Курдюмівка, що на Донеччині, вже стала не просто крапкою на карті України, а населеним пунктом, при згадці про яке, чи не кожен гадячанин згадає своїх — без року кілька днів як будуть роковини загибелі Анатолія Городовенка і Віктора Харченка. А цього року Гадяччина під Курдюмівкою втратила ще одного свого земляка — гадячанина Володимира Капустіна. Попрощатися із ним прийшли містяни, рідні, побратими, колеги й однокласники, пише Гадяч.City
Мощена доріжка до Свято-Михайлівської церкви заставлена квітами у кошиках і ритуальними вінками. На вітрі попереду похоронної процесії розвіваються два прапори — жовто-блакитний і прапор штурмового полку "Сафарі" об’єднаної штурмової бригади Національної поліції України "Лють". Володимир Капустін із березня 2023 року став до лав новоствореної бригади гвардії наступу.
Володимир не корінний гадячанин — він народився у 1986 році у Сімферополі, який нині тимчасово окупований. Проте все своє свідоме життя чоловіка пов’язане саме із містом над Пслом.
Володимир навчався у тодішній Гадяцькій міській школі №4 (тепер Гадяцький опорний ліцей — прим. авторки). У 2011 році закінчив Полтавський обласний науково-консультативний центр "Агротехнік".
Володимира добре знали у місті і районі, адже за своє життя працював не у одній організації — ТОВ "НВП"Нафтогазсервіс", "Гадяцьке бурякогосподарство", "Гадячгазі", "Гадячтеплоенерго".
У 2009-2010 роках Володимир Капустін працював охоронником 1 розряду цивільної охорони Гадяцького відділу державної служби охорони управління Державної служби при ГУМВС України в Полтавській області.
Із початком повномасштабного вторгнення чоловік вступив до лав Добровільного формування Гадяцької громади. Із червня 2022 року проходив службу у Територіальному управлінні Служби судової охорони у Полтавській області.
У січні 2023 року Міністерство внутрішніх справ почало формувати бригади "Гвардії наступу". 15 березня Володимир Капустін став бійцем одного із формувань — штурмової бригади "Лють". Земний шлях чоловіка завершився 19 вересня поблизу Курдюмівки. Володимир загинув внаслідок уламкового поранення.
Без тата залишилися донька і син.
— Я знав Володю лише пів року, але враження таке, мовби я знав його усе життя. Він був завжди позитивний і усміхнений, — говорить командир роти.
Розділити горе із батьками і побратимами прийшли містяни, однокласники і колеги. Володимира поховали на новому міському кладовищі на Алеї Героїв. У прощальному слові військовий капелан і побратим Володимира отець Микола Мединський зазначив, що кров загиблих героїв, в тім числі й Володимира, гуртує націю у моноліт для нашого гідного життя у майбутньому.
Державний прапор передає батькам Володимира т.в.о. командира полку - начальника управління особливого призначення Департаменту поліції особливого призначення штурмового полку "Сафарі" Національної поліції України "Лють".
— Духовні та національні цінності нашого українського народу нашої нації повинні бути для нас кожного зокрема без винятку життєвим кредом і орієнтиром, бо саме за ці ідеї свободи свого народу загинув наш брат Володимир, — говорить Микола Мединський.
Війна почалася із захоплення у 2014 році рідного для Володимира Криму. Тож наш моноліт має бути сильним, щоб із рідного міста Володимира вигнати російських окупантів.
