Почесну відзнаку Оперативно-тактичного угруповання «Суми» отримав очільник Великобудищанської громади Микола Шаблій. Відзнаку вручив командувач ОТУ «Суми» генерал-майор Олександр Нестеренко, пише Гадяч.City.
Хто повідомляє: офіційний портал Великобудищанської громади.
В чому суть
Полтавщина стала надійним тилом та опорою ЗСУ.
З нагоди Дня Незалежності почесними відзнаками Олександр Нестеренко нагородив полтавських бійців, рятувальників, поліцейських.
Очільник Великобудищанської громади й генерал-майор у запасі Микола Шаблій розповів про «гадяцьке сафарі». З 26 лютого до 3 березня російські військовослужбовці перебували у цій громаді Полтавської області, що розташована біля кордону з Сумщиною.
"Гадяцьке сафарі": як це було
Усі громади допомагали у боротьбі з росіянами й 5 одиниць техніки знищили силами простих жителів громади. Унаслідок зіткнення з окупантами загинув Валерій Дібров 1988 року народження, ще кілька учасників отримали поранення. Двоє працівників сільськогосподарського підприємства підірвали 3 танки, коли російська 4-та гвардійська танкова кантемирівська дивізія зайшла на північ Полтавщини:
– Люди, як могли творили спротив Підірвані танки, АЗС. Чим могли, тим і захищалися. Є люди, які вчинили подвиг і ми надали документи, щоб заохотити жителів громади. Коли були орки, 3 танки підірвали поки вони 1 завели. Підірвали самохідну артилерійську установку і бойову машину піхоти.
Паніки у жителів не було, навіть коли через села проходили сотні одиниць техніки й десь ночували у населених пунктах. Усі старости були на місцях й розуміли, що коли доведеться брати до рук зброю, вони матимуть це зробити. Щодня спілкувалися з головами військових адміністрацій області, СБУ та поліцією. Микола Шаблій також був на зв’язку з українськими військовими з Лебедина, адже там підрозділами керували хлопці, які колись служили під його керівництвом.
Російських військових генерал бачив дуже близько. Якось під селом громади ночувала група росіян. Коли вони відійшли від техніки, місцеві вночі забрали звідти зброю і все, що могли. Зранку окупанти повернулися і побачили, що їх обікрали:
– Вони викликали старшого в селі. Я доповів голові ОВА та СБУ, що вони шукатимуть мене і треба їхати. Отож я поїхав. Запитував звідки вони всі троє родом і всі відповідали. Я запитав нащо вони тут. Вони нічого в мене не питали. Задурені, обдурені хлопці. Строковики років 18 направляли на мене автомати. Я просив їх опустити, бо ще ненароком вистрілять, але вони так і стояли. Офіцер стояв опустивши голову. Розумів, що це не їхня війна, що їх тут не має бути.
Після цього вони поїхали з села. Потім українські військові спрацювали дуже влучно, бо вороги кидали техніку після «привітань ЗСУ» й тікали в ліс, де на них вже чекали мисливці. Солдати або гинули, або потрапляли в полон.
Масштаби захоплення української землі були значущими та випадок під Гадячем, мабуть, не вплинув на керівництво російської армії загалом. Але точно вплинув на якусь особистість, якогось командира, якийсь підрозділ, бо задачу вони не виконали.
Учасники гадяцького сафарі переконані, що завдяки їхнім діям збережений Миргород і навіть Київ, бо якби ця колона пройшла до столиці, її було б значно важче захистити. Але під час цих подій загинула людина, ще кілька людей отримали серйозні поранення. Ціна за свободу Гадяча, Полтави, Києва та Європи насправді дуже висока.
