Володимир Опришко, як і чимало інших підприємців, із 24 лютого тримає на Гадяччині гуманітарний фронт – сергіївська пекарня пекла хліб не лише для гадяцьких громад, а й забезпечувала ним сусідні, сумські громади. Зараз Володимир Опришко запускає ще один цех на виробництві та не полишає волонтерство. Журналісти Гадяч.Сity побували на виробництві у Володимира Опришка та поговорили про бізнес і допомогу під час війни.
Медійна персона
Сергіївка – невелике село на Гадяччині і водночас центр Сергіївської територіальної громади. Це перша утворена на Гадяччині громада і перша, де вдалося запустити виробництво. Спочатку тут з'явилася пекарня, а пізніше і сироварня, коли утворився кооператив, учасники якого здають молоко, городину і садовину на переробку підприємцю Володимиру Опришку. Крім того, родина Опришків володіє кількома магазинами у місті та рідному селі Володимира Середняках. А хліб і сир із Сергіївки возять далеко за межі Гадяччини, наприклад, у сусідню Сумську область.
Зараз замість трьохсот хлібин пекарня щодня випікає дві тисячі. Крім того, скоро на пекарні будуть виготовляти ще й кондитерські вироби — кондитерський цех ось-ось запустять.
«То вас можна назвати місцевим «олігархом»? — запитуємо Володимира Опришка. Він лише усміхається – адже успіх сергіївського хліба і сиру у тандемі Сергіївської громади, бізнесу та медійності. Володимир Опришко – один із тих небагатьох підприємців, які розуміють, що медійність – це складова бізнесу. Він не раз ставав героєм телевізійних сюжетів, не було жодного матеріалу про Сергіївку, у якій би не згадувався Володимир чи сергіївський хліб із сиром. У соцмережах користувачі можуть у режимі реального часу спостерігати, яка продукція під брендом Сергіївки незабаром буде на прилавках магазинів.
Володимир Опришко під час конференції “На шляху до Лугано: Децентралізація”.Фото: decentralization.gov.ua
Ми сидимо із Володимиром у місцевому сквері. На календарі друге вересня — туди-сюди центром снують святково вбрані учні, проїжджають селяни на веліках і здрастуються – традиція вітатися навіть із незнайомцями міцно вкорінилася у сільській культурі. Раз по раз нашу розмову перериває коротке біііп! — водії пекарні сигналять Володимиру, той махає рукою, мовляв давай, давай, їдь.
Наша лавочка у сквері – чудовий спостережний пункт – звідси видно, як до магазину Володимира Опришка стікаються люди: скоро із печі дістануть пахучий хліб із хрусткою скоринкою. Але це і головний недолік хліба – доки дійдеш додому вже можна і половину з’їсти.
Власне із магазину у центрі села і почалася історія Сергіївської пекарні і сироварні.
Від вентиляторів до хліба
Володимир Опришко народився у простій родині: мама вихователька у гадяцькому дитячому садочку, тато – телемайстер. Влітку хлопця відвозили у Середняки, а на навчальний рік забирали назад у Гадяч. До того ж село стало джерелом життєвої науки.
— Пам’ятаю із дитинства, як ми із товаришем полізли у закинутий будинок. Дізналась бабуся, ох і давала вона мені прочухана за те, що ми вдерлися у чужий будинок, хоч там давно уже ніхто не жив, — говорить Володимир.
Ще один спогад із дитинства – магазин у сусідньому селі Коноваловому, де завідувачем був дід хлопця. На прилавках магазину було чимало краму. Хлопчик приходив до дідуся на роботу і роздивлявся полиці із товаром.
— Одного разу мені на день народження порадували іграшкову рушницю, дід купив її у цій крамниці. Радості не було меж, – розповідає Володимир.
І через багато років він продовжить дідову справу – у Середняках купує магазин, а завідувачкою просить стати свою маму. Жінці лячно і незвично, адже вона все життя працювала із дітьми. А тут торгувати! Але вона таки стає за прилавок.
— Батьки ніколи мені не навя’зували професію. Вони дали це право мені обрати той фах, який я хочу. Водночас у всьому підтримували. І тоді коли пішов із 9 класу навчатися до Гадяцького професійного аграрного ліцею, коли забрав звідти документи і повернувся до школи, коли вступав до Харківського автодорожнього інституту, — розповідає Володимир Опришко.
Ось лише після закінчення харківського вишу молодому спеціалісту за фахом не знайшлося у Гадячі роботи. Знайшлася не за фахом – на Гадяцькому вентиляторному заводі. Володимир почав працювати тут менеджером зі збуту. Нові знайомства, незвіданий світ бізнесу, вміння показати свою продукцію – цьому Володимир навчався на заводі.
— Я ще й досі вдячний своїм наставникам на заводі, їхню науку пам’ятаю ще й досі, — говорить Володимир.
А науку хлопець пройшов добре – навіть відкрив невеликий бізнес із постачання вентиляторів, але за кілька років повернувся додому у Гадяч. Купив магазин у Середняках, а через деякий час став головою Середняківської сільської ради.
— У нас у Середняках є два ставки. Вони були занедбані. Ми їх вичистили, прибрали навколо. Середняківці оцінили і попросили балотуватися на голову сільради. Я навіть не проводив агітацію. Віддав лише документи у виборчу комісію і все. А віддали голосів за мене більше 50 відсотків, — усміхається Володимир.
Але головувати довелося не довго – Володимир сам пішов із посту, попрацювавши лише рік.
Пояснює: не влаштовувала бюрократична тодішня система. Усі сільські ради були дотаційними, розвиток села у такому випадку був рівний нулю. Хоча за свою недовгу каденцію все-таки Середняки стали першим селом, де у дитячому садку замінили вікна на металопластикові.
Тож після нетривалого досвіду місцевого самоврядування Володимир знову повернувся до бізнесу – а невдовзі родина купила магазин – у Сергіївці.
— Ми облаштовували магазин. І тут до нас одного разу заходить Григорович (Сергіївський сільський голова Ігор Лідовий — прим. автора) поговорили про те, про інше. І тут він запитує, що я буду робити із другою половиною магазину і розповідає, що у громаді існує Фонд підтримки підприємництва: громада дає гроші на відкриття справи, а підприємець має створити робочі місця. Так і народилася пекарня, а вже потім сироварня, — розповідає Володимир Опришко.
На пекарні випікають 40 видів хліба і хлібобулочних виробів.
Вже минуло чотири роки, як працює пекарня. Соціальний бізнес розрісся. У громаді створили кооператив із трьохсот учасників, які здають на переробку Володимирові Опришку молоко, ягоди і садовину.
— Якщо раніше ми сушили ягоди і фрукти і шукали, хто б прийняв сировину, то зараз у нас замкнений цикл виробництва. Ягоди будемо використовувати для йогуртів, вже закатали триста літрів варення, яке будемо використовувати для кондитерки, — розповідає Володимир.
Навіть своє хобі Володимир використовує для свого бізнесу – цього року шість разів качав мед:
— Коли говорю ніхто не вірить, що таке може бути. Трохи меду продав знайомим, а решта піде у випічку на медовики.
російський сир перейменували на "Сергіївський"
Як і більшість українців, попри попередження про напад росії, Володимир Опришко не вірив, що почнеться повномасштабне вторгнення. Вранці 24-го до нього зателефонував товариш і сказав, що почалася війна.
— Я ще подумав, що за маячня. Підійшов до вікна, відгорнув штору і побачив заграву на нічному небі – росіяни бомбили Миргород. Ми почали пакувати із Ірою (дружина Володимира) тривожну валізку. Клали лише найнеобхідніше, раптом оголосять евакуацію. Але найбільше місця займали документи. Якби не напад росіян я й не знав би, що у мене назбиралося їх аж два пакунки, — пригадує Володимир.
Попри запрошення друзів до переїзду за кордон родина підприємців вирішила залишатися вдома, на Гадяччині.
— Моя родина увесь час була тут. Ніхто нікуди не виїздив. У нас у запасах було 30 тонн борошна і я розумів, що мені цього вистачить надовго. Пекарня працювала навіть у той час, коли росіяни стояли біля Липової Долини. Ті колони, що блукали у веприцьких лісах нам були не страшні. Більше ми остерігалися, тих росіян, що стояли під Липовою. Дівчата наші боялися іти на зміну тут від Липової Долини до Сергіївки кілька кілометрів. Доводилося просити місцеву тероборону, щоб охороняли. Тепер уже все – росіяни окупанти. Ми навіть сир, який у нас називався «російськй» перейменували на «Сергіївський», — каже Володимир Опришко.
Сир дозріває за європейською технологією — на дубових дошках.
У найкритичніші дні сергіївська пекарня перейшла на два види хліба і впікала чотири тисячі хлібин за зміну. Була чи не єдиною, хто не зупиняв виробництво. Хлібовозки їхали навіть на окуповану Сумщину. Хлопцям-водіям доводилося розминатися із російськими колонами:
— Це було на початку вторгнення. росіяни ще думали, що їх тут чекають. То пізніше вони стали звіріти, коли відчули опір. Тож нашим хлопцям дуже пощастило. Така ціна хліба.
Пізніше вже самі сумчани почали заїжджати до Сергіївки – після відходу росіян інформація про сергіївську пекарню швидко поширилася Сумщиною.
— Ми навіть не знали, кому ми віддавали хліб. Нам просто клали гроші, забирали хліб і їхали, — розповідає Володимир. – У перші дні вторгнення до нас їхали фермери, везли молоко, бо його ніхто не приймав.
Потім додався ще один головний біль – де взяти пальне, аби доставляти хліб. Отож доводилося і стояти у кількагодинній черзі у Полтаві, купувати із рук і навіть вимінювати у людей. Тільки аби сергіївські хлібовозки повезли хліб до покупців.
Володимир Опришко проводить на виробництво. Вже за кілька метрів чується аромат свіжоспеченого хліба – правду кажуть, що Сергіївка пахне сиром і хлібом.
За чотири роки сільський магазин розрісся до торгового залу і трьох цехів: сироварного, пекарського та кондитерського. Якщо колись підприємство починалося із шести осіб, то зараз у системі пекарня-сироварня-магазини-доставка працює понад 40 людей.
Екскурсію Володимир починає із… борошна. Якраз приїздить вантажівка від постачальника. Мішки розвантажують двоє робітників припорошених борошном, від чого вони схожі на міфологічних атлантів у робах. Поряд авто мальовничо складені поліна – пекарня-сироварня вже готуються до опалювального сезону.
Хліб починається із борошна.
— Ні, мене не знімайте. Іванович знає мою позицію, я не фотографуюся і ніяких коментарів не даю, – говорить працівниця пекарського цеху.
Іванович – Володимир Опришко – знизує плечима, мовляв, що ж зробиш її право.
Говорити для ЗМІ відправляють Мирославу Лидзар – колись вона працювала агрономом, тепер уже півтора року пече хліб.
— Прийшла сюди, бо не стало роботи. А тут і заробіток, і колектив, і начальник хороші, — зазначає Мирослава.
Більше за Мирославу – майже від початку заснування на сироварні працює Катерина Курилко. Вона прийшла сюди, коли тут виготовляли лише твердий сир. Зараз у цеху крім сирів виготовляють і йогурти, і ряжанку, і згущене молоко. Молочну продукцію продають як у магазинах міста, так і возять селами. Для селян це дуже зручно – машина під’їздить до двору, можна купити і хліба, і до хліба.
Катерина Курилко працює на сироварні практично від дня заснування виробництва.
Про волонтерство і хобі
Одного разу у Фейсбук стрічці вийшло оголошення, що Володимир Опришко роздаватиме гуманітарну допомогу – дитяче харчування і підгузки. У перші місяці повномасштабного вторгнення із ними була просто біда – ні те, ні інше не можна було знайти ані а аптеках, ані в магазинах міста. Тому на призначений день біля пункту видачі зібралася чималенька черга – стояли як вимушені переселенці, так і гадячани.
— Ми вирішили роздавати допомогу усім, адже наші люди також мали бути забезпечені усім необхідним. Мої знайомі збирали допомогу, а мені залишалося лише заплатити за доставку і роздати, — говорить Володимир Опришко. – Двічі на місяць приходить машина, роздаємо усім, хто потребує.
Бізнес, волонтерство у часи війни – у підприємця взагалі немає вільного часу. Єдине, що собі може дозволити – це поїхати на рибалку із товаришами. Рибалка – це те, що відновлює енергію поряд із працею на пасіці. Правда, за чотири роки, говорить, тричі був на рибалці і раз у цьому році, коли поїхали із друзями на ставок.
Таку свою зайнятість Володимир Опришко пояснює просто:
— Я не можу довго сидіти на одному місці. Коли я нічого не роблю мене починає «ламати» від того, що я нічого не роблю. Навіть коли у мене випадає вихідний, я їду до батьків у село, щоб хоч якось допомогти по господарству.
