Благодійні концерти VS іспити. Гадяцькі студенти про своє життя та навчання під час війни

Війна – страшне слово. Ні дорослі, ні діти не можуть змириться з тим, що відбувається в нашій країні, але доводиться навчатися попри тривогу і небезпеку. Думаю, багато студентів почали цінувати не лише своє життя, а й навчання в такий складний для всієї України час.

Я навчаюся на першому курсі за професією кухар кондитер, вірю, що вона стане корисною для людей, оскільки планую розвиватися у цій сфері далі. Я з дитинства мріяла й завжди знала, що буду навчатися на кухаря кондитера. Після навчання планую підвищувати свою кваліфікацію, щоб бути майстром у своїй справі.

З початку війни я стала більше задумуватися за саме життя, зараз, перед сном, думаю чи прокинуся завтра, чи ні й, чи будуть поруч мої рідні.

Тому намагаюся не думати про погане, вірю, що перемога обов'язково буде за нами. Особиста порада від мене: вірте в перемогу, гуртуймося й наближаємо її всі разом.

Війна дуже вплинула на моє студентське життя, бо до тієї страшної дати, яка поділила життя на до та після, навчалася без тривог, а зараз навчання проходить хаотично. Під час кожної оголошеної повітряної тривоги спускаємось в укриття, а там переважно шумно, стало важко розуміти теми, які розповідають викладачі.

Однак навчання варто продовжувати за будь-яких умов і війна не повинна на це впливати. Особисто я відучилась, працювала рік, а потім все-таки вирішила продовжити навчання.

Війна на всіх дуже вплинула, особисто я почала цінувати своє життя, дужче почала цінувати своїх батьків, друзів. А ще завдяки їм я змогла адаптуватися до нових умов життя.

На мене війна вплинула негативно, тому що спускаємося в укриття по тривозі, і процес навчання стає важким, дуже тяжко зосередитися.

Окрім навчання, я знайшов дві роботи, щоправда, онлайн. Це дає мені можливість заповнити свій вільний час та свої думки. А ще намагаюся знаходити час на перегляд українських фільмів та серіалів, щоб хоч трохи заспокоїти себе та на певний час забути про реалії війни.

А взагалі, я почав заглиблюватися в криптовалюту, адже вона розвивається у нас в Україні, хоч і не багато українців знають про неї. Думаю, за нею наше майбутнє, оскільки війна закінчиться, а вона закінчиться нашою перемогою, то потрібно буде відбудовувати та відновлювати міста, села.

В першу чергу повномасштабна війна вплинула на формат навчання, адже перевели на змішану форму навчання, а пізніше зменшився і час занять. Також багато заходів стали недоступними, все через масовані ракетні обстріли.

А ще мені важко зібратися з думками, зосередитися на навчанні, особливо коли хтось із захисників нашої громади гине. В ці моменти дуже тяжко навчатися.

Але не зважаючи ні на що, важливо продовжувати навчання, оскільки є можливість розвиватися, спілкуватися з однолітками, друзями. Так все ж легше пережити тяжкі часи України.

А ще брати участь в різних конкурсах, змаганнях, виступах, щоб хоч на хвилину забути, що триває війна.

Особисто я окрім навчання, ще працюю, викладаю хореографію у себе вдома, беру участь в різноманітних конкурсах і займаю призові місця.

Загалом для мене у цей складний час опорою є моя родина, друзі, навчання та постійна зайнятість. Просто намагаюся радіти кожному новому дню й шукати щастя у дрібницях.

Війна – це страшна подія, яка спіткала кожного українця. Тому зараз навчаючись, я все більше усвідомлюю наскільки важливо донести й поширювати культурну спадщину України.

Війна – це ще й важко, як і в фізичному, так і в емоційному плані. Авжеж, важко після довготривалої тривоги вночі йти на пари. Це постійна тривожність, страх за життя близьких, за своє життя, за життя українського народу. Але навіть в такі складні часи ми знаходимо промінь світла, який забарвлює наше життя, ми живемо, ми радіємо, ми навчаємось, і знаємо, що наші Збройні сили України переможуть. А ми їм в цьому допомагатимемо своїм донатом і будь-якою іншою допомогою.

Найбільш, для мене було неочікуваним сила і витримка українського народу. Насправді десь в середині я відчувала неймовірну втому. Від недоспаних ночей в укритті, від щоденного хвилювання — а як буде далі? Але при цьому, в середині палав маленький вогник, який не давав мені опустити руки. З часом цей вогник став рушійною силою, мого життя, навчання і розвитку. Можливо, цей вогник – це символ віри у майбутнє, це символ, що не здолати нас, ні тривогами, ні іншим переживаннями. Що ми все здолаємо і станемо тільки сильніші.

Попри війну продовжую навчатися, вивчаю вокальне і музичне мистецтво, також менеджмент та багато різних дисциплін заразом.

Моє захоплення мистецтвом допомагає йти своєю стежкою, яку я обрала. Моя жага — поглиблено дізнатися про українське мистецтво, українську пісню, українську музику. Саме в коледжі я усвідомила, наскільки це прекрасно. Для мене є важливим розповсюджувати й відповідно зробити важливий внесок для культурно-дозвіллєвої діяльності. Війна скінчиться і треба буде відновлювати, те що намагались знищити.

А ще усвідомити, що так не буде завжди, що це все не просто так. Ми воюємо за свою правду, за свою волю. Звісно, без надійної підтримки навколо не обійшлось. Десь довелося звикнути, десь довелося приловчитись робити інакше, ніж в мирний час. Людина така істота, що звикає до всього. Тому раджу, не вимагати з себе надвисокого. Іншої реакції на тепер, на жаль, буденні речі. Іншої поведінки, більшої продуктивності, більшої обізнаності. Давати, собі вчасно відпочити. Взагалі, робити перерву, маленьку паузу у квапливому ритмі життя. Піклуватися про себе вже зараз. Не мовчати за свій емоційний стан. І проводити багато часу з родиною. Нам треба жити кожним днем. Не чекати омріяної дати. Горіть сьогоднішнім вогнем. Бо завтра може не настати. Так писала Ліна Костенко.

У нашій країні вже другий рік триває повномасштабне вторгення росії. На жаль, це вплинуло на всі сфери нашого життя і студентство не є винятком.

Постійні повітряні тривоги дуже сильно заважають нам нормально навчатися. Іноді ми не встигаємо проходити навчальний матеріал, через що потім дуже швидко все наздоганяємо і можемо не до кінця засвоїти якусь тему.

Особливо важко студентам, які проживають у гуртожитку. Майже щоночі вони спускаються в укриття і потім на парах дуже складно зосередитися. Та попри це в нас продовжується навчання. Я студентка другого курсу й ми вивчаємо багато надзвичайно цікавих та потрібних фахових дисциплін. Серед них є акторська майстерність, режисура, сценарна майстерність, основи гриму та макіяжу, соціокультурна діяльність, народознавство та ще безліч всього.

Попри війну в країні кожен з нас повинен продовжувати навчатися, адже війна триває не лише на збройному фронті, а й на інформаційному. На тлі цих подій неабияк як важливо зберігати та примножувати нашу культурну спадщину, й довести ворогу, що ми – незламні.

На жаль, війна вплинула не лише на наше навчання, а й на наш психологічний стан. Ми почали робити багато справ, якими, здавалося, ніколи не будемо займатися. Раніше ми й уявити собі не могли, що будемо збирати кошти на допомогу нашій армії, будемо волонтерити та робитимемо все, аби наблизити нас до перемоги.

До нових умов життя мені допомагають адаптуватися наші викладачі, які з розумінням ставляться до нас та допомагають у будь-яких ситуаціях. Також мені допомагає усвідомлення того, що мої рідні та близькі в безпеці. Особливо допомагають відео наших Захисників, які знищують на наших землях окупантів та звільняють окуповані території.

Щоб допомогти витримувати все, та згодом відновитися у новому житті я раджу кожному працювати так, як ніколи раніше, адже сьогодні ніхто не знає що на нас чекатиме завтра. Коли немає бажання та сил робити щось, потрібно не забувати про те, в яких умовах зараз перебувають наші Захисники, коли боронять нас. Ми повинні донатити та допомагати нашій армії, адже саме завдяки їм ми маємо можливість жити під синьо-жовтим стягом. Це найменше, що ми можемо зробити для того, щоб наблизити нашу країну до перемоги. Наша сила – в єдності.

24 лютого всі прокинулись від страшної новини – росія почала повномасштабний наступ на Україну. В цей день я повинен був збиратися на навчання, але рідні сповістили про страшну подію. Мені не вірилось.

Пам'ятаю свій перший місяць війни: ми ввесь час спілкувалися з одногрупниками, кожен говорив, що полетіло, де вибухнуло, навчання проходило онлайн. З викладачами ми стали ще ближчими.

Війна дуже вплинула на студентське життя: постійні недосипання, постійні тривоги, стрес, напруженість. Але не зважаючи ні на що, потрібно продовжувати навчатися, розвивати українську культуру і доводити, що вона була, є і буде найкращою.

До нових умов навчання мені допомогли адаптуватися викладачі, адже як говорять у народі: «Викладач – друга мати». Так і є, кожен з них розуміє кожного зі студентів.

Загалом під час війни я дуже змінився, став більш відповідальним, бо розумію, що наші воїни воюють за наше майбутнє. А ми, в цей час, на культурному фронті боремося за нашу перемогу.

Тому ми повинні об'єднатись, допомагати ЗСУ. Вони захищають український народ, українську культуру та традиції нації. І ще хочу додати, що всім необхідно починати з себе, адже ми є громадянами України, і від кожного з нас залежить майбутнє нашої країни.

Дуже складно сконцентруватися на навчанні під час та після повітряних тривог. Але намагаюся зосередити свою увагу на фахових дисциплінах, бо це є основою моєї професії.

За період повномасштабної війни я почала цінувати час, людей, все, що дає життя і що в ньому відбувається.

Однак, було дуже складно адаптуватися до навчання в перший місяць повномасштабного вторгнення. Не знала яким саме воно (навчання – ред. авт) буде і за яких умов. Але війна навчила мене не розриватися при будь-яких проблемах і швидко їх вирішувати, жити моментом і не гаяти часу.

Підтримка близьких людей, кохання, сміливість та сила духу наших воїнів дають нам змогу жити, навчатися.

Тому найперше, що варто зробити – це перестати нервувати, об'єктивно оцінювати ситуацію, зважати всі за і проти й проводити більше часу з близькими людьми та дарувати тепло тим, хто цього заслуговує і найбільше потребує.