Як одна велика родина. Як живуть дідусі та бабусі у Гадяцькому геріатричному будинку
Сучасний ремонт, лікарський догляд та дбайливе піклування. У Гадяцькому геріатричному будинку-інтернаті роблять усе можливе, аби старість – не стала вироком на нещасне й самотнє життя.
Журналісти Гадяч.City вирішили привідкрити завісу й поглянути як живуть дідусі та бабусі у Гадяцькому геріатричному будинку.
Геріатричний будинок має шість відділень. У штаті 94 працівників. Дбають про стареньких медичний персонал, соціальний працівник, медичні сестри, сестра-господарка, молодші медичні сестри палатні.
Сестра-господиня Людмила стежить за тим, щоб підопічні були доглянуті, одягнені та у кожного були засоби гігієни. А також відповідає за те, щоб ритуальні послуги пройшли як слід, коли старенькі відійшли у засвіти. Жінка зізнається, що робота не з легких, адже до кожного
потрібно знайти підхід:
– В геріатричному будинку працюю 26 років, за цей період до нас як приїжджали, так і вибували старенькі. І кожен раз до кожного по новому знаходила підхід. Однак як і на будь-якій іншій роботі, до усього звикаєш, – говорить пані Людмила.
Люди забезпечені чотириразовим харчуванням. А в вечері додатково підопічні отримують кефір. За якістю та складом харчування стежить сестра медична з дієтичного харчування.
Умови проживання відповідають усім санітарним нормам. Старенькі проживають в одно- та двомісних кімнатах. На кожному поверсі є кімната відпочинку та перегляду ТБ, також кулер з водою. Кімнати де проживають мешканці просторі, з великими вікнами. Зручні ліжка з ортопедичним матрацом. А для тих мешканців, які потребують особливого догляду, є багатофункційні ліжка.
За здоров'ям стареньких дбають лікар-терапевт, лікар сімейної медицини та медичні сестри. В геріатричному будинку підопічні отримують не лише реабілітаційні послуги, а й фізіотерапевтичні процедури. З ними працюють соціальний працівник та психолог. Відтак підопічні мають повний комплекс допомоги.
– Медичне спостереження ведемо цілодобово. Щойно до нас потрапляє людина, ми перезаключаємо декларацію з нашим сімейним лікарем – Наталією Богуш. Тому підопічні постійно під наглядом. Ми забезпечені ліками та засобами й предметами гігієни: підгузки, підкладні пелюшки в повному обсязі, – говорить Альона Лобко, старша медична сестра.
З міською лікарнею укладений договір, якщо є потреба у госпіталізації – викликають швидку й підопічний лягає в стаціонар на лікування. За необхідністю жителі будинку мають доступ до вузькопрофільних спеціалістів та до урядової програми "Доступні ліки".
– Співпрацюємо також з місцевими аптеками, вони уже знають, які ліки переважно ми закуповуємо, тому препарати завжди у наявності. Намагаємося брати без доплати, – розповідає Альона Лобко.
Робота не з легких, адже старенькі потребують спілкування. Альона Лобко каже, що переважно їм хочеться розповісти про ті часи, як вони колись були потрібні своїм рідним:
– Важко працювати, й фізично, й морально. Але вони нам як родина, більше дбаєш про них, аніж про себе.
Заклад має свій внутрішній двір, де тихо, спокійно і нічого не заважає відпочинку стареньких. Знаходиться капличка святого Серафима Саровського. Помолитися, поставити свічку приходять як і підопічні, так і персонал.
На території квітне багато різних видів квітів, тому тут по особливому затишно. Знаходиться й сад, у якому уже зібрали перші груші, яблука, абрикоси. Дозрівають персики й сливи. Також є земельна ділянка, де вирощують помідори, огірки, капусту, кабачки, кавуни, зелень. Тому на столі завжди є свіжі овочі та фрукти. З городиною допомагають поратися працівники закладу.
До повномасштабного вторгнення для жителів будинку часто проводили розважальні програми, концерти, екскурсії. У 2019 році підопічні відвідали концерт народної артистки України Ніни Матвієнко:
– На концерт Ніни Матвієнко ходили усі гуртом. Нині ж усі концерти лише по телебаченню. Але проводимо культурні програми, часто для своїх підопічних проводить тематичні лекції організатор культурно дозвіллєвої діяльності, і так проводимо час разом, – говорить директор Гадяцького геріатричного будинку інтернат Анатолій Артеменко. – Найближчим часом плануємо гуртом відвідати Гадяцький історико-краєзнавчий музей.
Жителі будинку вільно пересуваються не лише територією геріатричного будинку, а й виходять гуляти містом. Анатолій Артеменко каже, що вийти в місто можуть будь-коли та на будь-який час, головне вчасно прийти поснідати, пообідати чи повечеряти. Ну і щоб це було у робочий час, щоб медперсонал, адміністрація знала, що людина на місці й не блукає містом і з нею/ним нічого не трапилося.
Приділяє увагу стареньким й Володимир Тригуб, який завідує господарством на території геріатричного будинку. Його робота не менш важлива, адже завдяки йому старенькі можуть пересуватися на справних візках для людей з інвалідністю.
– Моя робота починається з самого ранку з маленького гвинтика й завершується транспортним засобом. Маю стежити, щоб усе працювало й була налагоджена система роботи, – говорить Володимир Тригуб. – Адже ламається щось кожного дня, усе зношується, ніщо не вічне.
Зізнається, що робота копітка, але якщо знаєш, що приносиш користь підопічним, то можна й гори звернути:
– Моя бабуся часто говорила: "Не забувай, комусь може втричі бути важче аніж тобі". Тому це повсякденні турботи, ми працюємо для наших мешканців. Для мене головне, щоб підопічні були задоволені та щасливі.
Гадяцький геріатричний будинок-інтернат розрахований на 140 осіб. В ньому проживають громадяни похилого віку, які потребують стороннього догляду або підтримки в проживанні. Більшість підопічних з Полтавської області, також проживають ВПО з інших областей.
– Тут, усі ми рівні. Намагаємося створювати для наших мешканців комфортні умови проживання. Колектив геріатричного будинку виглядає доступно, приємно та відкрито. І це не стільки для роботи, як для мешканців будинку-інтернату, – говорить Анатолій Артеменко.
Потрапити до геріатричного будинку можна лише через відділ та департамент соціального захисту населення. Саме там фахівці збирають пакет документів, який передають на розгляд до департаменту соціального захисту населення Полтавської ОВА і вже тоді департамент повідомляє та надає путівку у який будинок-інтернат людина потрапить.
– Також згідно з пакетом документів вирішується питання чи на повному державному забезпеченні проживатиме особи у геріатричному будинку-інтернаті, чи це буде диференційна оплата. Перелік документів для оформлення можна дізнатися у відділі соціального захисту громади, – говорить Анатолій Артеменко. – Переважно до нас потрапляють самотні люди, від яких родичі відвернулися або знаходяться за кордоном.
Коли вже визначили, що людина буде жити у закладі, далі соціальний працівник веде особову справу мешканця. Представляє їхні інтереси в різних державних установах. А також відповідає за відновлення, збереження їхніх документів.
– Робота з людьми сама по собі важка, а якщо це ще й люди похилого віку, то до кожного потрібно підлаштуватися та знайти підхід. Але коли ти розумієш, що працюєш на благо комусь, то від цієї думки стає тепло на душі. Особливо, коли підопічні дякують, – говорить соціальний працівник Наталія Гетьманська.
Олексій Тимошенко, 68 років
– Ні, ні, не подумайте, я не родич Юлії Тимошенко, – усміхаючись каже Олексій Степанович. – Але звучить гарно з моїм ім'ям.
До геріатричного будинку чоловік потрапив у травні 2021 року. Сам з колишнього Гадяцького району. Каже, відчув, що пора переїжджати до закладу.
– Не знаю, щось йокнуло у серці. Але я не шкодую про своє рішення, задоволений умовами проживання. Якщо подумати, то що нам ще потрібно для щастя? Годують нас чотири рази на день, на ніч ще й кефіром балують. Чисто, затишно, доглядають та лікують, – говорить Олексій Степанович.
Лідія Сліпакова, 87 років
– Я гадячанка, жила неподалік геріатричного будинку. У мене були два сини, старший вже помер, а менший живе на півночі. Переїздити до сина відмовилася, все-таки прожила не один десяток у Гадячі. Однак вік бере своє, тому вирішила продати квартиру й перейти сюди (до геріатричного будинку – прм. авт), – говорить пані Лідія.
У геріатричному будинку жінка вже 2,5 роки. Каже, що не шкодує про своє рішення, усім задоволена та щаслива.
Подружжя Володимир (65 років) та Людмила (57 років) Стафін
До геріатричного будинку подружжя приїхали разом чотири роки тому. З рідні нікого не залишилося, тож вони є лише один в одного. Пані Людмила пережила дві онкології, тому піклуватися про чоловіка сил не має.
– Умовами задоволені. Про нас піклуються. Директор геріатричного будинку Анатолій Артеменко відноситься до нас, як до рідних і ми вдячні йому за турботу. Ми щасливі, – говорить пані Людмила.
Владислав Білокінь, 72 роки
До гадяцького геріатричного будинку чоловік приїхав з Полтави шість років тому. Каже, що став не потрібен своїм дітям.
– В мене троє дітей, син та дві дочки. Одного дня зрозумів, що став не потрібен дітям, зібрав речі та поїхав. Вже тут, дізнався, що син запив та втопився, йому було 38 років, – розповідає Владислав. – За увесь час поки я тут, мене діти не відвідували. Спілкуємося лише телефоном. А тут я отримав ту увагу, турботу, якої мені не вистачало.
У Полтаві чоловік продав будинок. Оселившись у закладі, пану Володимиру виділили маленький клаптик землі, де вирощує овочі, зелень. Каже, що дуже любить займатися городиною. Розповідаючи про свій город, можна помітити як очі світяться від щастя.
Олександр Бережний, 70 років
Олександр Степанович жив на Донбасі, у 70 роках переїхав до Полтави. Став на військову службу, служив у Полтавському військовому інституті зв'язку. Дослужився до капітана. У ті часи життя було не з легких, саме тоді чоловіків відправляли до Афганістану, серед яких був й Олександр:
– Я не хотів бути військовим, навіть не планував, але мій дядько був підполковником, сам брав участь у бойових діях Другої світової війни, от і відправив мене на військову службу. Але з дитинства дуже любив майструвати своїми руками. Можливо, якби не військова спеціальність, то пов'язав своє життя з улюбленою справою, – пригадує Олександр Степанович.
Після Афганістану, чоловік звільнився з військової служби. Одружився, жінка подарувала йому двох дітей. З часом вони із дружиною розлучилися, проживав з дітьми. Коли дочка померла, зостався з сином.
– З сином спільної мови не знайшли, усю мою пенсію витрачав на себе та своїх друзів. Приїхав якось до мене мій друг далекобійник, саме тоді я лежав після інсульту, ходити не міг. Відверто поговоривши з ним вирішив переїжджати до геріатричного будинку. А коли потрапив сюди, зрозумів, що для мене це рай, – розповідає Олександр.
Чоловік мав проблеми із зором, тому взагалі не бачив, вже у Гадяцькій міській лікарні провели операцію та повернули зір, однак поки що на одне око. Друга операція на інше око відбудеться вже у Полтаві.
– Я був взагалі сліпим, а після операції я можу бачити, хоч трохи, але можу. І мені жити захотілося, тут мені повернули надію, бажання. Побачив, яка у нас кімната гарна, раніше міг лише чути захоплюючі розповіді хлопців, тоді думав, що вони просто дурять мене. Мені тут подобається, за мною доглядають. А які працівники, просто молодці, – говорить Олександр.
А ще цієї зими чоловік намагатиметься стати на ноги, каже, що для цього докладе усі свої сили.
