25-річний Руслан Офіцеренко народився у Гадячі, певний час жив у Броварках ,але своє життя пов’язав із Власівкою, що у Зіньківській громаді. Військовий загинув 14 березня Іванівського Донецької області.
Джерело: Зіньківська міська рада
Народився Руслан Офіцеренко 28 травня 1998 року у Гадячі. До 3-річного віку родина хлопця мешкала у Броварках, що нині у Великобудищанській громаді. Згодом мама разом із двома синами, Ярославом та Русланом, переїхала у Власівку, що на Зіньківщині. Саме там минули дитячі та юнацькі роки хлопця.
Юнак навчався у Власівській школі, після закінчення якої вступив до Зіньківського регіонального центру професійно-технічної освіти, опанував професію електромонтера.
— Руслан, наш Русік, як звали його у школі, пішов, не залишивши по собі жодного лихого, бодай неприємного спогаду. Він був надзвичайно світлою, доброю Людиною з чуйним серцем, не байдужим до чужої біди. Так боляче, що життя його обірвалося так рано, що він навіть не встиг створити сім’ю. Боляче, що не приведе він до школи діток, схожих на себе. Герої, на жаль, вмирають, але, я певна, що пам'ять про Руслана назавжди залишиться у серцях усіх, хто його знав, — написала на своїй сторінці у Facebook вчителька Руслана Оксана Лютик.
Після закінчення училища два роки відслужив у лавах армії.
Тривалий час Руслан Офіцеренко працював за кордоном. Був у Польщі, Чехії, Данії, але повернувся до рідної Власівки і влаштувався на роботу у Зіньківське лісництво (філія ДП "Гадяцький лісгосп" ДП "Ліси України").
З 1 квітня 2022 року хлопець добровольцем став на захист суверенітету та територіальної цілісності України.
Мама Ірина розповідає, що Руслан із дитинства захоплювався спортом, любив читати книги:
— Вдома у нас висить груша та декілька пар боксерських перчаток. І в школі, і в училищі він виборював першість на спортивних змаганнях. Був сильним, завжди стримував своє слово, підтримував рідних і друзів. Його командир розповідав, що коли давав певне завдання Русланові, то він намагався його виконати надзвичайно оперативно, досконало, відмінно. Був ініціативним та активним.
Руслан Офіцеренко служив у «Азові» на посаді оператора відділення управління командира мінометної батареї 1-го штурмового батальйону. До останнього воював на Бахмутському напрямку.
— Спочатку він був штурмовиком. Потім, коли побачили його спортивні здібності, взяли дронщиком. Його силі, завзяттю, енергії та ентузіазму, здавалося, не було меж. Копав бліндажі, на плечах носив дерев’яні колоди та снаряди, дбав і піклувався про ближніх. Досконало знав тактику. Ніхто й досі не може прийняти загибель мого сина: ані я, ні рідні, ні командир та побратими, — розповідає Ірина Михайлівна.
За роки служби у лавах Збройних сил України Руслан Офіцеренко був нагороджений Почесним нагрудним знаком Головнокомандувача Збройних Сил України «За вірність у військовій службі II ступеня» та Почесною відзнакою командира військової частини «Перстень «Вірність і честь».
У Руслана Офіцеренка залишилися мама, брат Ярослав та наречена Надія. Наприкінці червня Руслан і Надія планували весілля.
