15 січня у Гадяцькому історико-краєзнавчому музеї відкрилася виставка майстрині із Полтави Лідії Орел "Квітка душа". У своїй творчості жінка надихається полтавським розписом — трохи призабутим, але важливим елементом української культури.
У Гадяч, звідки родом майстриня, пані Лідія привезла картини на різну тематику, написання яких надихали, й тематичні завдання, й пісні (наприклад, триптих "Гадяцька гуляночка" це художнє продовження однойменної пісні) й повномасштабне вторгнення. А особливістю художнього "почерку" картин майстрині є те, що вона на своїх картин використовує елементи та відроджує забутий полтавський розпис — мистецтво декорування поверхонь фарбами.
Шлях до полтавського розпису
Ще донедавна слово "розпис" асоціювалося із лише із петриківським. Він був найбільш популярний не лише через свою красу, а й в силу тих історичних процесів, які проходила Україна. Петриківському розпису просто пощастило, що за радянських часів йому просто дали жити, у той час, інші розписи перебували у своєрідній стагнації. Свого часу Лідія Орел й сама навчалася мистецтва петриківського розпису. Але нині досліджує, працює та популяризує саме полтавський розпис. Хоча досить тривалий час зовсім не знала, що полтавський розпис навіть існує.
— У 2018 році я потрапила на міжнародну конференцію з писанкарства в Коломиї. Там сталася така подія, яка послужила поштовхом до моєї майбутньої такої творчої діяльності і дослідницької і пошукової діяльності. Коли я представила свої писанки, до них критично поставились, сказали, що це не полтавські писанки, а писанки із інших регіонів України. Буцімто, вони були розчаровані, що хотіли побачити саме полтавські писанки, а я привезла щось інше. Й у Коломиї є музей писанки, я підійшла до вітрин. Що мені впало в око: наприклад, під коломийською писанкою вказано хто автор, де вона була написана. А під полтавськими писанками вказано лише, що вони із Полтавщини. І мені стало тоді так прикро: як же так, у Полтави є своя символіка. І тоді той випадок став поштовхом до дослідження полтавської культурної спадщини, — говорить Лідія Орел.
Щоб відродити полтавський розпис, майстриня зверталася до різноманітних джерел: дослідила всі доступні друковані джерела, передовсім у Полтавській обласній бібліотеці, інтернет-джерела.
— Коли я починала займатися полтавським розписом, ентузіастів було не багато. Навіть один етнограф мені доводив, що такого розпису не існує, лише петриківський. Я тоді сказала, що доведу, що є і почала досліджувати музейні експонати, — говорить Лідія Орел.
Так, у Полтавському обласному музеї вона знайшла коромисло і скриню (між іншим, із Рашівки), які були розписані саме полтавським розписом.
Мисткиня зізнається, їй навіть довелося перенавчатися малювати із петриківського розпису на полтавський:
— Спершу роботи у мене були інтуїтивні, тому що я навчалася петриківському розпису і як рука посталена, так вона і прагне малювати.
Особливості полтавського розпису
За словами майстрині, традиція розписувати ужиткові речі та будівлі прийшла ще із Трипілля. Із давніх часів люди розписували іграшки, кухонний посуд, меблі. А для своїх картин Лідія Орел полтавський розпис взяла саме зі скринь. У них були пишно розмальовані передні стінки й менш оздоблені боки. Кришку не розмальовували, бо іноді скриня, крім того, що зберігала всі надбання родини, могла служити як канапою чи ліжком. Тож негоже було б лежати на сакральних елементах.
Саме так — скрині розписували не просто так, а шифрували на них певні смисли. Наприклад, характерною ознакою полтавського розпису були солярні знаки — геральдичні знаки, що позначають Сонце у його русі та втілюють світло та тепло. У полтавському розписі солярні знаки були позначені круглими елементами, наприклад яблуками.. Крім того, для полтавського розпису було характерне зелене або синє тло.
Також для полтавського розпису характерне зображення вазонів різної форми. Якщо переглянути всі доступні джерела, то можна побачити, що вазони є і керамічні, і металеві (це вже козацька старшина такі собі малювала на скринях) і глиняні керамічні, і кошики, тобто різні варіації.
У полтавському розписі зображували троянди, ружі, півонії, лілеї.
Як зробити полтавський розпис популярним
Нині вже є 15 людей, які досліджують і популяризують полтавський розпис. Рух із дослідження полтавського розпису очолив голова Полтавського обласного осередку спілки майстрів народного мистецтва Євген Пілюгін. Викладачка Полтавського педуніверситету Юлія Мохєрєва видала посібник з полтавського розпису і зараз готується друге видання. Й зараз полтавський розпис внесений у обласний список нематеріальної культурної спадщини. Ціль популяризаторів — добитися, щоб наш розпис потрапив до національного переліку нематеріальної культурної спадщини. Але для цього потрібно пройти мало не шлях воїна (на прикладі гадяцької вишивки цей процес зайняв аж чотири роки). Зараз дуже мало залишилося автентичних скринь і предметів із полтавським розписом — наприклад, колега по Лідії Орел по дослідженнях Тамара Пилипенко знаходила екземпляри у досить плачевному стані, скрині могли стояти десь у сараях. Або скрині могли просто пофарбувати і лише по контурах, які проступають під фарбою можна визначити, що там був розпис. Тож, крім того, потрібно шукати автентичні розписи, полтавський розпис потрібно зробити утилітарним, як свого часу це сталося із героями картин Марії Примаченко — зображувати полтавський розпис на чашках, футболках, шоперах тощо. І звісно, навчати молодих майстрів, щоб знання про полтавський розпис були спадковими.
