Поки українці чубляться навколо дати 25 грудня — святкувати чи не святкувати у цей день Різдво (дивно, правда, коли увесь світ його святкує саме 25-го), в українському календарі ця дата має стати траурним днем. А всі українці мають просити вибачення в афганського народу.
Якби не повномасштабне вторгнення минулого року, я б не помітила контроверсійність пам’ятних дат у лютому. За якийсь тиждень Україна буде в жалобі — 24 числа виповнюється рік повномасштабної війни, яка розпочалася ще у березні 2014 року. А 15 лютого ми вшановували День виведення радянських військ із Афганістану та воїнів-інтернаціоналістів, які виконували свій обов’язок на території інших держав.
Оте «виконували свій обов’язок на території інших держав", певне, придумали, щоб применшити злочини, які чинили радянські окупанти на територіях, куди ступали їхні чоботи. Цією фразою, а також «вони виконували наказ» маніпулюють, щоб показати, які «афганці» молодці: вони не зрадили свою державу, вони робили все, що їм накажуть.
Радянські окупанти й виконували: розстрілювали кишлаки (це такі афганські поселення) разом із живими людьми там. Я думаю, що якщо розпитати сьогоднішніх «афганських» десантників, вони б багато чого могли б розповісти. Нехорошого.
Так, вони виконували свій інтернаціональний обов’язок: ще й досі не можуть порахувати, яка кількість афганського народу загинула за 10 років війни. Неофіційно говорять про цифру від 1 до 2 мільйонів людей.
У афганській війні загинули за неофіційними даними від 1 до 2 мільйонів цивільних. Фото: Блог Максима Міровіча
І у той час, коли ми волаємо на увесь світ, що нас убивають росіяни, вони убивають наших дітей, скидають авіабомби на наші будинки, ми ще й досі не визнали геноциду афганського народу, до якого, на жаль, причетні і українці.
Колись мені було щиро жаль хлопців, яких гнали в Афганістан. До того моменту, поки у руки не потрапила книга Андрія Кокотюхи «Таємне джерело». Один із персонажів книги — хлопець, який ховається у лісі через те, що не хотів їхати у Афганістан убивати людей.
Виходить, вибір був? І мені тільки зараз почало доходити: 10 років терпіти війну? Це найдовша війна, яку вів радянський союз. Війна, за яку ніхто не поніс відповідальності. Війна, у якій радянські люди не співчували афганським дітям. Чим вони, чи ви, якщо ви представник старшого покоління, відрізнялися від сьогоднішніх російських мамок? Нічим.
Радянські війська вивели, залишили країну у руїнах, а потім ми, українці, починаємо вшановувати 15 лютого людей, які принесли у Афганістан горе, ставити пам’ятники «афганцям» та «інтернаціоналістам». Військові, які пройшли афганську війну, ходять по школах і розповідають про «незраду присязі» та «виконання наказу». Не відчуваєте сюрреалістичності картини?
2018 рік, майже 30 років від дати виведення радянських військ із Афганістану. Радянський танк так і залишився там, де його зупинили. Фото: Блог Максима Міровіча
Та і чи ті солдати, які «виконували свій обов’язок» зрозуміли, що вони причетні до воєнних злочинів. Бо як показує практика, що ні. Чи хтось чув, щоб хоча б один так званий інтернаціоналіст визнав, що він був радянським окупантом і убивав мирних людей? Я — ні.
Тому ми маємо вшановувати не 15 лютого, коли радянські війська вийшли із Афганістану, а саме 25 грудня — день коли радянський контингент порушив кордони суверенної країни. І не з позиції «інтернаціоналізму», а з позиції трагедії. У нашому календарі ця дата має стати днем вшанування жертв афганського народу. Тільки так ми можемо хоч на краплю спокутувати свою вину за трагедію цієї країни. Так, свою, нашу сьогоднішню, вину.
Бо ж коли ми говоримо про вину росіян, ми говоримо про її колективність. Що за війну, яку розв’язали росіяни, будуть відповідати поколіннями. Сьогоднішні покоління українців мають усвідомити, що вони теж зараз мають нести відповідальність за ту війну і в утопічному світі ми мали б платити репарації, а не нести квіти до «чорних тюльпанів». Бо ми фактично вкрали майбутнє у цілої країни.
У 2018 році білоруський блогер Максим Мірович написав цикл статей після відвідування Афганістану. За його словами, ця війна відкинула країну на багато років назад.
Кишлак Руха. Радянські війська ввжали його стратегічною висотою. Після війни його так і не відновили. Фото: Блог Максима Міровіча
І чи задумувалися ви, скільки серед цих одного чи двох мільйонів людей було державних діячів, науковців, лікарів, музикантів, які б розбудовували країну. Як би розвивалася країна, якби не ця 10-річна війна. Чи захопив би талібан Афганістан у 2021 році?
Прийшов час не лицемірити із афганською війною. Бо коли говорять про схожість із подіями у Афганістані у 1978 та Україні у 2022 роках ми забуваємо, що радянський союз, що росія готувалися до цих воєн. росія роками накидала газовий зашморг на країни європи, створювала на "газові" гроші зброю. радянський союз у 1958-1964 році побудував автодорожній тунель Саланг, який став головною артерією, якою радянські війська із союзу в Афганістан доставляли зброю і людей.
А чи були на цьому будівництві українці? Риторичне питання.
