Іван Петрович Котляревський – постать, без якої неможливо уявити історію української літератури. Саме він, поєднуючи народну мову з високими жанрами, заклав фундамент для розвитку української літературної мови, пише Гадяч.City
9 вересня виповнюється 255 років із дня народження Івана Петровича Котляревського. Про унікальність його творчого доробку свідчить те, що його "Наталка Полтавка" та "Москаль-чарівник" уже два століття не сходять із української театральної сцени, а "Енеїду" називають енциклопедією українського (звісно, тогочасного життя).
Іван Котляревський народився у Полтаві у сім’ї зубожілого козацького старшинського роду, батько працював канцеляристом міського магістрату.
Дев’ять років навчався у Полтавській духовній семінарії, але не закінчив. Тоді ж почав писати вірші. Публікувався в сатиричному альманаху «Полтавська муха». Працював канцеляристом, вчителював у поміщицьких родинах. Водночас активно цікавився українським фольклором: вивчав життя простого люду, його звичаї та обряди, записував народні пісні.
Із 1796 року по 1808 рік служив у війську, брав участь у російсько-турецькій війні.
З 1810 року працював наглядачем «Дому для виховання дітей бідних дворян», а у 1816 році став директором Полтавського вільного театру. Саме для театру в 1819-му написав драматичні твори «Наталка Полтавка» і «Москаль-чарівник»
"Енеїда" і Максим Папура
«Енеїда» стала першим твором в українській літературі, написаним народною мовою. На той час українська мова внаслідок цілої низки указів російської влади поступово витіснилася з ужитку, навіть церковні служби змушували правити церковнослов’янською мовою. Відтак твори Івана Котляревського започаткували новий етап формування української літературної мови.
«Першорядної ваги було те, що Котляревський порвав з панівною тоді наукою про мовні стилі, високий і подлий, і став дивитися на мову народну, як на достойну поважних творів…, – зазначає Іван Огієнко. – А в «Наталці-Полтавці» та в «Москаль-Чарівнику» він дуже висміяв ту панівну за його часу мову, якою говорило в Україні середнє й вище панство, поволі обмосковлюючись». І далі: «Котляревський міцно поєднав українську мову з українському літературою – після нього справді нашою літературною мовою остаточно, уже без хитання, стала жива народна мова. І від Котляревського вона стала творчо розвиватися вже зовсім свідомо. За прикладом Котляревського пішло багато його наслідувачів, на яких він сильно впливав аж до часу Шевченка».
Відомою "Енеїду" зробив конотопський поміщик Максим Папура. Котляревський писав "Енеїду" як жарт для друзів. Рукописи перших трьох частин опинилися у руках Папури й той без відома автора видав їх. Котляревський так образився на поміщика, що у наступній частині помістив Папуру до пекла:
Якусь особу мацапуру
Там шкварили на шашлику,
Гарячу мідь лили за шкуру
І розпинали на бику.
Натуру мав він дуже бридку,
Кривив душею для прибитку,
Чужеє оддавав в печать;
Без сорому, без бога бувши
І восьму заповідь забувши,
Чужим пустився промишлять.
Повний текст «Енеїди» (в шести частинах) побачив світ уже після смерті автора, у 1842-му.
У 1903 році у Полтаві Іванові Котляревському попри спротив імперії відкрили пам’ятник.
На пам’ятник протягом 1895-1898 років було зібрано 12 тисяч карбованців (точніше 11 тисяч 768 карб. 67 коп). Кошти пожертвували близько 7 тисяч осіб, з яких 4 тисячі – селяни Полтавської губернії.
Напередодні відкриття пам’ятника прозвучала категорична урядова заборона виступати в рамках заходу українською мовою. І це на відкритті монумента зачинателю Нової української літератури!!! Навіть у головній губернській газеті розмістили керівну статтю, щодо недопущення під час вшанування пам’яті І.Котляревському читання вітань… “малоросійською” мовою. Проте українська мова все ж на відкритті лунала — першою заборону порушила громадська діячка Олена Пчілка.
