Вишивка для кожного має особливе значення. Хтось вишиває рушники, хтось сорочки, а гадячанка Яна Бігун вирішила вишивати футболки. І не просто за для свого задоволення, а й для прибутку своєї родини.
Яна Бігун розповідає, як вдалося відкрити бізнес під час повномасштабного вторгнення та які труднощі виникали на цьому шляху. А також про важливість допомагати українським захисникам.
Дитяче хобі переросло в родинний бізнес
Їй 31, молода, енергійна. З дитинства – творча особистість. Однак після закінчення школи Яна вирішує здобувати фах економіста. Але через проблеми з фінансами, довелося після першого курсу залишити навчання. Проте батьки наполягли, що потрібно все-таки мати освіту. Яна поступила до Гадяцького ВПАУ й вивчилася на бухгалтера. Після – недовго працювала продавцем. Однак вже тоді дівчина вирішила, що ні на кого працювати не буде, а відриє власний бізнес.
– Ще з дитинства захоплювалася вишиванкою. Вишивала хрестиком. Спочатку були картини, вишивала й виставляла на продаж в мережі інтернет, але на них попиту не було, – розповідає Яна Бігун. – Тоді вирішила спробувати вишивати хрестиком на футболках.
Дівчина каже, що ідея прийшла спонтанно, у грудні минулого року. Хоча ще влітку промайнула думка відкрити власний бізнес, але чомусь нею не скористалася. А вже взимку сказала чоловікові: "Потрібно, хочу. Закупімо кілька футболок і я спробую, а що як піде попит".
– Приміщення знайшла швидко. Ще взимку почала придивлятися. Взагалі хотіла інше приміщення, однак коли побачила своє сказала: "Все, це моє. Нікому не віддавати". А вже у березні відкрила магазин "Красовита".
Яна каже, що магазин могла відкрити ще взимку. Однак тоді йшли розмови про російський контрнаступ, і всі хто планував й хотів відкривати щось своє, відклали плани до весни, так зробила і Яна. Хоча це була не єдина причина:
– Взимку не було такого великого попиту на футболки, а ось на весні почали замовляти, – каже Яна. – Місцеві купують не багато. Переважно замовляють онлайн, через інтернет. Я почала публікувати свої роботи в Instagram. Спочатку сторінка була наповнена біжутерією, колись займалася нею, зараз – ручною роботою. Тоді випадково моє відео залетіло в Reels, потрапило в рекомендації в TikTok і так почали приходити клієнти.
Жінка говорить, що намагається ставити невелику ціну, але знайти золоту середину виявилося не так легко. Адже для місцевих – дорого, для покупців з інтернету – дешево. Так і виходить, що вона просто знецінює свій труд.
– Нещодавно відправляла вишивку клієнтці для ляльки мотанки. Вже домовилися працювати на постійній основі. Тобто, вона мені ескіз, я їй готову вишивку. В планах ще багато чого, але я фізично не встигаю. А людину для цього не хочу шукати. Адже це не просто ручна робота, а моє хобі, яке приносить задоволення. Та й фінанси, – розповідає дівчина.
Яна вишиває те, що нині актуальне. У дівчини місяць наперед розписаний замовленням.
– За день можу вишити 3-4 футболки, якщо йде замовлення на щось масштабніше, то за день впоратися складно. Вишиваю не лише вдома, а й на роботі, саме тоді коли немає торгівлі. Інколи бувають моменти, коли вишивка набридає, хочеться трохи відпочити. Тоді роблю собі вихідний.
У Яни можна знайти не лише патріотичні футболки. А й взуття та сумки. Жінка каже, що у місцевих магазинах з дитячим взуттям було складно догодити. Тому шукала варіанти в інтернеті. І так замовила декілька партій і почала продавати їх.
– Мені зручно, мої діти прийшли, обрали те, що подобається і все. Приходять і знайомі, і родичі. Тому попит на взуття, як і на футболки є, – каже дівчина. — А ще до офіційного оформлення підприємства 10% з кожної проданої пари взуття донатила на ЗСУ. Однак після відкриття, робити з такою періодичністю стало складно, окрім оренди приміщення потрібно платити ще й податки. Тому допомагаю нашим захисникам скільки можу.
24.02.2022
– Пам'ятаю день, коли почалося повномасштабне вторгнення. Таке складно забути. Того ранку, 24 лютого 2022 року, мені зателефонували з дитячого садка й сказали не приводити дітей, – пригадує Яна.
В той період усі мої рідні, з якими я проживала, були за кордоном. Тому зателефонувала до єдиної родички, яка була в Україні, до куми й по сумісності тітки моєї. Зібрала речі й переїхали з дітьми в Розбишівку на пів року. Відразу не поверталися, адже були городи, консервація і потрібно було допомагати.
А з часом стало трохи спокійніше, вже не було тієї паніки. Тоді й повернулися додому, до Гадяча.
Війна багато чого змінила. Це розуміння і відношення до життя. Загалом потрібно працювати, щоб потім було з чого допомагати нашим захисникам.
- Читайте актуальні новини від Гадяч.City у Telegram-каналі.
- Обговорюйте новини та діліться актуальним в нашій групі Гадяч.City у Facebook.
- Ми також є в Instagram.
- А ще дивіться улюблені інтерв'ю та опитування в TikTok й в YouTube.
