141 рік тому, 10 жовтня у селі Красна Лука на Полтавщині (нині це Миргородський район) народився Павло Крат – політичний, релігійний та громадський діяч, поет, прозаїк, перекладач, журналіст, активіст Революційної Української партії. Торік, у 2022 році з ініціативи Українського інституту національної пам’яті та згідно з Постановою Верховної Ради 140-річчя від дня народження цього видатного українця відзначалося на державному рівні.
«Крізь павутиння змосковщення»
У газеті «Незборима нація» та на офіційній фейсбук-сторінці історичного клубу «Холодний Яр» його президент – громадський діяч, письменник, краєзнавець, дослідник історії визвольної боротьби українського народу першої половини XX століття, член Національних спілок журналістів та письменників, академік Академії наук вищої освіти України – Роман Коваль оприлюднив уривок із книги «Крізь павутиння змосковщення».
Павло Крат із дружиною. Софією Крат.Фото: Полтавський офіс УІНП
«…У «Великій історії України» стверджувалося, що студентські заворушення у січні 1907 року відбулися «під проводом Павла Крата». І Михайло Марунчак зазначав, що Павло «перший повів студентів на барикади». Спомин про ті події залишив інженер Василь Рижевський, стверджує Роман Коваль. Василь Рижевський засвідчував, що на бурхливому вічу в Академічному домі за участі великої кількості студентів університету та політехніки вирішено було активізувати зусилля в боротьбі за Український університет. “Присутній на ньому проф. М. Грушевський старався, як міг, заспокоїти студентів, але переміг голос студента Павла Крата, який закликав усіх студентів зібратися наступного дня о год. 11.00 в університеті в коридорі першого поверху, перед дверима ректорату. Академічна молодь зберегла постанову віча у строгій тайні, і поляки нічого про неї не довідалися. Наступного дня малими групами, щоб не звертати на себе уваги, збиралися українці в університеті. Дальший хід справи стоїть живо в моїй пам’яті. Точно об 11.00 годині 2 лютого українські студенти скупчилися перед дверима ректорату і з Павлом Кратом у проводі рушили гурмою до конференційної залі. Присутні там професори, не розуміючи зразу про що йде, мовчки повставали з місць. Студент Крат, а за ним й інші вчинили в залі бешкет, виладновуючи свою енергію на речах, що там знаходилися. Кажучи правду, мене, що був у безпосереднім сусідстві Крата, ця акція заскочила”.
Що ж накоїв Крат? Відповідь можна знайти в щоденнику Івана Крип’якевича: “Найгостріша демонстрація була в січні 1907 р. – студенти (і я був між ними) окупували університет при вул. [святого] Миколая, вивісили на даху український прапор, побудували барикади, побили вікна. Емігрант з “російської України” Павло Крат одягнувся в ректорську мантію Ґризецького і порізав портрети ректорів…”.
Павло Крат із дружиною і доньками.Фото: Полтавський офіс УІНП
«Тим часом професори, яких ніхто не займав, – продовжував Василь Рижевський, – тихцем повтікали задніми дверима і заалярмували поляків з польського Академічного дому, які в скорому часі прибули великою силою і почали в партеровому коридорі приготовлятись до наступу. Для своєї оборони українці почали ставити зі столів і лавок барикади. Вже за кілька хвилин посипалися на ці барикади стріли (…). В міжчасі піша і кінна поліція обставила всі виходи з університетського будинку. Тих, хто виказався, що він поляк, пускали на волю, а українців арештовували. Одначе великій групі українців вдалося передертися через поліційний кордон і щезнути».
А Павло Крат продовжував бій. “Сам, один, на даху, він відстрілювався проти, як розказували, 77 поліцаїв і агентів”…Героям слава»
З родини сподвижника гетьмана Мазепи: коротко про життя і діяльність
У книзі «Полтавська діаспора. Велика енциклопедія» її автор-упорядник - адвокат, доктор права Українського Вільного Університету з міста Лохвиця Полтавської області Олександр Панченко опублікував коротку біограму Павла Крата.
Отже, майбутній український громадсько-політичний і церковний діяч побачив світ 10 жовтня 1882 року в селі Красна Лука Гадяцького повіту на Полтавщині у родині українського дідича, з давнім козацьким корінням. Один з його предків, Федір Крат був послом гетьмана Івана Мазепи при дворі шведського короля Карла ХІІ у Стокгольмі і мав почесне звання «значкового товариша». Дід – Архип Крат – дослужився до ранґу «статського радника» і отримав дворянство. Згодом рід Кратів зубожів. У 1904-1905 роках Павло навчався у Лубенській гімназії, на природничому факультеті Київського університету Святого Володимира.
Павло Крат разом із батьком Юрієм та сестрою Олександрою і братом Орестом Фото: Книга Павла Крата "Українська стародравність"
У 1901-1904 долучається до активної діяльності Революційної Української партії (РУП), стає одним із чільним діячів Лубенської вільної громади цієї партії. Діячі РУП мали різні погляди на майбутнє України: від національно-територіальної автономії до повної самостійності. Певний період за програму РУП слугувала промова Миколи Міхновського, який теж тривалий час мешкав у Лубнах на Полтавщині. На прохання засновників РУП Міхновський написав проєкт програми й виголосив у березні 1900 року на Шевченківських святкуваннях у Полтаві і Харкові. Як видання РУП цю програмну промову надрукували того ж року окремою брошурою у Львові під назвою «Самостійна Україна». У ній Міхновський проголосив гасло «Одна, єдина, нероздільна, вільна, самостійна Україна від Карпатів аж по Кавказ».
У 1905 році Павло Крат еміґрував до Швейцарії, щоби уникнути переслідувань російського царату за проукраїнську революційну діяльність.
Фото: Книга Павла Крата "Українська стародавність"
Від серпня того ж року опинився у Львові. Студіював філософію у Львівському університеті (1906-1907). Один із лідерів боротьби за створення українського університету у Львові (1906-1907), за що невдовзі був заарештований поліцією.
Після ув’язнення у 1907 році емігрував до Канади. У цій країні Павло Крат розгорнув широку релігійну, культурологічну та публіцистичну працю для добра України: стає співзасновником Наукового товариства на честь Тараса Шевченка (1907) та «Української вільнодумної федерації». Видає гумористичний часопис «Кадило» (пізніше – «Кропило»). У 1915-1918 рр. студіював теологію у пресвітеріанській колегії у Саскатуні (провінція Саскачеван). Засновник і викладач Українського народного університету ім. Михайла Павлика (1918-1919), основоположник Української самостійної євангелістської церкви у Торонто (1919).
Пастор Павло Крат зі своїми учнями Народного Університету в Торонто, 1918 рікФото: Полтавський офіс УІНП
У 1923 році виїхав до Європи як місіонер. До 1938 рр. з перервами мешкав у Західній Україні, де заснував Українську євангелістську реформовану церкву та редаґував журнал «Віра та знання».
У 1938 році знову повернувся до Канади, оселився на фермі біля Торонто. Знову долучається до розвою Української євангельської церкви. Також пише прозу, поезії, готує публіцистичні праці. Серед них: студії «Віджитки в людській натурі, або Наука як пізнати себе, щоб стати людиною» (Торонто, 1920); історична розвідка «Українська стародавність» (Торонто – Буенос-Айрес, 1958); спогад «Крізь павутиння змосковщення»; драма «Октябрські дні» (до речі, ця п’єса про московитську революцію 1905 року не раз ставилася на театральній сцені м. Вінніпег) та оповідання: «Візит Червоної Дружини. Образ з революційних розрухів на Полтавщині в літі 1906 року» (1912), «Коли буде легше і інші оповідання» (Вінніпеґ, видавництво «Червоний прапор», 1912), «За землю і волю» (Вінніпеґ, 1914), «Посліднє хождєніє пана Бога по землі, або Бог в революції» (Вінніпеґ, 1915). Також Павло Крат є автором поем «Робітничі пісні» (1911) та «Січинський у неволі» (1908, Едмонтон, 1910; Вінніпег, 1910).
У 1907 році перекладав українські народні пісні й написав передмову для книги «Songs of Ukraina with Ruthenian Poems» («Пісні України з русинськими віршами», Лондон; Париж; Торонто, 1916). У цій книзі опубліковано весільні, козацькі, опришківські, чумацькі й народні пісні, а також вірші Тараса Шевченка, Степана Руданського, Юрія Федьковича і Сидора Воробкевича.
Полтавський офіс Українського інституту національної пам’яті (за матеріалами історичного клубу «Холодний яр» (Президент Роман Коваль) та книги «Полтавська діаспора. Велика енциклопедія» (автор-упорядник Олександр Панченко).
