Скучили за новою українською прозою? Ну то ось же ж вона. Рекомендуємо новий книжковий огляд. Зібрали нову військову прозу, довгоочікувані романи Софії Андрухович і Артема Чеха та інші важливі літературні новинки.
Нонфікшн
Ірина Пустиннікова. Карпати. Коротка історія мандрів
Книжка про курортний відпочинок в Карпатах наприкінці 19 – на початку 20 століття, яка виявляє: чимало сучасних курортних традицій побутують вже понад століття. Наші пращури теж полюбляли фотографуватись в картонних декораціях людей в гуцульських строях, де можна було просовувати власне обличчя.
Так само в пошані був екстремальний туризм: замість сучасного рафтингу сміливі відпочивальники минулого рекомендували неодмінно спробувати сплав на дарабах – зв'язаних дерев'яних кругляках. А через велику кількість присутніх на курортах поляків, українці частенько скаржились, що надто часто чують від місцевих мешканців "дзєнь добри" замість українського привітання.
"Карпати. Коротка історія мандрів" разом з недавно виданими "Київськими адресами Української революції 1917–1921" стають чудовим прикладом інтелектуального путівника. Тут немає типових для популярних путівників легенд, зате є чимало цитат зі старої преси й спогадів про видатних відпочивальників. Це видання дає змогу глибше дослідити популярні локації Карпат і зануритись в атмосферу початку 20 століття, коли Трускавець був модним курортом з електричним освітленням вулиць і пальмами в діжках, а справжню рекламу популярному донині Яремчу зробив майбутній імператор Карл 1, який приїжджав на цей курорт.
Кетрін Ґрейс Кац. Ялтинські доньки. Черчиллі, Рузвельти й Гаррімани: історія про любов і війну
Ялтинська конференція – подія, що сформувала світ після Другої світової війни. І звісно, за підготовкою цих переговорів стояло чимало праці невидимих людей. Книжка "Ялтинські дочки" зміщує увагу з Рузвельта, Черчилля і Сталіна як політичних фігур на роль дочок світових лідерів і всього дипломатичного корпусу, які, як виявилось, супроводжували своїх батьків у подорожі до Криму. Ми бачимо картину очима жінок молодшої генерації, залучених до підготовки й проведення Ялтинської конференції, а саме Сари Черчилль, Анни Рузвельт та Кетлін Гарріман, дочки посла США в Радянському Союзі.
Дипломатія – це те, що складно побачити неозброєним оком. Якщо дипломатичну роботу проведено добре, ми її не помічаємо. Якщо ж щось пішло не так – починаються скандали й розколи на політичній мапі світу. Ця теза червоною ниткою проходить через усю книгу. І тому "Ялтинські дочки" тримають в напрузі попри те, що ми добре знаємо, чим закінчаться переговори.
Українська проза
Валерій Пузік. Мисливці за щастям
Нещодавно у своїх соцмережах письменник та військовий Валерій Пузік виклав вірш, в якому розкритикував цивільних, що приїжджають писати про війну. В тексті зчитувалась критика Мирослава Лаюка і його репортажу "Бахмут". Питання, як і кому можна писати про війну викликає дискусії серед українців. Проте одне можна сказати точно: письмо цивільних і військових подає різний досвід, який однаково є цінним та унікальним і дає змогу нам порозумітись.
У своїй книзі "Мисливців за щастям" Пузік чітко відділяє себе від воєнного мистецтва, яке створюють цивільні для цивільних, щоб розповідати воєнні жахастики. Про своє мистецтво він говорить як про протилежне – про бажання залишити пам’ять по собі й жагу малювати життя, а не руйнацію (Пузік є не лише письменником, але й художником). Водночас "Мисливців за щастям" не є світлою книжкою. Це воєнна проза – жанр, що межує з репортажем і поезією. Це письмо, яке вхоплює переживання тут і зараз і документує їх. В цій прозі закарбовано біль і воєнну рутину, але водночас історії ніжності й турботи, як-от до котів, з якими живуть військові.
Софія Андрухович. Катананхе
"Катананхе" – невеликий 200-сторінковий текст про сучасну київську родину, яка заплутується в дуже химерних пристрастях. В новій книзі Андрухович не береться досліджувати історію української культури і якнайдалі відходить від витончених декорацій "Фелікс Австрії".
Книжку Софії Андрухович обрамлює давньогрецький міф про Артеміду та Актеона, чоловіка, що за однією з версій підглядав за богинею, а за іншою – хвалився більшою вправністю в мисливстві, ніж Артеміда. За цей переступ богиня жорстоко покарала смертного. І як стверджує на початку один з героїв "Катананхе", саме ця антична легенда може стати ключиком до розуміння всієї історії.
Настрій "Катананхе" і справді античний. Леся та Олекса – подружжя, що переживають складний етап стосунків і зраду. Зраду викликану не хіттю й не випадком, а чимось, до чого пасує слово фатум. В пориві бажання помсти й так, наче в неї вселяються якісь Еринії, Леся знищує квітник біля дому. Страшна помста, яку можна було провернути без свідків в часи давньогрецьких богів звісно ж не лишається не зафільмованою у 21 столітті. Леся мимохіть стає божевільною з тіктоку, що неабияк б’є по почуттях її дочки Таї. Підлітка вирушає у свою персональну одісею, з якої їй дивом вдається повернутись живою й неушкодженою.
В цьому романі не обійдеться без страшної помсти, оргії та жертвопринесення. І нагадаю, античний Актеон не просто був перетворений богинею на оленя. Він вмер, загризений власними псами. Буквально цей сюжет "Катананхе" не повторює, але сцену клацання собачих зубів, як і чимало іншого, ви запам’ятаєте на довго.
Артем Чех. Пісня відкритого шляху
На нову книжку Артема Чеха читацька спільнота чекала з нетерпінням. Після "Точки нуль", яка з початком повномасштабного вторгнення набула нової актуальності, й виходом фільму за романом "Хто ти такий?" читачі пильно стежили за анонсами. Звісно, всі чекали що Чех, який зараз є військовослужбовцем, створить роман про війну. "Пісня відкритого шляху" і справді розповідає про війну. Але не про нашу, а громадянську війну в США.
Героєм цієї книжки стає український кріпак, якого постригли в москалі, і відтоді він митарствував різними війнами, морями й океанами, Європою й Америкою. Це пригодницька книжка, в якій є чимало мандрів, химерних пригод і щось від Тарантіно. Українець, якого всі незмінно називають росіянином, опиняється в товаристві колишнього раба, колишньої дещо божевільної медсестри і її слабкодухого брата. Кожен із героїв шукає свободи. Від роботи на плантаціях, від патріархального світу, від власного минулого. І на них чекає довгий шлях.
На сторінках цієї книжки лунає чимало хороших питань про те, що означає бути на війні і як воно жити в прифронтових територіях, за що воював кожен з героїв і чи розумів він свою роль в цій війні? А ще цей роман тонко підмічає, як складно ліберальні рабовласники розлучались зі своїми рабами. В цих питаннях "Пісня відкритого шляху" перегукуються з реаліями української історії: якими б прогресивними не були свого часу Лисенко, Старицькі та навіть друзі-поміщики Тараса Шевченка, але всі вони були рабовласниками, що залежали від праці своїх кріпаків.
- Читайте актуальні новини від Гадяч.City у Telegram-каналі.
- Обговорюйте новини та діліться актуальним в нашій групі Гадяч.City у Facebook.
- Ми також є в Instagram.
- А ще дивіться улюблені інтерв'ю та опитування в TikTok й в YouTube.
