гуня: Не залишить іншого байкера у біді. Якщо на дорозі стоїть байкер і навіть він не просить допомоги, інші байкери зупиняються – раптом щось сталося. Зовсім чужі люди допоможуть грошима, запчастинами, не чекаючи віддачі назад. Розповім, як ми познайомилися із Вовчиком Хакером із Білої Церкви. У Сумах на зльоті двіжували, ми із ним там не бачилися, а коли поверталися назад – дивимося стоїть дві людини. Під’їхали, розпитали. Треба було ключ. Дали їм ключа. А через тиждень приїздить посилка: ключ і вісім банок пива у якості подарунка.
Тесла: У Одесі місцеві байкери розповідали пригоду: поляки-байкери потрапили у ДТП. Погнули колесо, то їх забрали, поселили. А наші хлопці цілу ніч ремонтували те колесо.
Про colours (але не веселки) і значки
Тесла: Кожен клуб має свої «цвєта», або ще як їх називають colours. Це нашивки. Їх байкер отримує, коли його приймають до байкерського клубу. І не дай Боже самому собі нашити нашивки – такого «байкера» можуть покарати. «Цвєта» – це не просто атрибут. Якщо байкер їх отримує, це, по-перше, означає, що він належить до клубу, а по-друге, має дотримуватися кодексу байкера. Тобто «цвєта» – це вже відповідальність.
У символіці гадяцького байкерського клубу — герб Гадяча
Гуня: Кожен фестиваль має свій значок. Ми провели 11 фестивалів, значить є 11 значків. Ти приїздиш на мотофестиваль, тобі на реєстрації дають значок, що ти був на цьому фестивалі. Значки вдягаються на жилетку, аби продемонструвати, які мотозльоти байкер відвідував. Наприклад, знайомишся із байкером і очима пробігаєш по жилетці – чи був на «Гадяч Мотофесті»
Тесла: Бувають жилетки схожі на іконостас. Раніше ми із ними їздили, але на швидкості зараз із ними незручно.
Про забобони і прізвиська
Гуня: Так, у нас є забобони. Наприклад, якщо із мотоцикла упав шолом, - це попередження, що виїздити не можна. У чорних котів не віримо. Проте чимало байкерів їздить із байкерськими дзвіночками, які кріплять якомога ближче до землі. У байкерському середовищі вважається, що дзвіночки відлякують злих духів доріг. Називаємо один одного виключно по прізвиськах. Прізвище у мене Гунько, то й Гуня я ще зі школи.
Тесла: Ми навіть можемо не знати прізвища учасника клубу. Наприклад, ніхто не може знати Володимира Гунька, а от Гуню знає пів України. Так само, як і Теслу. Своє прізвисько заробив, бо колись мало не спалив школу. Мене ще називають Батєю. А от Прьоц заробив своє поганяло, від слова Перець. Перців може бути багато, а Прьоц тільки один. Найстарший наш байкер має прізвисько Григорович. Але ми ще називаємо його Пенсія, бо вже має 60 років. Але він не ображається. Григорович уже 40 років на мотоциклі. Про Григоровича думають,що він ветеран війни – у нього увесь жилет у значках. Із ним була цікава історія. Родичі віддали йому своє авто, але він, трохи поїздивши, повернув. Сказав, що не те.
Не лише байкери мають прізвиська, а ї їхні байки — клички
Про те, що байкери роблять взимку, мрії, курйози і сленг
Гуня (трагічним голосом): Сумують взимку!
Тесла: Ремонтують мотоцикли. Розкидають їх до цурки. Збираються в гаражі. Ходять одне до одного у гості. Мрію, як проїдуся по Road 66 – трасі від океану до океану – від Чикаго до Лос-Анджелеса. Це майже 4 тисячі кілометрів. Кожен байкер мріє про це.
Гуня: Ще й досі згадуємо каву від Ступчика. Два рази на мотофесті в різні роки він готував її так: у чашку – каву, цукор і… окріп зі спирту. Усі вранці сьорбнули перед роз’їздом… і довелося фестиваль продовжувати ще на добу.
Тесла: А якогось особливого сленгу не маємо. Тобто ми не спілкуємося так, що нас не розуміють інші. Хоча є деякі слівця. Наприклад, екіп – це екіпіровка. Ніхто не скаже на мотоцикл мотоцикл. Кажуть мот. Тютінг байка називається«обвєс». Також мотоцикли мають байкерські назви. Наприклад, Гусь – це BMWR1100 GS. У мене Булік – «Suzuki Boulevard М109». На «Kawasaki KLE» кажуть Клюшка, YAMAHA «Viraga» – Відьма. Kawasaki ER-6HJUY7 називають Йорш.
Проте Гуня і Тесла переконують – не важливо на якому байку ти їздиш і який в тебе екіп. Важливо бути собою, дотримуватися кодексу честі і приходити на допомогу не лише своїм – байкерам – а й іншим людям. Тому серед усіх чеснот гадяцьких байкерів — допомога Гадяцькому дитячому будинку. Байкери на День захисту дітей готують цінні подарунки і звичайно ж катають на байках.
